Практичні завдання План

1. Норми права, які регулюють колективно-договірні відносини.

2. Визначення поняття колективного договору. Його сторони.

3. Зміст колективного договору.

4. Види колективних угод і їх сторони.

5. Порядок укладення колективного договору.

6. Контроль за виконанням колективного договору.

7. Відповідальність сторін колективного договору.

Список рекомендованої літератури

1. Кодекс Законів про працю України // Кодекс Законів про працю України з постатейними матеріалами / Відп. ред. В.М. Вакуленко, О.П. Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 1040 с.

2. Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р. (із змінами, внесеними Законом України від 23 січня 1997 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36. – С. 361; Голос України. – 1997. – 8 лютого. – № 22.

3. Положення про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225 // ЗП України. – 1994. – № 8. – Ст. 193.

4. Гончарова Г. Плюрализм профсоюзов и трудовые отношения: разрешение вопросов на практике // Право Украины. – 1999. – № 10. – С. 30-33.

5. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладення колективного договору // Право України. – 2000. – № 8. – С. 85-87.

6. Лосиця І. Колективний договір в нових умовах господарювання // Право України. – 1997. – № 5. – С. 73-76.

7. Чанишева Г. Теоретичні проблеми правового регулювання колективних трудових відносин в сучасних умовах // Право України. – 2000. – № 8. – С. 31-34, 37.

8. Новіков В. Загальні положення та етапи проведення колективних переговорів // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 1. – С.58-61.

9. Панасюк О. Про “внутрішній трудовий розпорядок” як категорію трудового права // Право України. – 2005. – № 4. – С. 100-104.

Тема 6. Правове регулювання зайнятості та працевлаштування

Зайнятість – це не заборонена законом діяльність громадян у різних сферах життєдіяльності, яка, як правило, приносить їм доход.

Основною формою зайнятості є праця. Трудова діяльність може відбуватися в самостійній формі, у формі найманої праці і у змішаній формі, коли людина зайнята частково як найманий працівник у сфері праці найманої, а частково – самостійної.

До самостійних форм зайнятості належить: а) зайнятість фізичних осіб підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. Цю діяльність індивідуальний підприємець здійснює на базі приватної власності, що належить йому; б) зайнятість фізичних осіб як фундаторів і учасників юридичних осіб, яким засоби виробництва й інше майно належить на праві приватної власності.

Трудова діяльність може здійснюватися на державних підприємствах, в установах та організаціях, у сільськогосподарських та інших кооперативних підприємствах, в акціонерних і спільних підприємствах, у домашньому й особистому підсобному господарстві, в рамках індивідуальної трудової діяльності.

У рамках кожного виду зайнятості праця людей організовується за допомогою різних організаційно-правових форм.

Конституція України не формулює право на зайнятість, але в ній зафіксована свобода праці, право на підприємницьку діяльність, право на освіту і т.д. Закон України “Про зайнятість населення” також не дає визначення права громадян на зайнятість, хоча розділ II “Право громадян на зайнятість” містить статті про право громадян на працевлаштування (ст. 8), про право громадян на професіональну консультацію, підготовку, перепідготовку й отримання інформації у сфері зайнятості (ст. 9), про право громадян на професійну діяльність за кордоном (ст. 10), про право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості (ст. 11), про право громадян на оскарження дій працівників служби зайнятості (ст. 12), тобто дається перелік складових елементів змісту права на зайнятість.

Це означає, що право на зайнятість виступає як у формі права на сприяння з боку держави в одержанні роботи чи необхідної професійної підготовки для цього, так і у формі права на таке сприяння з обов’язком прийняття на роботу чи навчання (забезпечення формою зайнятості).

Право на зайнятість являє собою закріплене в законодавстві суб’єктивне комплексне право всіх громадян, які досягли певного віку, на державне сприяння в одержанні роботи (забезпеченні формою зайнятості) згідно із здібностями, спеціальністю (кваліфікацією) і з урахуванням суспільних потреб або необхідної професійної підготовки для цього, включаючи право на працевлаштування, профорієнтацію, професіональну консультацію тощо.