Нормативна база редагування

Поняття редакційної норми

Будь-яке повідомлення можна передати багатьма способами. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т. п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має чітко визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безкінечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми. Норма — це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Види норм

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

—лінгвістичні (основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

—психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях);

—логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування);

—композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);

—наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочує; такий редактор завжди є найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);

—видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

—юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм — на відміну від інших — може спричинитися до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);

—політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);

—поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);

—етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);

—естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні; їх можна варіювати в дуже широких межах).

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.

Норми й відхилення при сприйнятті повідомлень

У суспільстві передача повідомлень може відбуватися лише і тільки на основі угоди (конвенції) між авторами й реципієнтами повідомлень. Прикладом може виступати мова передачі повідомлень. Такі угоди, як правило, фіксують у вигляді норм, усних чи письмових.

Через світоглядні, інтелектуальні та інші відмінності між автором і реципієнтом під час передачі повідомлень можуть виникати відхилення від цих норм. Так, автор може допустити відхилення від тієї мови, яку знає реципієнт (наприклад, може вжити кілька іншомовних, незрозумілих реципієнтові слів); у свідомості реципієнтів унаслідок набутого власного життєвого досвіду в час сприймання можуть виникнути відхилення від тих образів, які мав автор, генеруючи повідомлення; під час публікування (тиражування, розповсюдження) через наявність "шумів" могли бути допущені механічні відхилення —спотворення оригіналу та ін. Оскільки суть редагування полягає в тому, щобзнаходити й виправляти у повідомленнях елементи, які призводять до появи таких відхилень, то категорія відхилення належить до базисних понять едитологіі яке не може бути визначене в її рамках.

Виникнення в реципієнтів відхилень під час сприймання повідомленьвідоме ще з античних часів. При цьому вже тоді — та й пізніше — було помічено на практиці, що успішно уникати їх можна, лише дотримуючись вказаних вище норм. Ці норми повинні встановлювати як слід подати повідомлення так, щоби кількість відхилень у ньому була мінімальною.

Норми можна поділити на загальні (постулати), що базуються на сформульованих вище аксіомах редагування, та конкретні, що уточнюють і розвивають загальні норми. На підставі цих норм формують нормативну базу редагування.

Одночасне застосування понять відхилення і норм у філологічних науках розпочалося з 80-х років XX ст. Запропонували її французькі дослідники. Вони справедливо вказали, що ці два поняття є протилежними сторонами одного цілого. Будь-яка теорія, яку будують на понятті відхилення, обов'язково передбачає наявність норми, чи нульового ступеня... Нульовий ступінь будь-якої позиції —це те, чого очікує в певній позиції читач... Відхилення — це помітна для читача зміна нульового ступеня.

Відхилення можна класифікувати на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні виникають у більшості (наприклад, 80 — 90%) реципієнтів внаслідок існування між автором та реципієнтом об'єктивних відмінностей і не залежать від місця, часу, ситуації та інших особливостей сприймання повідомлень. Суб'єктивні виникають випадково у меншості (наприклад, 10 — 20%) реципієнтів внаслідок дії, як правило, суб'єктивних чинників.

Приклад. Об'єктивне відхилення: дитина не може зрозуміти якогось слова повідомлення, оскільки воно відсутнє в її словниковому запасі (тезаурусі). Суб'єктивне відхилення: внаслідок впливу випадкових факторів (хтось увійшов до кімнати) реципієнт пропустив наявне у газетному повідомленні слово (припустімо, частку не перед дієсловом).

Звичайно, завдання редактора полягає в опрацюванні лише об'єктивних відхилень. Редагування суб'єктивних відхилень у принципі не може належати до обов'язків редактора.

Лінгвістичні норми редагування. Норми для рівня елементарних знаків

Як зазначено вище у людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (носієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми порівняно з іншими досліджені й зафіксовані особливо повно. Вони є, до речі, найчисельнішими.

Норми орфоепії

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.

• Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, використовуючи для цього нормативну літературу.

• У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об'єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об'єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Для встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до спеціалістів у галузі цієї мови.

• Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

• У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/).

Приклад. Перший варіант розуміння: Ходити/ довго не міг. Другий варіант розуміння: Ходити довго/ не міг.

• Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (//) або змінити послідовність їх подання.

• Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову не дикторів, тобто інтерв'юйованих, доповідачів, співбесідників тощо.

• Якщо у вимові не дикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення.

