Тема 5 Соціально-економічний розвиток і політичне становище України в другій половині XVII – у XVIII ст.

Смерть Б.Хмельницького підірвала підвалини Української держави. Його досвідчений наступник на гетьманській посаді Іван Виговський (1657-1659) прагнув захистити самостійність України, підтримуючи дружні відносини з усіма сусідніми країнами. Новий гетьман одразу почав упроваджувати кілька програм:

• відновив союз із Кримським ханством;

• розпочав переговори з Польщею;

• уклав оборонний союз зі Швецією;

• надіслав посольство до Москви, метою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.

Активна зовнішня політика І.Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московського уряду, який, намагаючись посилити свій вплив в Україні, почав за допомогою своїх агентів активно формувати антигетьманську опозицію.

Внутрішня політика І.Виговського орієнтувалася на посилення ролі козацької старшини, української шляхти та духовенства. Тому проти гетьмана були налаштовані рядове козацтво, селянство й міщанство, які зазнали певних утисків. Зіграло свою роль і постійне підбурювання царськими агентами козаків, незадоволених політикою І.Виговського. Усе це спричинило протигетьманське повстання на чолі з полтавським полковником Мартином Пушкарем і запорозьким кошовим Яковом Барабашем. Гетьману вдалося придушити це повстання дорогою ціною. У жорстоких боях з обох сторін загинуло близько 50 тис. осіб.

Розуміючи неминучість розриву з Москвою, Виговський активізував зусилля, щоб налагодити порозуміння з поляками. Велику допомогу йому подавав український аристократ Юрій Немирич, який довгий час навчався в Європі й підтримував ідею суверенного “Руського” князівства, незалежність якого спиралася б на міжнародні гарантії, як у Голландії чи Швейцарії. Але Виговський, що готувався до війни з Московським царством, не мав достатньої сили, щоб наполягати на визнанні поляками незалежності України. У 1658 р. після тривалих дискусій українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат.

Зміст Гадяцького трактату

• Україна під назвою “Велике князівство Руське” входила до складу Речі Посполитої як окрема держава;

• до Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства;

• спільний король обирався на загальному сеймі;

• законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх земель князівства;

• виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно і затверджувався королем;

• князівство Руське залишало за собою свою скарбницю, податкову систему, гроші;

• українська армія складалася з 30 тис. козаків і 10 тис. найманців;

• польським військам заборонялося перебувати на території князівства;

• православні вірні зрівнювалися у правах з католиками.

Союз із Польщею не був підтриманий широкими верствами українського населення. Частина козацької старшини була незадоволена зовнішньою політикою І.Виговського. Це призвело до усунення його від влади у жовтні 1659 р. Гетьманом було обрано Юрія Хмельницького, який під тиском російських військ був змушений підписати невигідні для України Переяславські статті (1659 р.), які значно обмежували державні права України і посилювали її залежність від Росії.

У 1660 році розпочалася нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі. Посилення тиску цих держав поступово розділило Україну на два табори, які почали боротьбу між собою. Правобережжя обрало одного гетьмана, Лівобережжя – іншого. То був період глибокої кризи української державності, фактичної громадянської війни або Руїни.

Руїною дослідники називають трагічний період в історії України, який охоплював 60-80-ті рр. XVIII ст. і характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу й іноземною експансією в Україну.

Руйнівні процеси для України мали свої конкретні причини:

• відсутність загальнонаціонального лідера, який міг би продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті;

• глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики (щоб зберегти та розширити свої привілеї частина української шляхти орієнтувалася на допомогу Росії, інша – Польщі);

• егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих;

• перетворення українських теренів на об’єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Драматичні події періоду Руїни вимагали такої політичної постаті, яка б змогла боротися за соборність українських земель. Нею став гетьман Правобережжя – Петро Дорошенко (1667-1676). Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, П.Дорошенко провів низку важливих реформ:

• з метою позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин, так званих, серденят;

• для зміцнення фінансової системи Гетьманщини встановив на українському кордоні нову митну лінію й почав карбувати власну монету;

• сприяв заселенню спустошених південних районів Правобережжя;

• намагаючись здобути підтримку серед народних мас, часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Стратегічною метою зовнішньої політики П.Дорошенка стало об’єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Росією і Польщею Андрусівського перемир’я 1667р., яке фактично закріпило поділ України на Лівобережну і Правобережну під контролем цих держав, П.Дорошенко вирішив укласти воєнний союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. Цей крок дав йому можливість об’єднати Україну під своєю булавою в червні 1668 р. Проте внаслідок постійної боротьби козацької верхівки за булаву, зради союзників, намагання Польщі, Росії та Туреччини контролювати хід подій в українських землях П.Дорошенко не зміг втримати українські землі в межах однієї держави і відновити незалежність України. Він втратив підтримку народних мас і був змушений зректися гетьманської посади. Десятиліття відчайдушної боротьби за об’єднання України під однією булавою виявилися безрезультатними.