Лебрен Шарль. Канцлер Сегьє. Лувр, Париж.

В реалістичному трактуванні даного портрета не очікувано проступають стриманість і цілісність, притаманні скульптурному барельєфу.

Разом зі смертю Кольбера в 1683 р. закінчилось і „правління" Лебрена. Правонаступником став його суперник, художник Пьєр Міньяр, живописна манера котрого не набагато відрізнялась від манери Лебрена, хоча в академічних дебатах вони завжди займали протилежні позиції. „Пуссенізм" відступив тільки тоді, коли смакам нового століття ближчими здалась менш формалізована його альтернатива — „рубенсизм".

Інші роботи Шарля Лебрена.

Лебрен Шарль. Святе сімейство зі сплячим Ісусом. 1655. Лувр, Париж.

Лебрен Шарль. Поклоніння пастухів. Лувр, Париж.

Лебрен Шарль. Олександр і Порус. Лувр, Париж. Полотно входить до циклу, що зображує історію Олександра Македонського.

Ще один художник – Клод Лоррен (1600-1682), який проживши більшу частину життя у Римі, всю свою творчість присвятив пейзажам, а у Франції 17 ст. це було великою рідкістю. Його пейзажі відрізняються великою тонкістю колориту і віртуозно побудованою перспективою. Він тяжів до м’якої світлотіні і рівному розсіяному освітленню, що дозволяло передати ефект “розчинення” абрисів предметів вдалині.

Клод Лоррен був сучасником Пуссена. Справжнє його ім’я — Клод Желле, а прізвисько Лоррен він отримав за назвою місця свого народження — провінції Лотарингія {франц. Lorraine). Ще дитиною він потрапив до Італії, де й почав навчатись живопису, але іноді ненадовго навідувався на батьківщину. Пейзажі, які здебільшого писав Лоррен, у Франции XVII ст. були рідкістю. Його полотна втілюють ті ж ідеї та композиційні принципи, що й пейзажі Пуссена, проте відрізняються великою тонкістю колориту й віртуозно побудованою перспективою. Лоррена цікавила гра тонів, зображення повітря і світла на полотні.

На відміну від Пуссена, котрого цінували інтелектуали, замовниками Клода Лоррена були аристократи. Художник взяв за основу схему, що була досить розповсюдженою і влаштовувала всіх — ідилічний пейзаж з нескінченною далиною й кулісами, як у театрі. З невеликими доповненнями Лоррен наслідував цьому типу пейзажу все своє життя, проте він збагатив його такими безпосередніми і своєрідним спостереженнями, завдяки яким протягом століть з’являлись нові рішення в жанрі ідилічного пейзажу — передовсім в побудові безперервно-цілісного, наповненого світлом простору.

Желле Клод, прозваний Лоррен. Прибуття Клеопатри в Тарс. Лувр, Париж.

Клод Лоррен (його і зараз називають просто Клод) ввів практику рисування пейзажу з натури пером й аквареллю. Клод чутливо вловлював простір римської Кампаньї, уважно вивчаючи природні мотиви — дерева, покриті плющем, стежки, на які падає то світло, то тінь. Він осягав нову мову вираження емоцій, „слова" котрого знаходив у природному середовищі.

Лоррен. Вид Кампо Ваччино. Лувр, Париж.

ЛОРРЕН. Морская гавань при заходе солнца,

Художник тяжів до м’якої сві­тлотіні і рівному розсіяному освітленню, що дозволяло пере­дати ефект «розчинення» абрисів предметів вдалині. Фігури пер­сонажів на передньому плані здаються майже непомітними в порівнянні з епічно величавими деревами, гірськими схилами, морською гла­дінню, на якій ніжними полисками грає світло. Саме Лоррена потрібно вважати основоположником тра­дицій французького пейзажу.

К.Лоррен. Ранок. 1666. Санкт-Петербург, Ермітаж.

ЛОРРЕН. Вид гавани с Капитолием, 1636 ? Лувр, Париж.

ЛОРРЕН. Улисс возвращает Хрисеиду ее отцу.

Клод Лоррен (1600-1682, Франція). Класичний пейзаж. Лондон, Національна галерея.

К.Лоррен. Прибуття Улісса до двору Лікомеда. 1640. Санкт-Петербург, Ермітаж.

К.Лоррен. Викрадення Європи. 1665. Москва, Музей ім. О.С.Пушкіна.

К.Лоррен. Полудень. 1651. Санкт-Петербург, Ермітаж.

К.Лоррен. Морська гавань під час сходу сонця. 1674. Мюнхен, Стара Пінакотека.

Поступово в живопису класи­цизму склався комплекс норм, які художники повинні були беззастережно виконувати. Ці норми були засновані на живописних традиціях Пуссена.

Вимагалось, щоб сюжет кар­тини містив серйозну духовно-моральну ідею, здатну благотворно впливати на глядача. Відповідно до теорії класицизму, такий сюжет можна було знайти лише в історії, міфології або біблійних текстах. Основними ху­дожніми цінностями ви­знавались рисунок і композиція, не допускались різкі кольорові контрасти. Композиція картини ділилась на чіткі плани. В усьому, особливо у виборі об’єму і про­порцій фігур, художнику необхі­дно було орієнтуватись на ан­тичних майстрів, передовсім на давньогрецьких скульпторів. Освіта художника повинна була проходити в стінах академії. Потім він обов’язково здійснював поїздку до Італії, де вивчав античність і твори Рафаеля.

Таким чином, творчі мето­ди перетворились на жорстку систе­му правил, а процес роботи над картиною — у наслідування. Не ди­вно, що майстерність живопис­ців класицизму почала падати, і в другій половині XVII століття у Франції не було вже жодного художника рівня Латура і Пуссена.

32