Зміст Зборівської угоди

• козацький реєстр складав 40 тис. осіб;

• Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства переходили під владу гетьмана та його адміністрації;

• на цій території заборонялося перебувати польським військам;

• київському митрополиту було обіцяно місце в сенаті;

• всім учасникам повстання проголошувалась амністія;

• магнати і шляхта могли повернутись до своїх маєтків;

• не вписані в реєстр селяни мали повернутися у кріпацтво;

• католицька і православна шляхта зрівнювалися в правах.

Хоча в цій угоді вочевидь було проігноровано інтереси селянства, і два воєводства – Подільське та Волинське – залишалися під владою короля, все ж Зборівський договір мав важливе історичне значення. Вперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава, і Б.Хмельницький вирішив використати здобуті права для державного будівництва на відвойованих землях.

Відновлена Українська держава мала назву “Військо Запорозьке”. Столицею нової держави було місто Чигирин. За часів Хмельниччини територія Війська Запорозького простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки і сотні. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалось 16, то 1650 р. – вже 20.

Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. З часом роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, до якої входили:

• осавул (відповідав за організацію і боєздатність війська);

• обозний (керував постачанням армії);

• підскарбій (відав фінансами і податковою політикою);

• суддя (очолював генеральний суд);

• писар (займався діловодством і зарубіжними зв’язками);

• хорунжий (відповідав за збереження головного військового прапора);

• бунчужний (оберігав гетьманський бунчук).

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, керував зовнішньою політикою, мав право видавати універсали. Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний, полковий, сотенний. Реальна вища влада в державі належала Генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний – з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих – отаманами.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям, Швецією та іншими державами.

І в Україні, і в Польщі Зборівський договір сприймався як угода, що давала можливість перепочити і підготуватися для продовження війни. Першими порушили перемир’я поляки, військо яких на початку лютого 1651р. рушило на Поділля і напало на м. Красне. У жорстокому бою за це містечко загинув видатний герой війни Д.Нечай. Вирішальна битва між основними силами польської та української армій тривала з 28 червня до 10 липня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині. Через зрадливі дії татар, які у вирішальний момент покинули поле бою, полякам вдалося здобути перемогу.