Тема 1 Первісне суспільство і перші державні утворення на території України

Першим періодом в історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в історії людської цивілізації. Саме цієї доби на фоні кардинальних зрушень у природі, пов’язаних з різкими змінами клімату, відбулося виділення людини з тваринного світу, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснова таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

На території України первісна людина з’явилася майже 1 млн. років тому. Тут зафіксовано близько 800 стоянок первісних людей. Загальна чисельність населення складала до 20 тис. осіб. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу.

Первісне суспільство - найдавніший і найдовший період людської цивілізації. Він характеризується:

• чотирма льодовими наступами, які доходили до Львова, Ковеля, Житомира, Сум, Миргорода, Дніпропетровська;

• значною зміною кліматичних умов. В мезоліті (середньокам’яному віці) клімат стає близьким до сучасного;

• формуванням сучасної річкової системи;

• прогресом в технології виготовлення знарядь праці і предметів вжитку, появою нових матеріалів (камінь, глина, бронза, залізо);

• удосконаленням господарської діяльності, переходом від привласнювального до відтворювального типу господарства і на цій основі покращенням добробуту. За висловом англійського археолога Г.Чайлда, відбулася “неолітична революція” (7 – 4 тис. років тому);

• зародженням селянської землеробської цивілізації з уповільненим темпом життя, залежністю від природнокліматичних ритмів;

• першим великим суспільним поділом праці - виокремленням скотарства і переходом від матріархату до патріархату;

• зміною суспільних форм співжиття. Від первісного стада до родової і територіальної общини, а згодом до ранньокомплексного суспільства.

В безперервній борні з природою людина не тільки пристосувалася до умов життя, що постійно змінювалося, але й поступово опановувала і ставила собі на службу сили природи. В цьому процесі змінювалася і сама людина, її зовнішній вигляд, розумові здібності, форми співжиття. Вона просувалась сходинками еволюційного процесу, вдосконалюючи, зокрема, форми суспільної організації.

Виникнення і розвиток відтворювального господарства дав новий імпульс суспільному прогресу:

• зростанню кількості населення і його концентрації у більших поселеннях;

• переселенню землеробів і скотарів на нові території;

• виникненню і нагромадженню додаткового продукту;

• збільшенню обсягів обміну тощо.

Відбувається диференціація суспільства, створюється впливова племінна верхівка, починається формування етнічної спільноти людей, виникає необхідність в існуванні сили, яка б здатна була регламентувати внутрішнє життя колективу, а також захисти його від зазіхань сусідів. Все це зумовлює розклад первіснообщинного ладу і виникнення держави.

Трипільська культура

Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та Дністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній Європі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали на своїх полях. Так з'являлися поселення. Землеробство, на відміну від полювання та збирання плодів, вимагало, порівняно, більшої робочої сили, сприяючи тим самим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми суспільно-політичної організації.

Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України пов'язують з, так званою, трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дністра, Бугу і Пруту, сягнувши, згодом, Дніпра. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В.Хвойко на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва “Трипільська культура” залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. У період свого розквіту між 3500 та 2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю. Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що був поєднанням характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору, свідчить про магічні ритуали та віру трипільців в надприродні сили. Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явився у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного плуга, завдяки якому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії, було застосування першого металу — міді.

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на нові негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. трипільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.