Тема 14. Порівняльне трудове право зарубіжних країн

У відповідності із ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, є частиною національного законо­давства України.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або між­народної угоди (ст. 8¹ КЗпП України).

Таким чином, у Конституції нашої держави та у Кодексі законів про працю України закріплено принцип пріори­тету міжнародно-правових норм перед нормами національного законодавства.

Міжнародно-правове регулювання праці – це встанов­лена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують у національному трудовому законо­давстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган – Міжнародна організація праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз.

МОП була створена ще у 1919 р. Україна член МОП з 1954 р.

Головним принципом роботи МОП є трипартизм, згідно з яким формування майже всіх органів МОП базується на підставі тристороннього представництва: від урядів, представників працівників і підприємців.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямів діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП прийнято велика кількість конвенцій і рекомендацій, що стосуються різних аспектів праці: трудових відносин, управління працею, зайнятості та захисту від безробіття, заробітної плати, умов і охорони праці (робочого часу, відпусток та ін.), праці жінок і молоді тощо.

Курсанти, студенти, слухачі мають з'ясувати відмінності між конвенціями і рекомендаціями. Конвенція набуває статусу багатосто­ронньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні обов’язки як на ті держави, що її ратифікували, так і на держави, що її не ратифікували. Для окремої держави – члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом держав­ної влади (конвенції містять правила і порядок їх денонсації).

МОП приймає міжнародно-правові нормативні акти у сфері праці в таких напрямах, як право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, правове регулювання охорони праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів.

Практичні завдання План

1. Поняття суб'єктів міжнародно-правового регулювання праці.

2. Основні джерела міжнародно-правового регулювання праці.

3. Значення конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці.

4. Загальна характеристика міжнародно-правового регулювання актами МОП зайнятості; умов праці; охорони праці.

5. Співвідношення міжнародно-правових норм і законодавства про працю України.