- •Спілкування як суспільна риса людини
- •Роль спілкування у соціальній взаємодії
- •Завдання мистецтва мовлення
- •Риторика як синтез науки і мистецтва усної публічної переконуючої комунікації
- •Основні поняття і критерії риторики
- •Теоретична модель комунікації
- •Основні види комунікацій
- •Публічне мовлення як види комунікації
- •Основні види промов, їх особливості
- •Традиційні жанрові різновиди красномовства
- •Основні етапи розвитку ораторської майстерності
- •Античне красномовство
- •Ораторське мистецтво епохи Середньовіччя. Гомілетики
- •Західноєвропейська риторика в епоху Відродження
- •Основні напрямки розвитку європейської риторики 16 – 18 ст.
- •Українське ораторство 14-18 ст. Риторика в Києво – Могилянській академії
- •Криза європейської риторики 19 –поч. 20 ст., її наслідки
- •Неориторика
- •Сучасне красномовство. Основні національні школи майстерності
- •Основні етапи розвитку ораторського мистецтва в Україні
- •Класичний риторичний канон, його етапи
- •Інвенція – робота над предметним змістом промови
- •Частини промови, їх функції. Основні техніки побудови частин промови
- •Види плану промови та вимоги до складання плану
- •Форми текстового оформлення матеріалу
- •Аргументація і логіка. Сфера застосування логічних доказів
- •Основні способи логічного доведення
- •Неуніверсальні способи доведення, їх сукупність та основні різновиди
- •Некоректні способи переконання
- •Аргументація в агітаційній промові
- •Аргументація в інформаційній промові
- •Особистість оратора і ефективність мовлення. Поняття іміджу
- •Психологічна та фізична підготовка до виступу
- •Увага як психологічна категорія
- •Психологічні прийоми управління увагою
- •Правила поведінки оратора перед аудиторією
- •Вимоги до зовнішності оратора на основі даних психології сприйняття
- •Невербальні засоби комунікації і контекст
- •Усне мовлення,його особливості
Українське ораторство 14-18 ст. Риторика в Києво – Могилянській академії
У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом одного року. Кожний викладач, який читав даний курс, обов'язково писав власний підручник з цієї дисципліни. Більше того, якщо він у другий раз викладав риторику, то його підручник зазнавав значних змін. Як відмічають дослідники:
"Це дає підставу говорити про наявність якогось гласного чи негласного припису, що зобов'язував викладачів до початку занять мати власний курс лекцій. Така традиція, що неухильно дотримувалась з року в рік, позитивно впливала на розвиток творчої думки викладачів і студентів, які, наслідуючи представлені викладачами зразки, імітували їх, вчились складати власні промови, поздоровлення, панегірики, листи".
На сьогоднішній день збереглося 127 курсів риторики, що були складені й прочитані в Києво-Могилянській академії. Певний розквіт курсів риторики припадає на кінець ХУІІ - початок ХУІІІ ст. Переважна їх більшість мали світський характер. Питання гомілетики, церковно-богословського красномовства розглядались досить побіжно, як правило, наприкінці курсу поряд з іншими типами промов. Зразком для підручників була антична теорія красномовства, насамперед доробок Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана. Курси риторики складались із п'яти розділів: винахід, розташування, словесне вираження, запам'ятовування і виголошення. Крім того, велика увага приділялась теорії трьох стилів: високого, середнього і простого. Кожним з них рекомендувалось користуватися, виходячи з критерію доречності.
На риторичні курси суттєво вплинули також думки античних і ренесансних теоретиків про те, що філософія є найважливішою частиною загальної освіти оратора. Однак основу семи вільних мистецтв складало, все ж таки, красномовство. Характерною рисою риторичних курсів, що читались в Києво-Могилянській академії, була їх практична спрямованість. У них давались поради щодо складання промов з будь-якої нагоди. В ті часи на різноманітні урочистості, як правило, запрошували оратора як почесного гостя. На риторичні курси суттєво вплинув ренесансний ідеал "універсальної людини", людини високоосвіченої, знавця багатьох наук, що вміє втілити свої знання в блискучих промовах.
Криза європейської риторики 19 –поч. 20 ст., її наслідки
Неориторика
Неоріторіка є прямим продовженням риторики класичній, не дивлячись на істотні відмінності і в змісті, і в методах. Схожість класичною і новою риторик в їх цілях: по Арістотелю, мета ораторської майстерності (і його теорії – риторичного учення) – якнайкраще, найбільш ефективна дія, переконання слухачів в правоті оратора. В наші дні мета неориторики визначається як пошук якнайкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування, дії, переконання.
В неориторике, як і в традиційній, виділяються наступні етапи: 1) підготовка – робота над темою виступу, збір матеріалу, якнайглибше оволодіння темою; 2) розташування матеріалу – побудова плану мовного твору; 3) ретельне мовне оформлення тексту.
Сохранены і отримали новий розвиток і такі установки, як націленість стилю мови на рівень аудиторії, пошук контакту з нею, вивчення інтересів слухачів, майстерність виразної усної мови, уміння вносити корективи до підготовленого тексту «на ходу», аналіз власної мови і самооцінка.
Неориторика виявляє цікавість до теорії і досвіду, накопиченого радіо, телебаченням, пресою, рекламою, до вивчення процесу оволодіння мовою і мовою дітьми і дорослими; до побудови теорії діалогу і полілогу, до варіантів зворотного зв'язку в спілкуванні. Досліджуються індивідуальні особливості розуміння текстів, які допускають багатозначне тлумачення (герменевтика). Вивчаються функционально-смыловые типи мови, особливості їх побудови, їх стилістики – від розмовно-побутового стилю до строгої і лаконічної мови наукових монографій і дипломатичних документів.