При огляді суглобів слід звертати увагу на:

1. положення кінцівки по відношенню до плечового пояса або тазу, передпліччя – до плеча, кисті – до передпліччя, гомілки – до стегна, стопи – до гомілки; при цьому хворий повинен триматися або лежати так, як це йому найбільш зручно і якнайменше болісно;

2. довжину кінцівки і її частин у порівнянні з іншою стороною; при цьому можна констатувати норму, укорочення або подовження (це особливо важливо при локалізації процесу в кульшових суглобах);

3. наявність контрактур: згинальних, розгинальних та інших; для деяких захворювань досить характерні контрактури певного типу;

4. зміну форми і контурів суглобів;

5. забарвлення шкіри в області суглоба, її температуру, наявність підшкірних вузликів, виразок, рубців і тощо;

6. зміна контурів у місцях розташування сухожиль і синовіальних сумок;

7. стан мускулатури кінцівок, наявність м’язової атрофії;

8. зміну форми кісток кінцівок.

Однією з основних ознак патології суглобів, що виявляються при огляді, є припухлість. Дифузна припухлість суглоба зв'язана, як правило, з внутрішньосуглобовим випотом або набряком периартикулярних тканин. М’яка, еластична пухлина, іноді болісна, на обмеженій ділянці білясуглобових тканин свідчить про наявність бурситу.

Для характеристики зміни форми суглобів користуються термінами дефігурація і деформація. Зміна форми суглоба, пов’язана з ексудативним процесом, що виявляється або рівномірним опуханням суглоба, або нерівномірною зміною його форми за рахунок випоту в заворотах суглобової сумки, слід розцінювати як дефігурацію. Для деформації характерні грубі, стійкі зміни форми суглоба, обумовлені ураженням кісткової тканини, фіброзними відкладеннями, підвивихами, анкілозами. При тривалому процесі в одному суглобі нерідко відзначається поєднання ексудативних і проліферативних явищ.

Огляд суглобів доповнюють пальпацією суглобів, вивченням об'єму активних та пасивних рухів, м’язової сили. Це дослід­ження також треба проводити в положеннях стоячи і лежачи. Хворий повинен лежати на спеціальному твердому столі або на жорсткій кушетці спочатку на спині, а потім на животі.

Пальпація дозволяє визначити:

1. температуру шкіри в області суглоба, яка при гострих і підгострих запальних процесах в суглобі нерідко буває підвищеною в порівнянні з температурою шкіри довколишніх частин або симетричного суглоба; іноді таке підвищення температури може бути при хронічних артритах, наприклад, при деяких формах туберкульозу колінних суглобів, де ця ознака особливо важлива;

2. болючість – поверхневу або глибоку, головним чином, в суглобових кінцях кісток;

3. консистенцію припухлості в області суглоба, в його м’яких і кісткових частинах. При цьому слід прагнути визначити, чи належить припухлість розтягнутій сумці суглоба, самій стінці капсули, кістковим розростанням або периартикулярним тканинам;

4. флуктуацію внаслідок скупчення рідини у порожнині. Флуктуація визначається в колінному суглобі, рідше в плечовому і ліктьовому, рідко – в променевозап’ястному і гомілковостопному і майже ніколи в тазостегновому. Найбільш вірною ознакою скупчення рідини в колінному суглобі є позитивний симптом плаваючого надколінника або позитивний симптом балотування. Його можна перевірити таким чином: надколінник фіксується великим і вказівним пальцями лівої кисті, а правою проводиться штовхоподібне натискання на чашку;

5. крепітацію у суглобі – при натисканні на сумку або при аускультації і тріск суглоба при русі (характерні для ревматоїдного артриту), а грубий хрускіт, який можна почути на відстані, частіше наголошується при дегенеративних захворюваннях суглобів;

6. сторонні тіла в порожнині суглоба (суглобові “миші”): найчастіше в колінному суглобі, рідко – в ліктьовому, ще рідше – в плечовому. Суглобові “миші” в порожнині суглоба характерні для деформуючого остеоартрозу.

