7.2. Структура машинобудівного заводу

Територію разом з будівлями, в яких здійснюють технологічні та допоміжні частини виробничого процесу, називають машинобудівним заводом. Завод складається з основних і допоміжних цехів, обслуговуючих господарств та основних і допоміжних служб.

В основних цехах виконують технологічні процеси виготовлення виробів основного виробництва. Це заготівельні (ливарний, ковальсько-пресовий, різання прокату), обробні (механічні, термічні, холодно-штампувальний, покриттів) та складальний цехи. Цехи поділяють на дільниці з певною кількістю робочих місць. Керує дільницею майстер.

До групи допоміжних цехів належать інструментальний, модельний, тарний, нестандартного обладнання, експериментальний, ремонтний та енергетичний цехи. В складі енергетичного цеху є газогенераторна, компресорна, ацетилено-киснева та інші станції. Допоміжні цехи беруть участь у технологічній підготовці виробництва, забезпечують виробництво енергією, підтримують у належному стані засоби виробництва.

На фото нижче представлено загальний вигляд механічної дільниці підприємства.

Механічна дільниця підприємства

Обслуговуючі господарства – це, складське і санітарно-технічне господарства та центральна заводська лабораторія.

Основні служби здійснюють технічну та організаційну підготовку (підтримку) виробництва. Це відділи головного конструктора, головного технолога, головного металурга, механізації та автоматизації, виробничо-диспетчерський, технічного контролю, постачання, комплектації та реалізації (збуту).

До допоміжних служб, крім відділів головного механіка, енергетика та економіста, належать також бухгалтерія, служба охорони заводу, відділ кадрів, відділ технічного навчання, бібліотека та бюро технічної інформації, а також служби обслуговування – житлово-комунальна, лікувальна, спортивно-оздоровча, клуб.

Нижче на фото представлені складальна дільниця великогабаритного обладнання, фарбувальна камера, деревообробний цех.

Складальна дільниця великогабаритного обладнання

Фарбувальна камера

Деревообробний цех

7.3. Типи виробництва та їх технологічні характеристики

Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яку виділяють за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності і обсягу випуску виробів. Методи, засоби й організаційні форми, що використовуються під час виготовлення машини, залежать як від їх конструкції, так і від типу виробництва. Багатолітня практика виявила найефективніші їх поєднання для різних типів виробництва. Тому визначення типу ви­робництва полегшує роботу технолога в створенні ефективної технології.

Коефіцієнт закріплення операцій на дільниці чи в цеху дорівнює відношенню числа різних операцій О, що виконуються протягом місяця на дільниці чи в цеху, до числа робочих місць Р:

К_з.о = О/Р.

Обсяг випуску виробів (або річна програма) – кількість виробів одного найменування та шифру, що виготовляються протягом року. Номенклатура для заводу – це перелік усіх виробів заводу, для цеху або дільниці – перелік деталей усіх найменувань, які виготовляють у цьому цеху чи на дільниці. Партія – це кількість деталей (заготовок) одного найменування, що одночасно або безперервно запускаються у виробництво. Для одиничного типу виробництва партія охоплює всю кількість деталей замовлення і зде­більшого чисельно рівна обсягу випуску цих деталей. У серійному виробництві всю річну програму розбивають на певне число запусків, наприклад: 12, 24, 36; кожна ця частина річної програми і складає партію деталей.

На кожному робочому місці партію заготовок обробляють безперерв­но. Після закінчення обробки партії заготовок робоче місце переналагоджують (змінюють оснастку, виконують її розмірне налагодження, тобто ставлять у потрібне положення інструменти, упори, кулачки, копіри тощо, виконують кінематичне налагодження верстата – виставляють потрібні швидкості руху частин верстата) на обробку заготовок іншого найменування. Чим більша партія і чим менша частота й складність переналагодження, тим доцільніше використовувати технологічні засоби вищого рівня спеціалізації та продуктивності.

Якщо засоби можуть бути легко та швидко переналагоджені на виготовлення виробу іншого найменування, то вважають, що вони мають високу технологічну гнучкість. Найвищу гнучкість мають універсальні засоби. Їх використовують для виготовлення різнотипних, тобто неподібних за конструкцією виробів. Меншу гнучкість мають спеціалізовані засоби, вони приз­начені для виготовлення однотипних (подібних за конструкцією) виробів.

С

16

пеціальні засоби розробляють для виготовлення конкретного виробу і мають практично нульову гнучкість, тобто вони непридатні для переналагодження. Однак при великих обсягах випуску виробів такі засоби забезпечують найвищу продуктивність (кількість роботи, виконаної за одиницю часу). Продуктивність універсальних засобів найнижча. Вона в декілька разів (іноді на порядок) нижча за продуктивність спеціальних засобів.

Спосіб досягнення точності може бути автоматичним або індивідуальним.

Автоматично точність спряження деталей під час складання досягається потрібною точністю виготовлення деталей до складання, під час механічної обробки – завдяки потрібному розміщенню та переміщенню різальних інструментів (інструменти виставляються до обробки в ході розмірного налагодження) або точному виготовленню мірних різальних інструментів.