19. Сучасне красномовство. Основні національні школи майстерності

Сучасне ораторське мистецтво багатообразне, його можна розподілити на різні пологи (розділи) та види (жанри) залежно від конкретної сфери застосування: ще Аристотель у своїй "Риториці" розподіляв промови на дорадчі, судові та епідейктичні (урочисті).

Сучасні види ораторської мови.

1. Соціально-політичне красномовство — доповідь на соціально-політичні і політико — економічні теми, звітна доповідь, політична дипломатія, військово-патріотична, мітингова, агітаційна промови, політичний огляд.

2. Академічне (наукове) та лекційне красномовство - лекція, наукова доповідь або огляд, наукове повідомлення або інформація.

3. Судове красномовство - прокурорська (звинувачувальна) промова, адвокатська (захисна) промова. Суспільно-звинувачувальна або суспільно- захисна промова, захисна промова обвинуваченого.

4. Соціально-побутове красномовство - ювілейна, застільна або поминальна промови, "світське базікання" як щось легке, природне приємне, без дискусій, суперечок і полемік.

5. Богословський — церковне (духовне) красномовство ~ проповідь, промова в соборі.

6. Дипломатичне спілкування - дипломатичний мовний етикет з його обов'язковими нормами, переговори і листування, складання суто юридичних документів, синхронний переклад.

7. Військове красномовство - бойовий заклик, бойовий наказ, статут, військові мемуари, радіозв'язок.

8. Педагогічне спілкування — розповідь і пояснення викладача, егоцентрична мова студента, усні розповіді студентів, їх письмові твори, лекція як складний акт педагогічного спілкування.

9. Діалоги з самим собою (внутрішня мова, уявна) - уявна підготовка до усного особливо письмового вислову, читання про себе, спогади та роздуми, внутрішнє планування і репетиція.

20. Основні етапи розвитку ораторського мистецтва в Україні

Витоки давньоукраїнського красномовства (Київська Русь)За часів Ярослава Мудрого Київ стає міжнародним духовно-культурним центром. У найдавніших фольклорних творах зафіксовано промови, з якими князі зверталися до дружинників, до іноземних послів та власного народу. Українське красномовство в ХШ-ХVІІ стДоля київської риторики після втрати національної державності була непростою. Після татаро-монгольської навали в ХШ ст. історичні долі східних слов’ян остаточно розійшлися. Та церковне красномовство київського ґатунку довго не втрачало свого високого рівня. У тексах неважко вловити інтонації народного, фольклорного плачу, вплив не самих лише візантійських риторичних прийомів, а й живого народного слова. Нарешті, в Україні тих часів (ХVІ-ХVШ ст.) виникають братства, які ставлять за мету оборону православної віри та культури. Православні братства, зокрема, започатковували школи та книжність (особливо відзначаються Київське, Львівське та Луцьке братства); вони були відкриті для дітей з усіх верств населення. У братських школах інтенсивно вивчали риторику. Величезну роль у розвитку української культури у XVII ст. відіграв митрополит Київський Петро Могила, який на основі Київської братської школи заснував Академію, яка не поступалася тодішнім західноєвропейським університетам. Київська школа риторики (ХVII-ХVIII ст.) Риторика в Україні розвивалася на основі античної та західно-католицької традицій, що було започатковано митрополитом Петром Могилою, який дбав про осучаснення Православ’я.Найбільш видатною та характерною постаттю в цій сфері був, безперечно, ректор Києво-Могилянської академії Йоанікій Галятовський. Розвиток українського риторичного слова за часів панування Російської та Австро-Угорської імперій Пригніченість українського національного життя в складі Російської та Австро-Угорської монархій не сприяла розвою українського красномовства, а мовами освіти, церкви, юриспруденції були російська, німецька, польська або церковнослов’янська.Красне   слово   Т. Г. Шевченка  — взірець  ораторського мистецтва Настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт національного менталітету й світовідчуття, який подарував світові титанів думки, слова, духу — Тараса Шевченка, Григорія Сковороду,