Тест бічного стиснення дрібних суглобів кистей (проксимальних міжфалангових, п’ястно-фалангових), стоп (плюснефалангових) і променевозап’ястних суглобів. При ураженні цих суглобів, у разі їх запалення, хворі реагують вже на невелике бічне стиснення, рукостискання.

У хворих при огляді і пальпаторно можуть визначатися вузлики характерні для конкретного ревматологічного захворювання - наприклад, ревматоїдні вузлики при ревматоїдному артриті, Геберденівські вузлики та вузли Бушара (краєві кісткові розростання епіфізів дистальних та проксимальних суглобів кистей) при остеоартрозі, тофуси (скупчення сечокислих з’єднань) при подагрі.

Закінчують пальпацію дослідженням м’язево-зв’язкового апарату. При пальпації м’язів звертають увагу на їх консистенцію, тонус і об'єм, наявність болючості. Для запальних захворювань суглобів характерно розвиток гіпотрофії і атрофії.

Для виявлення ураження клубово-крижових з’єднань можна використати симптоми Кушелевського:

• при проведенні першого симптому лікар кладе руки на гребні клубових кісток хворого, який лежить на спині, і різко натискає на них (у разі наявності сакроілеїту виникає біль в крижовій області);

• для проведення другого симптому Кушелевського хворий лягає на бік, а лікар кладе руки на область клубової кістки протилежного боку і різко натискує на неї (поява болю в області крижів свідчить про ураження крижово-клубових з’єднань);

• третій симптом: хворий лежить на спині, одна нога зігнута у колінному суглобі і дещо відведена у бік; лікар однією рукою опирається на колінний суглоб цієї ноги, а іншою натискає на клубову кістку з протилежного боку – при ураженні крижово-клубових з’єднань виникає біль.

Також, досліджують активну та пасивну рухливість уражених суглобів, застосовуючи всі можливі в них рухи. Закінчують фізичне дослідження визначенням м’язової сили шляхом активного опору пацієнта зусиллям лікаря зігнути чи розігнути його кінцівку. Користуючись динамометром або динамографом, можна одержати більш точні цифрові дані.

Про запалення свідчить наявність опухання, болючість при натискуванні на ділянку суглобової щілини, зміна контурів суг­лоба, підвищення температури та почервоніння шкіри над ним, на­явність флуктуації, феномену «танцюючого» надколінка.

Дослідження рухливості суглобів. Дослідження суглобів полягає у визначенні ступеня його активної і пасивної рухливості. Найбільш важливі дані дає вивчення пасивних рухів, тоді як активна рухливість характеризує не тільки функцію самих суглобів, але і стан м’язового апарату. Порушення рухів суглобів виявляються в трьох формах: 1) обмеження рухливості (неможливість виробляти рухи в нормальному об’ємі); 2) збільшення рухливості (можливість виробляти рухи в більшій, ніж у здорових людей, амплітуді); 3) патологічна рухливість (можливість проводити рухи в невластивих для норми площинах).

Рухи нормальних суглобів звичайно безшумні. Патологія суглобів створює умови для утворення різноманітних додаткових шумів, які мають певне діагностичне значення. При артрозі з’являються хрускіт, скрип, тріск.

Обмеження рухливості у суглобі може бути оборотним або постійним. Оборотне обмеження може бути обумовлене: 1) м’язовою напругою; 2) внутрішньосуглобовим випотом; 3) блокадою суглоба внаслідок наявності вільних тіл у суглобі. Постійне обмеження може бути викликано як змінами всередині суглоба (кістковий анкілоз, руйнування суглобових поверхонь), так і позасуглобовими причинами (ущільнення суглобової капсули або м’язові контрактури).

Порушення рухомості суглобів проявляється обмеженням рухомості, її збільшенням і патологічною рухомістю. Найлегшою формою порушень рухомості у суглобі є минаюча скутість (тугорухомість), що триває зазвичай до 30 хв. Стійке обмеження рухомості зумовлено контрактурами, які можуть бути позасуглобовими (неврогенної, дерматогенної, міогенної етіології чи внаслідок ущільнення суглобової капсули, фасцій і сухожилків) і власне суглобовими (фіброзний і кістковий анкілози, руйнування суглобових поверхонь і зіткнення остеофітів).