2.3.5. Технологічна підсистема підприємства
До технологічних підсистем входять прогресивні засоби перетворення вхідних елементів (матеріалів, інформації, сировини, капіталу тощо у вихідні (продукт, прибуток, послуги, задоволення персоналу, освоєння нових ринків збуту продукції та ін.).
Так, наприклад, у підприємствах торгівлі до прогресивних технологій відносяться продаж товарів методом самообслуговування, застосування контейнерів для доставки і продажу товарів, торгівля за міжнародними пластиковими картками, комплексна механізація і автоматизація прийомки, фасування, укладання і переміщення товарів, обліку матеріальних і фінансових ресурсів, стандартизація торговельних послуг та ін.
Технологічна підсистема включає також гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки з удосконалення процесів виробництва, торгівлі та здійснення
ІНШИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ.
Технологічна підсистема в підприємствах охоплює машини, механізми та інструменти, навички та знання. Технологія також передбачає впровадження, наприклад, в підприємствах торгівлі інновації щодо прийомки, переміщення, розміщення та продажу товарів, обліку та контролю за рухом і ефективним використанням всіх ресурсів підприємства тощо.
Основним завданням технологічної підсистеми є прискорення всіх процесів, що пов'язані з виробництвом, продажем товарів, наданням послуг споживачам та здійсненням інших видів діяльності для досягнення певних цілей підприємства.
2.3.6, Фінансово-економічна підсистема
В умовах ринкових відносин для здійснення ефективної виробничої, торговельної та інших видів діяльності кожне підприємство повинно мати певні фінансові ресурси.
Наявність та достатність фінансових ресурсів забезпечує життєздатність підприємства, поточну ефективність його діяльності та можливі темпи зростання.
Сучасна ринкова система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти (капітал).
Управління фінансово-економічною підсистемою включає розробку стратегічних І поточних планів, визначення розміру фінансових ресурсів (капіталу) для здійснення діяльності підприємства, джерел їх формування, напрямків використання, облік та контроль за виконанням поставлених завдань та ін.
Розмір власного капіталу підприємства знаходиться постійно в його власності та розпорядженні, є сумою початкового капіталу, який у вигляді коштів статутного фонду інвестовано в його діяльність, та власних фінансових ресурсів, які сформовані або отримані підприємством за період його діяльності.
Стартовим розміром і джерелом формування фінансових ресурсів є статутний (акціонерний) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства.
В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартового капіталу є акціонерний капітал, що використовується для покриття всіх необхідних поточних і довгострокових витрат.
У підприємств, залежно від місця формування, виділяють 2 групи власних фінансових ресурсів (рис. 58).
Внутрішні
Зовнішні
Рис. 58. Основні групи власних фінансових ресурсів підприємств
Внутрішні фінансові ресурси утворюються за рахунок виробничої, торговельної та інших видів діяльності І після покриття
85
всіх
необхідних витрат, оплати податкових
та інших обов'язкових платежів, поточного
споживання, залишається у власності
підприємства
та інвестується в його подальший
розвиток - зростання основного
та власного обігового капіталу.
Основними джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємств є: 1) чистий прибуток підприємства; 2) кошти фондів спеціального призначення, що входять до складу собівартості продукції та частково залишаються у розпорядженні підприємства; 3) кошти фонду дооцінки вартості товарних запасів; 4) виручка від реалізації власного майна підприємства після сплати податків з продажу; 5) амортизаційні відрахування на відновлення вартості основних фондів і нематеріальних активів.
Використовуються власні фінансові ресурси підприємства на споживання (матеріальне заохочення, соціальний розвиток, виплати дивідендів, підготовка кадрів) та на формування активів (розвиток матеріально-технічної бази, фінансове та інноваційне інвестування, поповнення власних обігових коштів та інші цілі).
Щодо зовнішніх фінансових ресурсів підприємства, то вони формуються за його межами за рахунок залучення до діяльності підприємства на безстроковий період власних фінансових ресурсів Інших суб'єктів господарювання або заощаджень фізичних осіб.
Основною формою залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів є отримання додаткових внесків для поповнення статутного фонду, в акціонерних товариствах - проведення додаткової емісії акцій підприємства.
У підприємствах можуть Існувати також інші форми залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів {безповоротна фінансова допомога, спонсорські та благодійні внески, цінні подарунки тощо).
Крім цього при потребі (через недостатність власних фінансових ресурсів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) кредитом у грошовій або товарній формі з умовою Його повернення І сплати певного проценту (кредитної ставки).
Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення таких фінансових ресурсів.
Ефективне управління фінансово-економічною підсистемою підприємства забезпечує необхідні темпи зростання обсягів виробництва, товарообігу, надання послуг а відповідно і прибутків.
Всі розглянуті підсистеми управління знаходяться в постійному взаємозв'язку, взаємозалежності і діють для досягнення загальних цілей підприємства.
2.3.7. Внутрішнє середовище підприємства та його елементи
У підприємстві, як відкритій системі, розрізняють його внутрішнє і зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище підприємства формується під впливом змінних, які здійснюють безпосередній вплив на процес виробництва, торгівлі та інші діяльності.
Основними внутрішніми змінними, тобто елементами внутрішнього середовища підприємства є (рис. 59).
Основні внутрішні змінні підприємства |
|
|
Цілі |
Структура |
|||
|
|||
Завдання |
|||
|
|||
|
Технологія |
||
|
|||
Персонал (люди) |
|||
|
|||
|
|||
Організаційна культура |
|||
|
Рис. 59. Основні внутрішні змінні підприємства
Всі елементи внутрішнього середовища підприємства взаємозв'язані між собою і діють як єдине ціле (рис. 60).
