Сутність редагування

Об'єкт редагування

Основним об’єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відео частини, які виступають рівноправними об’єктами редагування. Крім авторського оригіналу, у видавничому процесі в меншому обсязі, але завжди об’єктом редагування виступає також видавничий оригінал, конструкція видання і проект видання. Вкрай рідко об’єктом редагування може виступати і весь наклад видання.

Предмет редагування

Предмет редагування – це приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Таке визначення предмета редагування є не лише узагальнюючим. Воно є надзвичайно продуктивним з позиції можливості автоматизації процесу редагування. Адже норма – це те, що можна чітко й однозначно зафіксувати, закодувати й реалізувати у вигляді баз даних чи баз знань.

Методи й методика редагування

Методи редагування. У редагуванні для опрацювання повідомлень використовують відповідні загальнонаукові методи. Перелічимо їх.

1. Методи аналізу. Використовують для виявлення відхилень у повідомленні; як синонім уживають терміни "контроль", "пошук відхилень (помилок)", "знаходження відхилень (помилок)" тощо. Здійснюють аналіз шляхом порівняння елемента тексту з конкретними нормами нормативної бази. Під час редагування цей метод уживають найчастіше.

2. Методи синтезу. Реалізують у вигляді виправлення (реконструкції) знайдених відхилень (помилок). Існує низка методів реконструкції, частина яких є творчими. Використання цих методів частково обмежують норми авторського права.

3. Алгоритмічні методи. Полягають у використанні наперед заданих послідовностей процедур, тобто операцій чи команд (наприклад, послідовність застосування окремих методів контролю). Під час редагування застосовують цілу гаму таких алгоритмів.

4. Методи соціологічних досліджень. Полягають у проведенні найрізноманітніших опитувань. Використовують, наприклад, для визначення ефективності редакційного етапу, в роботі з авторами тощо. Одним із них є метод експертних оцінок. Його постійно застосовують для виявлення відповідності елемента тексту зафіксованій нормі, при оцінці виконаного виправлення та ін.

5. Методи інформаційного пошуку. Полягають у пошуку інформації, потрібної редакторові для редагування повідомлення. Використовують, наприклад, для пошуку потрібних бібліографічних і фактографічних довідок, джерел отримання потрібної інформації — авторів, для пошуку можливих реципієнтів повідомлень, під час створення локальних пошукових систем для окремих, переважно науково-технічних, видань (різноманітних покажчиків) і т. п.

На основі цих загальнонаукових методів, наприклад шляхом їх комбінування, розробляють конкретні методи редагування текстів. Оскільки під час редагування ці методи використовують постійно, редактори повинні володіти ними досконало.

При потребі всі перелічені методи адаптують до конкретних умов редагування повідомлень.

Методики редагування. Для різних видів літератури часто розробляють детальні інструкції, в яких описують, як на практиці слід застосовувати методи контролю, виправлення, пошуку, експертних оцінок, моделювання і т. п. Такі інструкції, адаптовані до конкретного виду літератури, називають методиками редагування. Розроблена ціла низка таких методик.

Мета й завдання редагування

Метою редагування є трансляція повідомлень для отримання заданого соціального ефекту. Ця трансляція полягає в тому, що редактор повинен повідомлення: а) ''перекласти'' з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта; б) проконтролювати на основі нормативної бази; в) ''прив'язати'' до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо); г) оптимізувати за низкою параметрів. Трансляцію здійснюють, вносячи в повідомлення виправлення (реконструкції).

Завдання редагування

Завдання редагування, тобто редагування мови і стилю твору, - допомагати авторові донести до читача свої думки найбільш точно і повно, так, щоб читач сприймав їх із цікавістю і не відчував у процесі читання труднощів, які б відштовхували його від статті чи книги. Це передбачає знання і врахування як того, що хотів сказати автор, так і того, що і як сприйме із запропонованого тексту читач. Редактор повинен глибоко розумітися на тому, як народжується авторський текст, і в тому, як він сприймається читачем.

Редактор повинен знати і вміти здійснити все те, що має і вміє перекладач, і, крім того, має бути здатним зробити відредагований варіант більш досконалим, аніж той, який створено перекладачем.

Перше, що робить редактор – це знайомиться із рецензією, створеною іншим перекладачем-фахівцем;

1. Редактор читає сам переклад;

2. При цьому позначає все незрозуміле, неясне, все, що викликає заперечення, незгоду як щодо змісту, так і щодо форми перекладу;

3. Редактор опрацьовує текст, з якого перекладали, з метою підтвердити свої сумніви, незгоди з рішенням перекладача або спростувати свої зауваження;

4. Знаходить правильні рішення за допомогою словників, довідників;

5. Звертається до спеціалістів-консультантів, фахівців даної галузі з метою уточнення термінів;

6. Далі обговорюються проблеми перекладу з перекладачем;

7. Прийняття (неприйняття) узгоджених рішень;

8. Посегментне редагування;

9. Підсумкове редагування, створення чистового варіанту;

10. Остаточне опрацювання (стилістично-мовне) усього тексту перекладу.