2. Правовий статус суб’єктів патентного права

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права, того, хто може бути носієм права. За загальним визначенням суб'єкт права – це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здат­ністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин.

Поняття суб'єкта права інтелектуальної власності на винахід стосується як автора результату, так і його правонаступників — будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава.

Законодавчі акти про промислову власність передбачають випадки, коли суб'єктом права на результати творчої праці виступають саме юридичні особи, держава або її органи.

Автором будь-якого результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа. Вищевказані особи можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку. Іноді малолітні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у виробництві.

Первинним суб'єктом права інтелектуальної власності на об’єкти патентного права є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інтелектуальної власності. Саме вони, за загальним правилом, мають право на одержання патенту, якщо інше не встановлено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску в створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа.

Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох авторів. У такому разі склада­ються відносини, які прийнято називати співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно має творчий характер. Надання технічної допомоги авторові іншими осо­бами не є співавторством (наприклад, консультації, здійснен­ня розрахунків, виготовлення моделей, креслярські роботи тощо).

Питанню співавторства завжди приділялася увага в науковій літературі, але законодавчо воно і нині чітко не врегульовано, що породжує дискусії з приводу конкретних ситуацій. Законодавець співавторство передбачив лише для творів (ст. 436 ЦК України). Але співавторство характерне і для винахідників, і для раціоналізаторів, авторів сортів рослин і порід тварин, творців промислових зразків і корисних моделей, торговельних марок. Тобто, співавторство можливе у різних видах творчості. Загалом, відносини між співавторами мають оформлятися договором на підставі якого здійснюється розпорядження майновими правами на об’єкт, який створений в результаті спільної праці. При спільному створенні об'єкта кількома особами, вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках. Так, права на винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, строк охорони на які минув, стають надбанням суспільства.

При видачі охоронних документів застосовується принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що держава не ставить за мету з'ясування, яка особа дійсно першою досягла такого результату. Наділяється правами і захищаються права тієї особи, яка перша вчинила дії стосовно встановленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, право на одержання охоронного документа належить тій з них, заявка якої має більш ранню дату подання до Державного департаменту інтелектуальної власності.

Законодавство про промислову власність зобов'язує власників патентів добросовісно користуватися виключними правами, що надаються патентом. Добросовісне користування розуміється як таке, що не завдає шкоди іншим власникам патентів, іншим фізичним і юридичним особам, навколишньому середовищу, інтересам суспільства, національній безпеці тощо. Власник патенту повинен сплачувати відповідні збори для підтримання чинності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

За законодавством України про промислову власність, власник патенту зобов'язаний використати запатентований винахід, корисну модель чи промисловий зразок для потреб суспільного розвитку. Якщо зазначені об'єкти не використовуються або використовуються недостатньо в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було припинено, у такому разі будь-яка особа, яка має намір і виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, пропонує власникові патенту укласти ліцензійний договір. Якщо власник патенту відмовиться від укладення ліцензійного договору, то зазначена особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка (видати примусову ліцензію). Суд може ухвалити рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В рішенні суду визначаються обсяг використання запатентованого об'єкта, строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власникові патенту.

Проте, слід мати на увазі, що примусова ліцензія може бути видана заінтересованій особі за умови, що власник патенту в суді не довів, що факт невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка був зумовлений поважними причинами.

Всесвітня організація інтелектуальної власності тлумачеть поняття примусової ліцензії як позначення явища, протилежно добровільний ліцензії. Володілець добровільної ліцензії має право здійснювати такі дії, які охоплюються виключним правом, з дозволу власника патенту. Такий дозвіл називають звичайно ліцензійним контрактом. Він укладається між власником патенту і володільцем ліцензії.

Володілець примусової ліцензії має право здійснювати дії, які охоплюються виключним правом, з дозволу влади поза волею власника патенту. Примусову ліцензію ще називають недобровільною ліцензією.

Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підвищило роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці, а саме роботодавець, з яким автор перебуває у трудових відносинах за договором найму.

Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець і винахідник спільно. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду авторові. У свою чергу винахідник винаходу або корисної моделі чи автор про­мислового зразка має подати роботодавцю письмове пові­домлення про досягнутий ним результат творчої праці з опи­сом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить мож­ливим його використання. При цьому треба мати на увазі, що іноді сам автор результату не спроможний чітко і ясно скласти опис винаходу, корисної моделі чи промислового зраз­ка. В такому разі він змушений вдаватися до допомоги самого роботодавця.

Право на винахід, корисну модель та промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент — це техніко-юридичний документ, який засвід­чує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною мо­деллю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Права, які надаються суб’єктам права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті немайнові права та майнові права.

До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім’я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.

Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для громадської оцінки як самого результату, так і особи автора.

Зазначення імені автора в разі використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.

Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Більш того, уже згадувані Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель передба­чають зазначення назви винаходу. Пункт 6.2.1 цих Правил проголошує: "Назва винаходу (корисної моделі) характеризує його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної мо­делі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК)".

Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та авторів науково-технічних досягнень не збігаються. Закон не закріплює за винахідниками та авторами промислових зразків права на недоторканність та права на обнародування чи опублікування. Право на недоторканність твору не властиве і не стосується результатів технічної творчості, винахід можна удосконалю­вати будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і гото­вий винахід.

Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому варто пам'ятати, що річний збір за підтримання чин­ності патенту сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до патентного відомства України водночас з документом про сплату збору за видачу патенту. Без такої сплати збору патент не видається.

Використанням винаходу, корисної моделі та промислово­го зразка визнається виготовлення, пропонування для продажу, запровадження у господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання у зазначених цілях продукту, що охороняється патентом. Іншими словами, використанням визна­ється будь-який продаж продукту, що охороняється патентом на території України. І не лише продаж, а навіть пропонуван­ня для продажу, тобто демонстрація продукту на виставках, ярмарках, вітринах тощо. Застосуванням, безумовно, визна­ється будь-яке використання винаходу. З цього загального правила є один виняток. Відповідно до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 25), той субєкт, хто в інтересах своєї діяльності добросовісно використовує в Україні заявлений винахід, корисну модель чи промисловий зразок до дати подання заявки чи до дати конвенційного пріоритету, зберігає право на безоплатне продовження цього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

Право особи, що є власником патенту на винахід або корисну модель, не допускати використання винаходу чи корисної моделі іншими особами називається виключним правом на винахід або корисну модель. Зміст виключних прав визначається чинним законодавством. На практиці набуття виключного права переслідує дві основні мети: забезпечити захист від порушень і створити можливість передавати право на винахід чи корисну модель (повністю або частково).

Першим аспектом виключного права є забезпечення захисту від порушень, тобто від несанкціонованого використання запатентованого винаходу або корисної моделі будь-ким, крім самого власника патенту. Створення вина­ходу чи корисної моделі і, зокрема, доведення його до промислового здійс­нення, звичайно вимагає значних витрат, які власник патенту має намір ком­пенсувати з вигодою для подальшого його використання, в тому числі шля­хом продажу продукції, яка виготовляється на основі винаходу або корисної моделі.

Другим аспектом виключного права є можливість надання власником па­тенту дозволу іншим особам вести діяльність, що охоплюється виключним правом. Власник патенту зацікавлений в наданні такого дозволу, якщо він не має умов або просто не потребує самостійного використання винаходу чи корисної моделі, принаймні у всьому їхньому обсязі. Іноді власник патенту не має прав (наприклад, він іноземець) або практичної можливості реалізувати винахід або корисну модель у даній країні і, отже, йому доводиться шукати для цього інших осіб. Частіше за все власник патенту зацікавлений у видачі дозволу на вико­ристання винаходу або корисної моделі з певними обмеженнями, наприклад, з обмеженням обсягу виробництва продукції або часу дії дозволу.

Строки та механізм сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи та корисні моделі, а також їх розміри визначено Порядком сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1716.