8. Яка проводка відповідає операції «Майнові права на корисну модель визнано нма і введено в експлуатацію»?

1. Дт 124 Кт 94;

2. Дт 124 Кт 154;

3. Дт 94 Кт 154;

4. Дт 124 Кт 685.

9. Придбання та створення нма відо­бра­жають на рахунку:

1. 15 «Капітальні інвестиції;

2. 12 «Нематеріальні активи»;

3. 94 «Інші витрати операційної діяльності»;

4. 286 «Необоротні активи, призначені для продажу».

10. Для аналітичного обліку об’єктів права інтеле­ктуаль­ної власності, а також для аналітичного обліку групи однотипних за призначенням та умовами викори­стання об’єктів, що надійшли в одному календарному місяці й одній відповідальній за їх використання особі, використовують типову форму первинного обліку:

1. НА-1;

2. НА-2;

3. НА-3;

4. НА-4.

Розділ 11

УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ

Мета вивчення – формування системи теоретичних знань та набуття практичних навичок щодо управління інтелектуальною власністю і маркетингу.

Основні питання

11.1. Поняття управління інтелектуальною власністю: умови та принципи.

11.2. Життєвий цикл об’єкта інтелектуальної влас­ності.

11.3. Маркетинг інтелектуальної власності.

Ключові слова та поняття: життєвий цикл об’єкта інтелектуальної власності, маркетинг інтелектуальної влас­ності, принципи управління інтелектуальною власністю, управління правами інтелектуальної влас­ності.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

• оволодіти поняттям управління інтелектуальної власності та вивчити основні принципи;

• розуміти поведінку об’єкта інтелектуальної влас­ності на кожному етапі життєвого циклу;

• знати основні положення маркетингу інтелектуальної власності.

11.1. Поняття управління інтелектуальною власністю: умови та принципи

На сучасному етапі розвитку економіки все більш важли­вішого значення набуває обмін, торгівля не тільки власними товарами, але й інтелектуальною власністю, ідеями. Економічний механізм управління інтелектуальною влас­ністю підприємства – це сукупність економічних форм, методів та інструментів управління з урахуванням стану підприємства. Одним з таких інструментів управління є положення, розроб­лені та адаптовані до особливостей і умов діяльності підпри­ємства, що покликані розв’язувати завдання з управління на всіх етапах життєвого циклу об’єктів інтелектуальної влас­ності. Такими положеннями є:

• Положення про інтелектуальну власність;

• Положення про комерційну таємницю;

• Положення про раціоналізаторські пропозиції;

• Положення про стимулювання винахідницької діяльності;

• Положення про оцінку ліцензійної вартості патентів і став­ки роялті;

• Положення про порядок упровадження об’єктів інтелек­туальної власності;

• Положення про форми і порядок підготування і надання документації;

• Положення про підвищення кваліфікації та атестації спів­робітників.

Зважаючи на практику управління інтелектуальною влас­ністю, можна виділити 10 основних прин­ципів управ­ління нею.

1. Усвідомити роль інтелектуальної власності. У рин­ко­вих умовах роль інтелектуальної власності зростаюча і все­охоплююча. У рутин­них відсталих виробництвах керів­ник, який перебуває під тиском поточної роботи, не звертає уваги на інтелектуальну власність. Але в таких галузях вироб­ни­цтва як фармацевтична, радіоелектронна, хімічна, біо­тех­но­логічна, аграрна, телекомунікаційна та ін. принципово не­можливо ство­рити конку­рентоспроможний продукт без вико­ристання об’єктів права інтелектуальної власності. Це не означає, що чим більше об’єктів права інтелектуальної влас­ності на під­приємстві, тим більшою буде його конку­ренто­спро­мож­ність. Керівник повинен відрізняти корисну для бізнесу інте­лек­туаль­ну власність від непотрібної, з одного боку, і корисну інтелек­туаль­ну власність від усієї власності підприємства, – з іншого.

2. Зробити інтелектуальну власність частиною стра­те­гічного бізнес-планування. Успішний бізнес розпочи­на­ється з прогнозування неіснуючого конкурентоспромож­ного продукту на неіснуючому (майбутньому) ринку. Тому одразу доцільно визначати, які саме об’єкти права необхідно ство­рити та (або) придбати для того, щоб забезпечити конку­рентоспроможність товарів чи послуг, що будуть вироблятись чи надаватись за його участю.

