Тема 4. Правове становище підприємств

1. Поняття підприємства як суб’єкта господарських правовідносин.

Підприємство є основною ланкою господарського комплексу. Правове становище підприємств в Україні вперше визначалося Законом України від 27 березня 1991 р. “Про підприємства в Україні” (втратив чинність). Слід зазначити, що в ЦК України поняття підприємства міститься в гл.12 „Загальні положення про об”єкти цивільних прав” у ст. 191 „Підприємство як єдиний майновий комплекс. На відміну від ЦК України ГК України (статті 62-72) визначає підприємство самостійним суб‘єктом господарювання, якому притаманні такі риси:

• належність до основної ланки економіки;

• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності;

• можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);

• установчий документ – статут, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 82 ГК України);

• функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираження у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві повного господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);

• наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб;

• порядок управління підприємством залежить від типу підприємства: управління підприємством унітарного типу здійснюється одноособовим керівником, що призначається власником майна підприємства; корпоративного типу — за допомогою створених учасниками органів (збори учасників, виконавчий та контрольний органи);

• ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: підприємства—власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану — щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна, в т. ч. розподілу прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); щодо підприємств — невласників (правовий титул майна такого підприємства — або право повного господарського відання, або право оперативного управління) — стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їх майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв’язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу тощо). Таке підприємство має додаткові обов’язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законодавства), відраховувати власнику визначену ним частину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене за підприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.

Види та організаційно-правові форми підприємств.

Відповідно до ст. 63 ГК України підприємства класифікуються за різними ознаками.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

• державне підприємство;

• приватне підприємство;

• підприємство, що діє на основі колективної форми власності (в т.ч. кооператив);

• комунальне підприємство;

• підприємство, засноване на змішаній формі власності.

2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої виділяють:

• підприємства з іноземними інвестиціями (інвестиція становить не менше 10%);

3. Залежно від способу створення та порядку управління розрізняють:

• унітарні підприємства (створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно);

• корпоративне підприємство (створюється, як правило, двома і більше засновниками за їх спільним рішенням).

• іноземні підприємства (іноземна інвестиція становить 100% статутного фонду).

4. За кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік: 1) малі підприємства; 2) середні підприємства; 3) великі підприємства.

Особливості правового становища окремих видів підприємств.

Державне унітарне підприємство (ДП) — це підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного підприємства закріплені в ст. 73 ГК України.

Державне підприємство, крім загальних (характерних для всіх підприємств), має такі основні риси:

1) господарська організація унітарного типу;

2) підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;

3) функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за ДП на праві повного господарського відання;

4) функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого належить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство;

5) управління ДП здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном.

Порівняно з іншими підприємствами — невласниками державне підприємство має додаткові обмеження в таких своїх повноваженнях:

1) засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь в них);

2) щодо розпорядження закріпленим за ним на праві повного господарського відання майном (заборона передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчуження основних фондів має здійснюватися лише на конкурентних засадах і за наявності згоди органу, уповноваженого управляти державним майном (галузевого міністерства (відомства), державного господарського об'єднання);

3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

4) щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту).

Державні унітарні підприємства поділяються на державні комерційні підприємства та казені підприємства.

Казенне підприємство — це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частки, створюється шляхом перетворення з державного підприємства (за наявності визначених законом умов) за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Основні риси казенного підприємства:

1) господарська організація унітарного типу;

2) функціонує на базі державного майна, що не підлягає приватизації;

3) створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом реорганізації у формі перетворення державних підприємств у разі, якщо останні відповідають одній із нижченаведених умов:

• здійснюють діяльність, що становить монополію держави;

• є природними монополістами;

• основним споживачем (понад 50 відсотків) продукції державного підприємства є держава;

4) функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства;

Затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою;

5) діє на підставі статуту, що розробляється на основі затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою та відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;

6) належить до підприємств-невласників: функціонує на вазі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління, яке передбачає необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо його розпорядження (казенне підприємство вправі розпоряджатися лише майном, що не належить до основних фондів), а також субсидіарну відповідальність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в ст. 74 ГК України.

Приватне підприємство – це підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці (ст. 113 ГК України).

Приватні підприємства можуть бути дфох типів – унітарного та корпоративного. Різновидом приватного підприємства є фермерське господарство.

Орендне підприємство — це підприємство у формі господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності. Характерні риси орендного підприємства:

1) господарська організація корпоративного типу;

2) діє на підставі ст. 115 ГК України;

3) має форму господарського товариства;

4) учасниками такого товариства є члени трудового колективу підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно якого передається в оренду;

5) створення членами трудового колективу господарського товариства з метою оренди майнового комплексу державного чи комунального підприємства, на якому вони працюють, зумовлене участю в ньому більш ніж 50 відсотків членів трудового колективу;

6) учасники господарського товариства — орендного підприємства повинні брати обов’язкову трудову участь у виробничо-господарській діяльності такого підприємства;

7) діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу державного, комунального чи іншого підприємства;

8) функціонує на базі змішаної власності: державної чи комунальної (основними фондами, що належать державі чи територіальній громаді, володіє і користується на підставі договору оренди) та колективної (цінні папери й грошові кошти бере на підставі договору кредиту; сировину, паливо, матеріали викуповує; прибуток, що залишається в розпорядженні такого підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів та відсотків за банківський кредит, а також усе набуте за рахунок нього належить такому підприємству на праві власності).

Орендодавцем щодо майнових комплексів державних підприємств виступають: Фонд державного майна України — щодо підприємств державної власності; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — щодо підприємств, майно яких перебуває у власності цієї республіки; органи управління комунальним майном, уповноважені органами місцевого самоврядування, — щодо підприємств комунальної форми власності.

Крім загальних підстав припинення діяльності, які притаманні будь-якій господарській організації, орендне підприємство має ще додаткову — розірвання або припинення договору оренди без наступної пролонгації.

Виробничий кооператив (ВК) — це господарська організація корпоративного типу, яка створюється на добровільних засадах громадянами для спільного здійснення господарської (насамперед виробничої) діяльності з метою отримання доходу і діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності.

Нормативною основою діяльності виробничого кооперативу є ЦК України (Глава 8, ст.ст. 166-163); ГК України (ст.ст. 94-110); Закон України “Про кооперацію” від 10 липня 2003 року.

Основні риси виробничого кооперативу:

1) господарська організація корпоративного типу;

2) мета діяльності — отримання доходу та забезпечення зайнятості населення;

3) створення на добровільних засадах;

4)безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції/товарів, виконання робіт, надання послуг);

5) наявність статусу юридичної особи;

6) наявність статуту як обов'язкового установчого документу;

7) корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників членів) — три, це, як правило, фізичні особи, які досягли 16-річного віку (в сільськогосподарських кооперативах члени кооперативу повинні бути сільськогосподарськими товаровиробниками), і наявність статутного (основного) капіталу, поділеного на паї;

8) відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру основного капіталу виробничого кооперативу;

Частина 1. ст.. 163 ЦК України закріплює, що засновниками виробничого кооперативу є громадяни. Ч. 1. ст.. 97 ГК України уточнює це положення, відносячи до членів кооперативу громадян України, іноземців і осіб без громадянства.