Слідство

Спочатку слідство над порушниками радянського державного кордону за ініціативою помічника начальника слідчої частини НКВС СРСР капітана Нікітіна проводилось у прикордонних загонах НКВС у спрощеному порядку. Затриманого допитували та формулювали обвинувальний висновок на основі ст. 80 КК УРСР (ст. 84 КК РРФСР). Згодом слідчі органи НКВС отримали вказівку для повторного допиту заарештованих, під час виконання якої протягом січня-лютого 1940 р. радянські органи державної безпеки додатково допитали близько 5 тис. порушників західного кордону УРСР. Загалом станом на 12 лютого 1940 р. прикордонні загони і територіальні органи НКВС західних областей України затримали та арештували за порушення державного кордону до 10 тис. осіб, більшість з яких утримувалась в тюрмах УРСР. Органи НКВС завершили слідство над 4,5 тис. осіб, а понад 3 тис. справ було передано на розгляд Особливої Наради НКВС СРСР. На жаль, серед цих узагальнюючих даних не можливо простежити долю закарпатських втікачів.

Починаючи з 1940 р. слідство у справі закарпатських втікачів здійснювалось в обласних управліннях НКВС УРСР. Зокрема, у прикордонних управліннях НКВС відповідно до циркуляру НКВС СРСР від 13 травня 1940 р. за №122 були створені спеціальні оперативно-слідчі групи для роботи серед порушників кордону та проведення агентурно-оперативних заходів на кордоні. Більшість була засуджена від 1 до 3 років виправно-трудових таборів (ВТТ).

Однак в умовах воєнної шпигуноманії терміни ув’язнення часто становили від 5 до 8 років. Все залежало не так від провини конкретної людини, як від суб’єктивних висновків слідчого під час ведення справи. Зокрема, вкрай негативно на долю арештованого могли вплинути участь у т.зв. «буржуазних» партіях міжвоєнного періоду, найменша підозра на співпрацю з угорською правоохоронними органами та факти антирадянської діяльності. Слідство у справі заарештованих закарпатських втікачів продовжувалось до 1942 р. у зв’язку з початком німецько-радянської війни та евакуацією затриманих у радянський тил. Зокрема, найдовше тривало слідство у справі звинувачених у шпигунстві проти СРСР.

Загалом втечі закарпатців до Радянського Союзу тривали до кінця червня 1941 р., тобто до вступу Угорщини у війну проти СРСР на боці гітлерівської коаліції 27 червня 1941 р.

Порівняно з іншими масовими міграційними процесами на західному радянському кордоні у 1939-1941 рр., зокрема переходами українського населення в СРСР з підрумунської Буковини та Бессарабії, втеча мешканців Закарпаття до СРСР була більш чисельною і характеризувалась вищим ступенем стихійності. З іншого боку, подальша доля закарпатських втікачів, зокрема їх участь після довготривалих поневірянь по сталінських таборах у Чехословацькому армійському корпусі під командуванням Л. Свободи та боях проти німецьких військ та їх союзників на території України, Польщі, Словаччини та Чехії, мала унікальний характер.