3. Виявити власні об’єкти права інтелектуальної влас­ності. Багато керівників не володіють інформацією про те, які об’єкти права інтелекту­альної власності існують на їхніх підприємствах, кому належать права на ці об’єкти, чи не вичер­пався їхній юридичний термін дії тощо. Без відповідей на ці запитання неможливо управляти інтелектуальною власністю.

У результаті застосування такого принципу управління інтелектуальною власністю керівництво підприємства матиме правильне і всебічне уявлення про інтелектуальну власність у їхньому бізнесі, пов’язані з ним юридичні права, і як ця інтелектуальна власність використовується для забезпечення поточної діяльності й управління підприємством. Необхідно, щоб цей процес підтримувався на вищому рівні правління підприємства, і він потребувати­ме особистості, яка має в бізнесі достатній авторитет для його просування та стиму­лю­вання в межах усієї організації.

4. Зібрати інформацію про конкуруючу інтелек­туаль­ну власність. Це потребуватиме оцінювання потенційних мож­ли­во­стей інтелектуального капіталу та пов’язаних із ним стра­тегій підприємницької діяльності існуючих конкурентів, ново­ство­ре­них фірм і дослідницьких установ, за можли­вістю – на регулярній основі.

Мета полягає у тому, щоб установити, чи може будь-яке з прав інтелекту­альної власності інших осіб перешкодити будь-якій здійснюваній комерційній або дослідницькій діяль­ності. Бажано вирішити це до здійснення великих інвестицій, які можна витратити марно, якщо таку діяльність неможливо продовжувати або її доцільно припинити.

5. Ідентифікувати потрібну інтелектуальну влас­ність. Для того, щоб товар продовжував перебувати на ринку і щоб збільшити прибуток, необхідно виявити можливість його вдосконалення на наступних після створення етапах за раху­нок використання нових об’єктів права інтелектуальної влас­ності. Потрібно виявити, яка саме інтелектуальна влас­ність потрібна, щоб забезпечити конкуренто­спроможність товару.

6. Створити або придбати права на потрібні об’єкти права інтелек­туальної власності. Після того, як виявлені об’єкти права інтелектуальної власності, які є необхідними для виживання та майбутнього процвітання підприємства, потрібно вирішити, де їх узяти. Для цього існує два шляхи: перший – створити їх власними силами або за замовленням, другий – при­дбати такі об’єкти через договір уступання прав або ліцензійний договір.

7. Оцінити економічну ефективність своєї інтелек­туаль­ної власності. Оцінка вартості прав на об’єкти інтелек­туальної власності необхідна принайм­ні для досягнення таких важливих цілей:

– дізнатись про витрати на створення, набуття правової охорони і під­тримання чинності прав на об’єкт права інтелек­туальної власності;

– оцінити розмір грошових потоків, які можуть генеру­вати ці об’єкти при використанні їх у власному виробництві;

– визначити ціну, за якою можна продати (уступити) права на об’єкт права інтелектуальної власності, або передати права користування цим об’єктом за ліцензійним договором.

Інвестування в інтелектуальну власність виправдане тіль­ки тоді, коли це приносить додатковий прибуток на ін­вестицію. Можливий виняток з цього правила, якщо об’єкт права інте­лектуальної власності може бути використаний для бло­ку­ван­ня конкурента або для зміцнення власних позицій на ринку.

8. Думати про податок на інтелектуальну власність. Процедуру управління інтелектуальним капіталом доцільно здійснювати з належним консультуванням стосовно бух­гал­терського обліку й оподаткування.

Українське законодавство дозволяє права на об’єкти права інтелектуальної власності ставити на бухгалтерський облік підприємства. Це може призвести, принаймні, до двох протилежних наслідків у оподаткуванні. З одного боку, поста­новка на бухгалтерський облік автоматично включає меха­нізм амор­тизації об’єктів права інтелектуальної влас­но­сті й, тим самим, зменшує на величину амортизації прибуток, що є базою для оподаткування в Україні. З другого боку, на вели­чину поставлених на баланс об’єктів права інтелекту­альної власності збільшуються активи підприємства, тобто виникає вартість, яка оподатковується податком на додану вартість.

9. Бути готовим захищати права на свою інтелек­туальну власність. На якомусь етапі ваша інтелектуальна власність приверне увагу конкурентів. Вони занепокояться, коли ваш успіх зачіпатиме їхній бізнес. Це може статися, коли товар потрапить на ринок, або раніше, якщо відомості про розроблення вами власних об’єктів права інтелектуальної власності, що становлять потенційну небезпеку для конку­рента, стануть доступними для нього. У недобро­совісного конку­рента може з’явитися спокуса порушити ваші права, тобто використати їх без вашого дозволу.

