Тема 2. Загальна характеристика об’єкТів та суб’єкТів авторського права та суміжних прав

1. Історичні передумови становлення авторського права

2. Цивільно-правова характеристика об’єктів авторського права і суміжних прав

3. Суб’єкти правовідносин у сфері авторського права і суміжних прав

Ключові слова: авторське право, літературні твори, художні твори, об’єкти суміжних прав, об’єкти авторського права, суб’єкти суміжних прав, суб’єкти авторських прав, літературні і художні твори, комп’ютерні програми, компіляції баз даних, виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, творчі спілки.

1. Історичні передумови становлення авторського права

Одним з перших законодавчих актів, який заклав основи законодавства про авторське право був Цензурний статут ( 22 квітня 1828 р. ), в якому містилась окрема глава „О сочинителях и создателях книг”. Положення цього акта стосувались літературних творів, зокрема, за автором чи перекладачем книги закріплювалось виключне право користуватись своїм виданням протягом всього життя. Термін дії авторського права становив 25 років від дня смерті автора, після чого твір ставав „ собственностью публики”, тобто – суспільним надбання. Однак цей закон проіснував недовго і вже у 1830 році було затверджено нове положення про права авторів, перекладачів та видавців, яке значно розширило обсяг правової охорони, у порівнянні із попереднім нормативно-правовим актом. Зокрема, в ньому вирішувались питання охорони статей в журналах, приватних листах, хрестоматіях тощо. Також до переліку принципово нових новел законодавства варто віднести пряме визначення прав автора правом власності та продовження терміну правової охорони творів до 35 років після смерті автора.

Розвиток авторського права в ХІХ ст. йшов шляхом розширення переліку творів і авторських прав як об’єктів охорони. Вже у 1845 і 1848 роках були визнані права на музичну і художню творчість. У 1875 році термін захисту авторських прав був збільшений до 50 років, а в 1877 році правила про авторське право були перенесені з Цензурного статуту до десятого тому „Зводу Законів Російської Імперії”. Наступним документом було прийняття 20 березня 1911 року „ Положення про авторське право”, яке було приняте із запозиченням досвіду кращих зразків західноєвропейського законодавства у цій сфері.

У перші роки радянської влади були прийняті окремі нормативні акти, які забезпечили врегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Так, 30 січня 1925 року були прийняті „Основи авторського права” як загальносоюзний нормативно-правовий акт, в якому термін дії авторського права після смерті автора був скорочений до 25 років.

Правові норми, які регламентували правове регулювання інтелектуальної власності були систематизо-вані лише у 1963 році на підставі прийнятого Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року Цивільного кодексу Української РСР, який містив розділ ІV ” Авторське право ” і складався із 44 статей Наприкінці 70-х років фахівці висловлювали думку про необхідність зближення правового регулювання відносин у сфері авторського права з принципами, характерними для більшості розвинених країн світу. Для цього було проведено роботу по узгодженню законодавства в сфері авторського права з вимогами основних міжнародних конвенцій.

Після проголошення незалежності України була розпочата активна робота над систематизацією законодавства в сфері права інтелектуальної власності. Так, зокрема, 23 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила Закон України „Про авторське право та суміжні права”, який вніс радикальні зміни в авторське право. Особливістю цього закону стало те, що в ньому знайшло відображення комплексне регулювання авторських відносин, договірні відносини між автором та іншими особами, визначені правові механізми захисту прав авторів.

Наступним важливим етапом розвитку авторського права стало прийняття у 1995 році Верховною Радою України Закону України „Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних ту художніх творів”, положення якої враховують міжнародний досвід у сфері правового регулювання авторських відносин, визначають правові аспекти співробітництва України з іншими учасниками конвенції, з огляду на взаємні визначення прав авторів, правової охорони літературних та художніх творів.

У міжнародному масштабі інтелектуальна власність здобула правове регулювання у 1996 році, коли у місті Женева був підписаний Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та положення Бернської конвенції. Україна приєдналась до Договору ВОІВ про авторське право 20 вересня 2001 року.

Черговим і надзвичайно важливим кроком на шляху становлення законодавства що регулює право інтелектуальної власності стало прийняття Верховною Радою України 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, книга четверта якого має назву „Право інтелектуальної власності”. Відповідно, за період 2004 року було прийнято ряд змін і доповнень до законодавчих актів, які регулюють питання інтелектуальної власності.