3). Гюстав Курбе (1819-1877).
Г.Курбе. Автопортрет. Людина з люлькою. 1848-1849.
Критичний реалізм, як новий могутній художній напрям активно утверджує себе і в жанровому живописі. Його становлення в цій галузі пов’язане з ім’ям Гюстава Курбе. Як справедливо писав Ліонелло Вінтурі, жоден художник не викликав такої ненависті міщан до себе, як Курбе, але й жоден не справив такого впливу на живопис ХІХ ст., як він. Реалізм, як його розумів Курбе, є елементом романтизму і був сформульований ще до нього: правдиве зображення сучасності, того, що бачить художник. Більш за все спостерігав і краще за все знав Курбе мешканців свого рідного Орнана, селищ навколо, тому саме жителі цих місць, сцени з їхнього життя і стали для Курбе тими “портретами свого часу”, які він створив. Прості жанрові сцени він вмів трактувати як піднесено-історичні, і непомітне провінційне життя отримало під його пензлем героїчне забарвлення.
Він дебютував “Автопортретом з чорним собакою” (1842), потім у 1846 пише “Автопортрет з люлькою”. В останньому він пише себе на блідо-червоному тлі, в білій з сіро-зеленими тінями сорочці і сірій куртці. Червонясте обличчя з якимись оливковими тінями облямовують чорне волосся і борода. Вентурі говорить, що тут Курбе живописною силою не поступається Тиціану.
В його творчості був період, коли він зближується з деякими учасниками Паризької Комуни, зокрема, з Ш.Бодлером, який видавав журнал “Благо народу”. Він звернувся до теми праці і злиднів (“Дробильники каменю”). Після розгрому революції Курбе повертається до рідних місць, де створює ряд прекрасних живописних полотен, навіяних простими сценами орнанського побуту. Найбільш знамените полотно “Похорони в Орнані” (1949). Величезна композиція – 6 кв. м полотна, 47 фігур в натуральну величину, -- де показано поховання діді Курбе, на якому є присутнім все тогочасне орнанське товариство на чолі з мером. Твір відрізняє вміння передати типове через індивідуальне, створити цілу галерею провінційних характерів на матеріалі суто конкретному – на портретних зображеннях родичів, мешканців містечка. Величезний темперамент, колористична гармонія, притаманна Курбе нестримана енергія, могутній пластичний ритм , -- все це, відбите в творі, дозволяють поставити “Похорон в Орнані” в ряд з найвизначнішими творами європейського класичного мистецтва.
Густав Курбе. Автопортрет з чорним собакою. 1842. Париж, Музей Пті Пале.
Густав Курбе. Дробильник каменю. 1849. Мілан, Приватне зібрання.
Густав Курбе. Дробильники каменю. 1849.
Дрезденська картинна галерея (втрачена після 1945 р.)
Гюстав Курбе. Селяни з Флажі, що повертаються з ярмарку. Орнан. 1850-1855.
Густав КУрбе. Похорон в Орнані. 1649. Париж, Лувр.
Густав Курбе. Зустріч («Здрастуйте, пане Курбе!»). 1854. Монпельє, Музей Фабра.
Густав Курбе. Просіювання зерна. 1854. Нант, Музей витончених мистецтв.
Густав Курбе. Ательє. 1855. Париж, Лувр.
Густав Курбе. Дівчата на березі Сєни. 1856. Париж, Музей Пті Пале.
Густав Курбе. Жінка з папугою. 1866. Нью-Йорк, Музей Метрополітен.
Густав Курбе. Сон. 1866. Париж, Музей Пті Пале.
Густав Курбе. Хвилі. 1869. Філадельфія, Художній музей.
Густав Курбе. Морський вал. 1870. Вінертур, Зібрання д-ра Оскара Райнхарта.
Густав Курбе. Берег в Стрета. 1870. Париж, Лувр.
Густав Курбе. Бурхливе море, говорить хвиля. 1870. Париж, Музей Орсе.
Густав Курбе. Хижка в горах. Б. 1874. Москва, Музей ім.. О.С.Пушкіна.
Густав Курбе. Натюрморт: Яблуки і гранати. 3 чверть ХІХ ст.
Лондон, Національна галерея.
Головним засобом вираження у Курбе був колір. Його гама дуже точна, майже монохромна, ґрунтується на багатстві напівтонів. Тон у нього ставав дедалі інтенсивнішим і глибшим при згущенні і потовщенні шару фарби, для чого Курбе часто замінював пензель шпателем. Об’єм речей для нього важливіший за їх силует. Він не часто компонував свої картини вглиб, його постаті немовби виступають з картини. Форму він визначає насамперед колоритом і світлом. Курбе, який зображав провінційне суспільство, звинувачували в наклепі і прославлянні “потворного”. Але він відповів на ці нападки пізніше, у 1855 р., коли не прийнятий на міжнародну виставку, відкрив свою експозицію у дерев’яному бараку, названому їм “Павільйоном реалізму”, і випустив каталог, в якому виклав свої принципи: “Бути спроможним передати звичаї, ідеї, обличчя моєї епохи згідно з моєю власною оцінкою; бути не тільки живописцем, а й людиною; одне слово, створювати живе мистецтво – така моя мета”. Він написав у ці роки кілька картин, зокрема, “Ательє”, що мала таку розгорнуту назву “Майстерня художника або Реальна алегорія, що характеризує семирічний період мого художнього життя”(1855, Париж, Музей Орсе). В центрі великого полотна сам Курбе, який пише пейзаж. У нього за спиною оголена модель – символ життєстверджуючої творчої енергії. Справа – друзі художника, в тому числі і поет Шарль Бодлер, зліва – соціальні алегорії. Картина написана в теплих коричнювато-вохристих тонах. Вона стала одним з кращих творів майстра.
Популярність Курбе як борця за рове мистецтво зробила художника активним учасником революції 1870 р., а потім Паризької комуни (він став головою Комісії художників по охороні пам’яток мистецтва). Коли Комуна отримала поразку, йому присудили шість місяців ув’язнення.
Небезпечність подальших переслідувань змусила Курбе у 1873 р. поїхати до Швейцарії. В маленькому містечку Турде-Пейльц він найняв старий породній готель, на другому поверсі якого влаштував майстерню. З під його пензля вийшли чудові роботи: сцени полювання, краєвиди, натюрморти. Тут проминули останні роки художника.
Восени 1870 року, з перемогою у Франції республіканців, Гюстава Курбе обрали президентом Художньої комісії у справах охорони національних музеїв і пам’яток мистецтва – він одразу ж розпорядився демонтувати Вандомську колону (споруджену на честь Наполеона І) в центрі Парижа, що асоціювалася у нього з “варварством, символом грубої сили і фальшивої слави” (після цього пожертвував одну з своїх картин для лотереї й за виручені франки придбав)для республіки гармату з написом: “Курбе. Оборона Парижа. Грудень 1870 р.”: колону зруйнували у травні 1871 р., коли владу зайняла Паризька комуна (Курбе був її членом). Після поразки Комуни він став “заручником Вандомської колони”: його засудили до шести місяців в’язниці, після цього – до сплати 323 тисяч франків на відбудову колони – зацькований, з репутацією Герострата, вигнанець у своїй країні Курбе змушений був емігрувати до Швейцарії, де й помер (лише через 41 рік його останки перепоховали у Франції).
4. Графіка Оноре Дом’є.
