Никола Пуссен. Танкред та Ермінія. 1629—1630 рр. Ермітаж, Санкт-Петербург.
Пуссен обирає цей сюжет, тому що він дає йому можливість показати доблесть рицаря Танкреда, знайденого Ермінією на полі битви, пристрасність і силу почуттів Ермінії, що відрізає свої коси, щоби перев’язати рани героя і врятувати його. Композиція строго врівноважена. Форма створюється передовсім лінією, контуром, світлотіньовим моделюванням. Великі локальні плями: жовте в одязі слуги і на крупі коня, червоний одяг Танкреда і синій плащ Ермінії – створюють певне яскраве співзвуччя із загальним коричневим тлом неба й землі. Дія відбувається у глибині простору, перший план залишається порожнім, завдяки чому виникає відчуття простору. Піднесений, епічно монументальний твір відтворює кохання головних героїв (вони належали до ворогуючих сторін) як найвеличнішу цінність, яка більш важлива, ніж війни і релігійні конфлікти.
Роботи 30-40-х рр. відрізняються особливою глибиною ідейного задуму, образи – величністю і піднесеною гармонійністю, композиція – суворою пропорційністю і розумною ясністю. Характерним твором цього періоду є картина “Аркадські пастухи”.
Пуссен Никола. Аркадські пастухи. 1638-39. Лувр, Париж.
Серед безтурботного пейзажу три пастухи і молода жінка зупинилися біля гробниці. Вони намагаються прочитати напівстертий напис на камені саркофагу: “І я був в Аркадії”. [Аркадія — область на півдні Греції (на півострові Пелопоннес). В давньогрецькій поезії прославлялась як країна вічного благополуччя, жителі якої не знали війн, хвороб і страждань].
Люди, зображені Пуссеном, красиві тілом і духом, вони молоді і сповнені сил. Проте, все проходить, все народжується і вмирає, -- ніби свідчить підтекст картини.
В останні роки життя художник все частіше звертається до зображення природи. Її гармонія, велич і краса, її вічне життя й безперервне оновлення надихають майстра на епічні, наповнені героїчного пафосу полотна.
Пізні пуссенівські пейзажі розкривають інший аспект в його філософії, що дістався йому в спадок від грецького вчення про раціональну єдність в природі. «Пейзаж з Діогеном» ілюструє думку про постійну круговерть природних сил і про необхідність жити в узгодженні з ними.
Пуссен Никола. Пейзаж с Диогеном. 1648. Лувр, Париж.
Пуссен Никола. Автопортрет. 1650. Лувр, Париж.
Високий розум і художнє покликання Пуссена (останніми його словами була фраза, що він не забув нічого) змінили всю систему живописної виразності. Характер його «Автопортрета», написаного для покровителя Пуссена, Шантелу, нагадує нам, що художнім достоїнством улюблених пуссенівських поз в портреті була їхня гранична загальна стриманість. Проте він не обмежувався простотою композиції: на задньому плані портрета, на одному з прихилених до стіни полотен зображено жінку в діадемі з „третім оком" (емблемою зору) — це персоніфікація Живопису. Видно також дві руки, що тягнуться обійняти жінку; ця деталь в контексті всієї картини повинна символізувати любов до живопису.
У Нікола Пуссена було небагато учнів, проте він фактично створив сучасну йому школу живопису. Творчість цього майстра стала вершиною французького класицизму і справила вплив на багатьох художників наступних століть.
в) Акадамічне навчання у Франції ХУІІ ст.
Крім Латура та Пуссена можна ще назвати французьких живописців цієї епохи – Шарль Лебрен (1619-1690), один із засновників у 1648 р. французької Королівської академії живопису та скульптури; був довгі роки її педагогом, але як живописець в своїх творах не йшов далі нарочитості задуму, пересічних придворних лестощів, особливо у створенні портретів короля та його вельмож.
Лебрен був гнучким інструментом художньої політики в руках короля та його міністрів Мазаріні та Кольбера. Він не тільки керував Королівською Академією живопису й скульптури, визначаючи її рішення і керуючи дебатами в ній, але й став у 1671 р. також директором Королівського кабінету картин, тобто фактично — першим директором Лувру.
Ця компетентна й розумна людина зосередила в своїх руках величезну владу. Дивовижно, що при цьому він залишався також хорошим живописцем. Своїм кумиром він обрав Пуссена, а також ту стильову систему, до якої зобов’язували його принципи.
Без сумніву, найбільш цікавим твором Лебрена нині вважається «Канцлер Сегьє», кінний портрет його першого покровителя, зображеного разом зі свитою. Цей портрет став об’єктивною і типово французькою альтернативою драматизму й динаміці інтернаціонального стилю бароко.
