- •Обов'язкові умови для здійснення молитви
- •Види джихаду
- •4. Права та обов'язки правовірних мусульман
- •[Ред.]Філософські ідеї
- •[Ред.]Теорія двох істин
- •[Ред.]Докази існування Бога
- •Біографія
- •Філософське вчення
- •Філософія історії
- •Зародження і розвиток Ісламу як релігії
- •[Ред.]Пророк Мухаммед
- •[Ред.]Обрані халіфи (632-661 роки)
- •[Ред.]Династія Омейядів (661-750 роки) [ред.]Політична історія
- •[Ред.]Держава, суспільство
- •[Ред.]Династія Аббасидів (750-1258 роки) [ред.]Політична історія
- •[Ред.]Внутрішній розвиток
- •[Ред.]Культура
- •Ісламські удільні держави [ред.]Іспанія
- •[Ред.]Північна Африка
- •[Ред.]Єгипет
[Ред.]Філософські ідеї
Фома Аквінський був відомим систематизатором середньовічної схоластики. Він пристосовував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є «Сума теології».
[Ред.]Теорія двох істин
За часів Томи Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче теології. А тому філософія і є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.
[Ред.]Докази існування Бога
Тома Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доведень, які стали класичними в західноєвропейській теології:
Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог.
Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог.
Все у світі існує не випадково, а з необхідністю, ця необхідність — Бог.
Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.
У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати «остання» і головна ціль — Бог.
Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити, не тому, що вони протирозумні і ірраціональні, а тому саме, що вони «надрозумові», їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.
Августи́н «Блаже́нний» Авре́лій (13 листопада 354 — 28 серпня 430) — християнський теолог і церковний діяч, головний представник західної патристики, єпископ містаГіппон Регій (сучасна Аннаба, Алжир), родоначальник християнської філософії історії.
Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.