Взаємозв'язки між елементами внутрішнього середовища підприємства постійно підтримуються зо допомогою інформації.
Для ефективного господарювання кожне підприємство має сформувати загальні цілі. Загальні цілі розробляються на основі місії підприємства (чітко окреслена його причина існування). Так, наприклад, у підприємств торгівлі їх місією є задоволення потреб споживачів у товарах і послугах і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку. Цілі розробляються вищим керівництвом підприємства і доводяться до кожного підрозділу (служби). Виходячи Із загальних цілей підприємства, кожний підрозділ (служба) розробляє свої (локальні) цілі для досягнення загальних.
86
87
Внутрішнє
середовище
Організаційна
культурна
Внутрішнє
середовище
Ціль - це конкретний, очікуваний результат діяльності будь-якого підприємства, яка надає зміст його існуванню, як відкритої системи.
Якщо місія задає загальні орієнтири (визначає основну причину існування підприємства), то конкретний кінцевий стан, до якого прагне підприємство, фіксується у вигляді його цілей, тобто цілі - це конкретний стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаним.
Особливе місце у внутрішньому середовищі підприємства займає його структура.
В структурі поєднуються горизонтальний і вертикальний поділ праці на підприємстві. Кожний підрозділ (служба) спеціалізується на виконанні певних видів робіт, та несе відповідальність за їх виконання.
Завдання - це види робіт, які необхідно виконати підрозділами (службами) і окремими працівниками в зумовлений термін і визначеними способами.
З технічної точки зору, завдання видаються не працівнику, а Його посаді. На основі рішення керівництва підприємством про структуру кожний підрозділ (служба) і посада включає ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок в досягнення цілей підприємства. Вважається, що коли завдання кожним підрозділом (службою) і окремими працівниками виконується у визначені терміни, то підприємство буде функціонувати ефективно.
Всі завдання підприємства традиційно поділяються на три групи. Це робота з людьми, предметами (машини, сировина, товар, інструменти), інформацією.
На підприємстві завдання тісно пов'язані з технологією. Виконання будь-якого завдання вимагає використання конкретної технологи як засобу перетворення вхідних елементів (матеріали, сировина, капітал, інформація та інші ресурси), у вихідні (прибуток, виріб, продукт, засвоєння нових ринків збуту, задоволення персоналу та Ін.).
Технологія змінюється під впливом розвитку науково-технічного прогресу.
Так, наприклад, поява комп'ютерних технологій дозволила підприємствам торгівлі автоматизувати робочі місця керівників і спеціалістів, запровадити нові прогресивні форми торгівлі по пластикових міжнародних картках, автоматизувати облік руху товарних, фінансових та інших ресурсів.
Вплив цієї змінної (технології) на управління підприємством значною мірою визначився трьома крупними перевагами в світовій технології: промисловій революції; стандартизації і механізації; застосуванні конвейерних ліній.
Для підтримання належного рівня конкурентоспроможності підприємства його керівникам потрібно постійно стежити за розвитком науково-технічного прогресу і впроваджувати його досягнення в практичну діяльність підприємства.
Персонал (людіїї - це найважливіший ситуаційний (змінний) фактор будь-якого підприємства. Роль персоналу (людей) підпри-
89
ємства визначається такими основними факторами: 1) здібностями; 2) обдарованістю; 3) потребами; 4) знаннями; 5) поведінкою; 6) ставленням до праці; 7) відношенням до цінностей та їх розуміння тощо.
Під організаційною культурою підприємства як його внутрішньою змінною розуміють позицію, точку зору і манеру поведінки, в яких втілюються основні цінності.
Культура підприємства, звичайно, не існує окремо від культури суспільства. До того ж, якщо йдеться про культуру, наприклад, такої організації, як держава, то вона Існує в рамках світової культури. Але в даному випадку йдеться про культуру підприємства, як його внутрішньої змінної.
Організаційна культура є складовим внутрішнім змінним елементом будь-якого підприємства І впливає як на його внутрішнє життя, так І на його становище у зовнішньому середовищі. Організаційна культура складається з стійких норм, уявлень і принципів відносно того, як підприємство повинно і може реагувати на зовнішні впливи, як слід себе поводити в організації, який смисл функціонування підприємства І т.д. Культура виробляється і формується значною мірою управлінням, і зокрема, вищим керівництвом підприємства. Організаційна культура може відігравати величезну роль щодо мобілізації всіх складових елементів підприємства на досягнення його цілей.
2.3.8. Зовнішнє середовище підприємства та його характеристика
Підприємство як відкрита система постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем. Сучасні підходи до управління підприємством потребують врахування не лише факторів внутрішнього а й зовнішнього середовища.
Не існує жодного підприємства, яке не мало б зовнішнього середовища і не знаходилося б в стані постійної взаємодії. Будь-яке підприємство потребує отримання із зовнішнього середовища певних ресурсів для забезпечення свого функціонування. При цьому кожне підприємство має віддавати щось у зовнішнє середовище у якості компенсації за його Існування. Як тільки розриваються зв'язки із зовнішнім середовищем, життєвий цикл підприємства припиняється.
Практично всі фактори зовнішнього середовища, на відміну від внутрішнього, відносяться до неконтрольованих факторів. Разом з
90
тим слід мати на увазі, що підприємства можуть не тільки пристосовуватись до середовища, що змінюється, але певною мірою
впливати на нього.
Аналізуючи вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність підприємства, звичайно виділяють їх два основні типи:
прямого впливу (дії)
непрямого (опосередкованого) впливу (рис. 61).
