1.5. Сутність управління господарським механізмом на сучасному етапі

Управління господарським механізмом і суспільним виробниц­твом являє собою сукупність методів, форм ведення господарства, взаємопов'язаних та планомірно діючих структур, що забезпечують найбільш ефективний розвиток усього народногосподарського ком­плексу України, який сьогодні повинен об'єднувати державні та приватні формування (рис. 1.4). Структури і системи управління гос­подарським механізмом та виробництвом формуються і розвива­ються планомірно. В умовах регіоналізації економіки та ринкових відносин це забезпечується певними видами програм, планів, ба­лансів. Характеристика територіального організму управління розміщенням продуктивних сил та регіонального прогнозування подана на рис.1.5.

Механізм управління господарським механізмом і виробництвом безперервно вдосконалюється. У більшості випадків він відображає соціально-економічну суть виробництва і спрямований на більш повне пізнання та використання об'єктивних економічних законів

14

для задоволення суспільних потреб і підвищення ефективності ви­робництва.

Основні методологічні засади, відповідно до яких слід удоскона­лювати механізм управління в ринкових умовах, такі:

1) нерозривний зв'язок державної стратегії вдосконалення уп­ равління з найважливішими проблемами регіонального розвитку народного господарства;

2) планомірність, директивність та безперервність робіт, економіч­ на і соціальна ефективність упровадження механізму управління господарством і виробництвом з використанням прогресивних форм організації праці.

У державному масштабі — це вся соціально-економічна система, та її елементи. Об'єктами управління виробництвом є організацій­но відокремлені ланки народного господарства (підприємство, ви­робниче об'єднання, галузь тощо), а також структурні ланки уп­равління, функції, які мають свій механізм управління. Виділення об'єктів управління є і основою організаційного будівництва систе­ми і механізму управління.

У формуванні об'єкта управління вирішальну роль відіграє фор­ма власності на засоби виробництва. В умовах ринкових відносин об'єкти управління формуються з урахуванням принципів самоокуп­ності та організації ефективного управління ними, завдань щодо їх удосконалення та впровадження досягнень соціального і науково-технічного прогресу.

У процесі розвитку виробництва, його галузевої диференціації при вдосконаленні управління необхідна структурна перебудова об'єктів управління. Важливу роль в цьому процесі має визначення моменту перебудови, глибоке обгрунтування її необхідності в даний час.

При формуванні об'єктів управління необхідно враховувати вплив економічних, організаційних, соціальних і техніко-економічних фак­торів, оскільки всі вони по-різному впливають на визначення меж, масштабів, характеру об'єктів управління. Це зумовлює комплекс­ний та системний підхід до їх формування.

Формування об'єктів управління на державному підприємстві здійснюється на рівні державної економічної політики у співдії з суб'єктом управління. Держава економічними важелями забезпечує провідну роль суспільних інтересів при формуванні інших об'єктів управління (малих і приватизованих підприємств, кооперативів тощо).

Схема формування відносин між об'єктом і суб'єктом управлін­ня в процесі поділу праці, що і є його предметом, показана на рис.1.6, а загальна структура суспільного механізму — на рис. 1.7.

У системі законів розвитку суспільства провідну роль відіграють економічні закони. Визначне місце в їх використанні посідає уп-

15

Єдність і комплексність системи управління виробництвом

ВІДОМЧА

планомірність пропорційність розвитку виробництва

конкурентність різних форм виробництва та господарювання

Управління

Праця безпосередньо виробнича — реалізація безпосередньо вироб­ничих функцій

Поділ прані на функції

Б езпосереднє виробництво

Праця управлінська — реалізація функцій управління

Праця, вільна від

експлуатації

Основні економічні

закони суспільного

розвитку

Єдність суспільних, особистих, колективних та індивідуальних інте­ресів

Процес виробництва

Відносини управління — процеси їх

формування та розвитку як предмет

науки управління

Процес управління

Рис.1.8. Вплив законів розвитку суспільства на систему управління виробництвом в умовах ринкових відносин

' Об'єкт управління

громадських організацій

громадських _ор_гшіізаіой |

Суб'єкт управління

Р ис. 1.6. Схема формування відносин управління в процесі поділу праці

І Суспільний механізм |

політичного

державного

господарського

М еханізм управління

Виробничі

громадських організацій

політичний

державний

механізми

г осподарський

політичний державний господарський

Р ис. 1.7. Загальна структура суспільного механізму 18

равління. Впливаючи на людей, керуюча система суворо враховує вимоги економічних законів. Вплив, законів розвитку суспільства на систему управління виробництвом подано на рис.1.8.

Закони — центральна категорія теорії управління. Вони сприя­ють зміцненню єдності її концепції, визначенню зв'язків усіх її ка­тегорій. Категорія «закон» належить до тієї ж групи категорій, що й «закономірність». Вони визначають загальні, суттєві та необхідні зв'язки між явищами, які вивчаються.