Приклад. Так, не дозволиено: копіювати вимову посадової особи —Президента, Прем'єр-міністра, Голови парламенту, голів Верховного суду, Конституційного суду тощо; суржиком копіювати мову окремої національності (крім гумористичних передач, звичайно).

Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки. Це дасть змогу дикторам уникати повторення помилок у майбутньому.

У дотриманні перелічених основних норм полягає специфіка редагування повідомлень для аудіальних засобів масової інформації—радіо й телебачення. Це забезпечить найвищу ефективність редагування.

Сучасні орфографічні норми української мови

Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов'язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт введена літера "ґ". Відповідно, в орфографічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук "ґ" за допомогою літери "г". Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру "г", перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не рекомендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою "ґ" При літерних нумераціях цю літеру редакторові також слід уводити в нумерацію.

Відмінність друга. Слова, до складу яких входить два прикметники і які називають географічний об'єкт, потрібно писати також разом (Східноєвропейська рівнина).

Відмінність третя. Упорядковано ідеологізоване вживання великої літери, зокрема в назвах найвищих міжнародних і державних посад, державних, партійних, профспілкових та громадських установ (великою пишуть лише першу літеру в першому слові). Винятки зроблено для назв найвищих державних установ України (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України). Відтепер з великої літери пишуть також назви релігійних книг (Біблія, Коран), свят (Великдень, Різдво) тощо.

Відмінність четверта. Змінено написання багатьох слів іншомовного походження, в тому числі назв цілої низки країн. Так, тепер слід писати Чилі, Аргентина, Сирія. Тому для перевірки нормативного написання слів іншомовного походження редакторові слід звертатися тільки до вказаного вище орфографічного словника. Користуватися виданим раніше "Словником іншомовних слів" можна лише за умови, що редактор враховує норми четвертого правопису.

• У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну.

Приклад. Дублетними є дві форми написання назви мови програмування (Бейсік і Бейсик); вони мають однакове право на вживання. Проте в межах одного повідомлення використання одночасно двох форм заборонено. Те саме стосується й іншої дублетної пари — жирафа й жираф.

• При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семантичне та контекстуальне значення.

Приклад. Сорт винограду пишуть з малої літери (ізабелла), а жіноче ім'я — з великої (Ізабелла).

Приклад. Із повідомлень у пресі: Відомий у парламентських колах своєю "пролетарською" непоступливістю Більшовик (його імені не називаємо) заявив, що підготовку до президентських виборів... Слово більшовик —загальна назва, але оскільки воно вжите щодо конкретної особи, то його слід писати з великої літери.

• Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії.

Редактор повинен завжди надавати перевагу словнику, оскільки правила, як відомо, не завжди враховують усі мовні реалії, а тому мають винятки. Та й, застосовуючи правила, редактор, як і будь-хто, також може помилитися.

Редактор не повинен сприймати правопис як щось застигле й незмінне. Так, зараз готують до затвердження наступний (п'ятий) правопис.

Тому в роботі редактор постійно повинен враховувати динамічність правопису.

• У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено.

• Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі.

• Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.

Написання імен

• Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей. Користуючись таким словником, треба враховувати, що він допускає паралельні форми деяких імен (наприклад: Микола і Миколай—з відповідними формами по батькові: Миколович і Миколайович). Інколи внаслідок близькості звучання імен автори плутають їх (так, у вказаному словнику зафіксовано два різних імені: Зенон і Зіновій, — у той час, коли автори помилково використовують лише одне ім'я — Зеновій або Зиновій).

Слід також мати на увазі, що у словнику 1967 р. подано деякі застарілі норми. Так, ім'я Вячеслав написане без апострофа, хоча сучасний четвертий правопис встановлює, що імена такого типу слід писати тільки через апостроф — В 'ячеслав.

• Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.Виняток становлять східнослов'янські імена (білоруські та російські), які в україномовних текстах передають відповідно до їх написання в українській мові. Проте ці ж східнослов'янські імена в складі псевдонімів передають так, як вони звучать у мові оригіналу (наприклад: Алесь Адамович).

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних іменах слід контролювати за довідниками.

• Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо.

Приклад, Стефанія Ірина Ткачук.

Винятком є лише деякі французькі імена (Жан-Жак), а також імена коронованих осіб (Марія-Антуанетта).

Рідко, але все ж трапляється, що редактор може свідомо порушити норму написання імені.

• Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтвіпро народження) ім'я особи написане неправильно.У такому випадку редактор може: а) подати неправильне ім'я, вказавши у примітці до нього: Таке ім 'я записане в паспорті (чи свідоцтві); б) подати правильне ім'я, вказавши в примітці: У паспорті (чи свідоцтві) ім 'я неправильно записане як "Хххххххххх ".

Написання прізвищ

• Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ.

Крім таких довідників, у складних випадках редактор може контролювати прізвища за енциклопедичними виданнями, коли аналогічні прізвища там є (слід надавати перевагу вже усталеним варіантам написання прізвищ).

• Написання літери "г" у часто вживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками.

Нормативним слід уважати, наприклад, таке написання: Гюго, Теше, Гегель. У ЗМІ, якщо необхідно однозначно ідентифікувати особу, поряд із прізвищем має бути подане його написання мовою оригіналу (наприклад, латинськими літерами).

• Через апостроф треба писати російські прізвища типу Водоп 'янов, В 'яземський, Григор'єв, Лук'янов.

Винятками є лише ті прізвища, в яких є, ю, я пом'якшують попередній приголосний (наприклад: Рюмін, Бядуля).

• Прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• В усіх європейських прізвищах артиклі, а також частки, що позначають дворянські титули (фон, дер, ван, де, да, дю, дель, делла тощо), пишуть окремо від прізвищ і з малої літери.Винятками є частка О (після неї ставлять апостроф), а також частки Мак, Сен, Сенпг, Сан, які пишуть з великої літери і після яких ставлять дефіс.

Серед іспаномовців атрибуцію особи здійснюють іменем і двома прізвищами (друге є прізвищем матері, яке ставлять у другу позицію — після прізвища батька). Цей спосіб атрибуції слід відтворювати і в україномовних текстах.

Приклад. Федеріко Гарсія Лорка (Федеріко — ім'я, Гарсія — прізвище батька, Лорка — прізвище матері).

• При повторних посиланнях на іспанські прізвища треба слідкувати, щоб автор обов'язково подавав обидва прізвища особи.

Серед тюркомовців атрибуцію особи здійснюють двома компонентами — іменем та прізвищем. До імені чи прізвища можуть бути приєднані частки, що вказують на соціальне становище або родинні стосунки.

• У тюркських прізвищах частки (ед-, аш~, аль-, зуль-, - бей, -паша, -оґли, -заде) пишуть з малої літери і приєднують до імені чи прізвища за допомогою дефіса. Винятком є лише частка Ібн-, яку пишуть з великої літери.

У китайських та корейських атрибуціях особи прізвища на відміну від європейського шаблону стоять на першій позиції, імена — на другій.

• При повторних посиланнях на китайські та корейські прізвища слід вказувати перший компонент атрибуції.

Бірманська атрибуція складається з двох компонентів: частки У та імені.

• У бірманській атрибуції особи частку У при повторних посиланнях на особу не використовують.

• У прізвиськах кожен їх компонент треба писати з великої літери.

Приклад. Ярослав Мудрий, Річард Левине Серце.

• Дворянські титули, що стоять перед іменем чи прізвищем, слід писати з малої літери (наприклад: граф Обіньї).Ця норма не стосується титулів Король, Королева, Цар, Імператор, Шах і т. п., коли ці особи є керівниками держави.

• Прізвища, що складаються з двох частин, пишуть через дефіс.

Приклад. Г. Квітка-Основ яненко.

Написання географічних назв (топонімів)

• Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику "Адміністративно-територіальний устрій". Користуючись цим довідником, редактор повинен враховувати, що після здобуття Україною в 1991 р. незалежності змінено назви деяких населених пунктів (наприклад: Ровно — Рівне, Жданов — Маріуполь, Ворошиловград — Луганську.

Контролювати правильність попередніх назв населених пунктів найдоцільніше за україномовним варіантом 26-томного видання "Історія міст і сіл України", опублікованим у 60—70-х роках.

• Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

Інших джерел для перевірки цих топонімів нема, оскільки до 1991 р. написи на всіх картах, крім шкільних, виконували російською мовою. Тому для перевірки відсутніх в енциклопедії топонімів треба використовувати правила останнього правопису.

• Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. Під час контролю цієї норми слід враховувати вимоги останнього правопису. Написання літери "ґ" у частовживаних топонімах слід контролювати за довідковою літературою, рідковживаних — за нормами розділу 15.3.9. Нічим іншим написання іншомовних топонімів в Україні не регламентовано.

• Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських типонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою

Приклад. Правильним є написання Kyiv, L'viv, Kharkiv.