Управління інтелектуальною власністю, взяте на озбро­єн­ня окремим під­приємством, обов’язково повинно передба­чати правила поведінки стосовно відносин із порушниками прав, і план витрат на розв’язання спорів щодо прав інте­лек­туальної власності шляхом переговорів, позову до порушника прав або використання альтернативних процедур урегулю­вання спорів.

10. Вимірювати ефективність управління інтелек­туаль­ною власністю. Невід’ємна частина кваліфіко­ва­ного управ­ління інтелектуальною власністю – розроблення кри­теріїв вимірювання ефективності менеджменту. Відповід­ними відправними точками могли б стати витрати на підтри­мання портфеля інтелектуальної власності та заздалегідь пов’я­заних із нею юридичних прав. Періодична оцінка вар­тості гудвілу підприємства є інтегральною характери­стикою ефективності управління інтелектуальною власністю.

Управління інтелектуальною власністю слід розглядати в розрізі таких процесів:

• планерування системи управління інтелектуальною влас­ністю – визначення концепції управління інтелектуальною власністю;

• формулювання ключових принципів і підходів до управ­лін­ня інтелектуальною власністю, розроблення стратегії управ­ління;

• створення системи мотивації персоналу – для появи в про­екті продуктів інтелектуальної діяльності необхідно сфор­му­вати ефективну систему мотивації співробітників;

• генерування ідей – процес інтелектуальної діяльності людини;

• визначення, до якого виду об’єктів належать продукти інтелектуальної діяльності учасників проекту; експертизи інтелектуальної власності, яка може бути декількох видів:

1. експертиза об’єкта права інтелектуальної власності, який планується використовувати в процесі створення нового об’єкта;

2. експертиза об’єкта, який отримують як результат про­екту з перспективою надання йому статусу об’єкта права інтелектуальної власності;

3. експертиза визнання об’єктів інтелектуальної діяль­но­сті. Для проведення експертизи необхідно сформувати систе­му критеріїв оцінки;

• формування портфеля інтелектуальної власності – ком­плек­ту­вання пакету прав на створення в межах діяльності орга­нізації або придбання об’єкта права інтелектуальної влас­но­сті і продуктів інтелектуальної діяльності персоналу проекту;

• оцінювання вартості об’єктів права інтелектуальної влас­ності – розрахунок ринкової вартості отриманих у резуль­таті роз­роблення об’єктів права інтелектуальної діяльності з ураху­ванням витрат на їх створення, вартості анало­гіч­них об’єктів та ін.;

• комерціалізації інтелектуальної власності – процес виводу об’єктів права інтелектуальної власності на ринок, якщо це є прийнятним і доцільним у межах стратегії розвитку організації;

• захисту інтелектуальної власності – визначення стратегії захисту результатів інтелектуальної діяльності;

• охорона об’єктів права інтелектуальної власності – про­цеси, що забезпечують захист від несанкціонованого вико­ристання об’єктів права інтелектуальної власності;

• моніторингу процесів управління інтелектуальною власністю.

Окрім принципів і процесів управління інтелектуальною власністю слід також ураховувати елементи системи управ­ління інтелектуальною власністю, до яких належать:

• продукти інтелектуальної діяльності в проекті;

• об’єкти права інтелектуальної власності;

• суб’єкти інтелектуальної діяльності;

• система критеріїв оцінювання значущості інтелектуальної власності;

• джерела фінансування – фінансування проектів створення об’єктів права інтелектуальної власності, проектів на основі вже існуючих об’єктів права інтелектуальної влас­ності. До джерел фінансування можуть належати фізичні і юридичні особи, а також держава;

• реєстр інтелектуальної власності – документ, що містить детальну інформацію про придбані та створені об’єкти права інтелектуальної власності;

• система оброблення і зберігання інформації про інтелек­туаль­ну власність.

Критеріями оцінювання продуктів інтелектуальної діяль­ності при проведенні експертизи можуть бути:

• наукова новизна;

• технологічний і технічний рівень;

• економічність;

• перспективи комерціалізації, значущість для проекту;

• відповідність стратегії розвитку компанії;

• собівартість;

• результати порівняння з аналогами.