3.Живопис.
Роботи трьох видатних художників, живописців-реалістів – Федора Степановича Рокотова (1736-1808), Дмитра Григоровича Левицького (1735-1820 та Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825) – уособлюють вищі досягнення російського портретного живопису ХУІІІ ст.
Полотна Рокотова написані надзвичайно ніжним пензлем, чутливим до нюансів фарбових тонів. Художник проникливо вловлює тремтливе життя обличчя з усіма його відтінками, передаючи проникливість та іронію розуму, внутрішнє достоїнство людини, аристократичну пиху і черствість. Гордовита постановка голови, оксамитові примружені очі, м’які усміхнені уста визначають своєрідний “рокотівський ” тип людини.
Портрети роботи Федора Степановича Рокотова
Портрет поета Василя Івановича Майкова. 1775. Портрет невідомої.
Третьяковська галерея, Москва. Самарський обласний художній музей.
Портрет Варвари Миколаївни Суровцевої . Портрет Варвари Єрмолаївни Новосильцевої. 1780
ІІ пол. 1780-х. Російський музей, Санкт-Петербург. Третьяковська галерея, Москва.
Федір Рокотов Портрет о.П. Струйської.1772. Третьяковська галерея, Москва
Любите живопись, поэты! Лишь ей, единственной, дано Души изменчивой приметы Переносить на полотно. Ты помнишь, как из тьмы былого Едва закутана в атлас, С портрета Рокотова снова Смотрела Струйская на нас. Ее глаза, как два тумана, Полуулыбка, полуплач. Ее глаза, как два обмана, Покрытых мглою неудач. Предвосхищенье двух загадок, Полувосторг, полуиспуг, Безумной нежности припадок, Предвосхищенье смертных мук…
Олександра Петрівна Струйська, про портрет котрої йде мова в чудовому вірші Миколи Заболоцького, була другою дружиною пензенського поміщика Миколи Струйського (друга і шанувальника Рокотова),прожила вона з чоловіком 24 роки до раптової його смерті, народила за цей час вісімнадцять дітей — але вижили з них тільки дві пари близнят, решта померли в малому віці. Чоловіка свого Олександра Петрівна пережила на 44 роки, виростила дітей і багатьох онуків. Сучасники, навіть ті, хто недолюблював її чоловіка, говорили про неї з незмінною симпатією і повагою, відмічаючи її чарівливість, розум, доброту, гарні манери і вірність друзям. Але все це ще попереду.
А поки що юна дівчина, що дивиться на нас з портрета, нічого не знає про своє майбутнє. Їй лише 18 років, вона щойно вийшла заміж… Збереглась легенда про кохання Рокотова до Олександри Петрівни. Що ж, навіть якщо художник і не був закоханий в свою модель, то абсолютно явно ставився до неї не так, як до звичайної замовниці, інакше створений ним образ не вийшов би таким заворожуючим і чарівливим. Він неначе зітканий з переливів кольорів – настільки тонких, що колорит здається монохромним, найлегших нюансів попелясто-сірих, золотистих і рожевуватих тонів, що утворюють відчуття серпанку, ніби ми зазираємо в глибінь туманного дзеркала. Це відчуття підсилюється за рахунок використання художником незвичного прийому — світлове моделювання не співпадає з тим, як фігура розташована в просторі. Так, Струйська написана в трьох-четвертному повороті, її обличчя дещо розвернуто вліво, але розсіяне світло, що заливає полотно, перетворює його на зображення анфас. В результаті обличчя й фігура набувають особливої хисткості, ірреальності. Створюючи портрет Олександри Петрівни, Рокотов свідомо не використовує додаткові атрибути, як це було модно в XVIII ст., Струйська проста і природна. Художник не вимальовує ретельно прикраси, не намагається точно виписати тканину сукні, але натомість прекрасно передає душевну красу, і чуткість, і витонченість своєї героїні. «Портрет Струйської» — один з найбільш дивовижних в історії російського живопису, один з найбільш реалістичних, і в той же час один з найбільш загадкових портретів. Вже багато століть дослідники намагаються розгадати «напів-усмішку, напів-плач» цієї російської Джоконди, і кожен незмінно бачить в щось своє — то втаємничене страждання, то ніжність, то здивування. Здається, ця вражаюча жінка змінює вираз обличчя при зустрічі з кожним новим глядачем.
…Когда потемки наступают И приближается гроза, Со дна души моей мерцают Ее прекрасные глаза…
Левицький Дмитро Григорович (1735-1820) – російський живописець українського походження, академік, майстер парадного і камерного портрета.
