Тема 6. Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання.

1. Поняття відносин власності та їх зміст.

Відносини власності — це суспільні відносини, що виникають в зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності в сфері економіки полягає в тому, що наявні засоби виробництва і продукти праці, які отримуються від їх експлуатації, належать певним суб'єктам.

Власність в економічному розумінні — це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб’єктивному розумінні — це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Повноваження власника на засоби виробництва ширше традиційної тріади — права володіння, права користування і а права розпорядження об’єктами, що йому належать. Власник засобів виробництва має також інші повноваження: засновницькі, регулятивні, контрольні, охоронні та деякі інші, що забезпечують власнику реалізацію однієї з основних своїх функцій — функцію управління своєю власністю.

Залежно від суб’єкта права власності розрізняють такі види права власності:

— право державної власності, суб’єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;

— право комунальної власності, суб’єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;

— право колективної власності, суб’єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об’єднання громадян;

— право приватної власності, суб’єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, що передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:

1) подолання гіпертрофії державної власності в процесі:

а) приватизації майна державних підприємств і організацій;

6) виділення комунальної власності в самостійну форму власності; в) передачі в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;

2) кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як в процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових

форм господарювання — господарських товариств, ПФГ та ін., а також розширення сфер діяльності виробничих кооперативів;

3) легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;

4) залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та ефективності вітчизняного виробництва.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах.

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб’єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Такими є: право повного господарського відання, право оперативного управління, право користування (в т. ч. оренди). Всі вони є похідними від права власності та залежними від власника. В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститутів, власник, в залежності від мети передачі майна, тією чи іншою мірою “підрегульовує” свої відносини з відповідним суб’єктом.

Право повного господарського відання (ст. 136 ГК України) порівняно з правом власності є більш обмеженим і передбачає можливість Володіння, користування та розпорядження закріпленим на цьому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб’єкт права повного господарського відання за своїми зобов’язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства.

Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право повного господарського відання. Суб’єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Суб’єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність по зобов'язанням суб'єкта права оперативного управління несе власник майна (держава).

Право оперативного використання майна новий правовий титул використання майна, який започаткований Господарським кодексом України (ч.5 ст.55, ч.3 ст132, ст.138). Суб‘єктом цього права може бути лише відокремлений підрозділ (структурна одиниця) суб‘єкта господарської діяльності. Обсяг майнових правомочностей в межах права оперативного використання визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений структурний підрозділ.