Найважливіші закони управління господарським механізмом і виробництвом такі:

• єдність та комплексність системи управління виробництвом;

• пропорційність виробництва і управління;

• оптимальне співвідношення централізації та децентралізації функцій управління;

• участь усіх трудящих у виробництві та обміні товарами, послу­ гами;

• співвідносність керуючої та керованої систем.

Об'єктивність законів проявляється в тому, що їх дія не залежи­ть від волі та бажання людини чи колективу, але знання їх і вміння застосовувати є важливим чинником підвищення ефективності уп­равлінської діяльності.

Закони управління виявляють свої вимоги в реалізації принципів управління, функціональному розподілі праці, структурі системи управління, механізмі та методах управління, процесі управління. Використання законів в управлінні значною мірою залежить від системного підходу, який в необхідних межах дає змогу виразити в комплексі їх вимоги в розвитку теорії та вдосконаленні практики управління.

19

Основні закони і закономірності знаходять свою реалізацію в принципах управління.

Під принципами управління розуміють правила, основні поло­ження та норми поведінки, якими керуються органи в процесі управління з огляду на існуючі соціально-економічні умови. Вони повинні базуватися на законах розвитку суспільства і управління, відображати основні властивості, зв'язки та відносини управління, мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах.

В управлінні суспільним виробництвом діють принципи поєднання галузевого й територіального управління, матеріальної і моральної за­цікавленості, науковості управління, відповідальності, правильного під­бору кадрів, економічності й ефективності, а також ряд принципів, сформульованих у кібернетиці (системність, ієрархічність, необхідність різноманітності, обов'язковість зворотного зв'язку).

Основні завдання, принципи управління і планування (рис.1.9) випливають з особливостей організації виробництва як елемента системи управління економікою.

Мета виробництва — на основі раціонального поєднання інте­ресів домогтися піднесення життєвого та культурного рівня життя

П ринципи управління та планування

1 . Науковий підхід до управління

2. Співвідношення галузевого і терито­ ріального управління

3. Поєднання моральної та матеріальної зацікаатеності

4. Творча ініціатива мас

5. Реальність планування

6. Правильний підбір і розстановка кадрів

Функції планування та прогнозування

З авдання управління та планування

1. Розробка планів-про- гаозів

2. Затвердження планів- прогнозів

3. Організація виконання планів-прогнозів

4. Контроль виконання планів-прогнозів

1. Найбільш повне задово-

лення постійно зроста­ючих потреб населення

2. Забезпечення високих темпів розвитку еконо­ міки, підвищення еко­ номічної ефективності суспільного виробницт­ ва

3. Впровадження досягнень

науково-технічного про­гресу, прогресивних форм організації праці

Рис. 1.9. Основні завдання і принципи управління та планування 20

народу, повнішого задоволення його потреб у товарах народного споживання, послугах, ремонтно-будівельних та інших роботах.

Завдання управління виробництвом в умовах ринку полягає у визначенні науково обгрунтованих напрямів і темпів усіх видів ви­робництва, організації поєднання економічної і моральної зацікав­леності на всіх управлінських рівнях у досягненні поставлених цілей. У зв'язку з цим необхідно забезпечити науковість управління, його цілеспрямованість та планомірність.

До виробництва як об'єкта управління входять економічна, со­ціальна, технічна, технологічна та інші сфери життєдіяльності, функ­ціонування яких забезпечують відповідні структурні підрозділи, відділи і служби безпосередньо в процесі проектування виробниц­тва, розподілу, експлуатації, споживання кщцевих результатів госпо­дарської діяльності. Воно існує завдяки речовим (основні засоби), фізичним (енергія людських зусиль) і кібернетичним (інформацій­ним) зв'язкам між його елементами. Як інформаційна система ви­робництво складається з керуючої та керованої підсистем. У струк­турному відношенні виробництво як керована підсистема формується за двома ознаками: ієрархічністю (за масштабом кооперації праці) та функціональністю (за комплексом однорідних елементів і зв'язків). У цілому розподіл і кооперація праці, її спеціалізація та сувора взає­мозумовленість руху уречевленої і живої праці викликали до життя особливу функцію у процесі виробництва — управління у цій сфері суспільного життя.

Його цілі, засади, методи, межі застосування .залежать від еко­номічних та політичних основ суспільної формації.

Управління виробництвом — це цілеспрямований процес впливу на колективи трудящих, які використовують засоби виробництва для виготовлення продукції та надання послуг на основі знань про дію об'єктивних економічних законів з метою створення сприятли­вих умов для підвищення матеріального й культурного рівня життя населення.

Об'єктивними умовами для розвитку системи управління, крім власності на засоби виробництва, є соціально-економічний і дер­жавний устрій, який забезпечує обгрунтований науковий характер ведення господарства.

Зміст завдань управління виробництвом визначається вибором мети і напрямами у вигляді функцій, в тому числі планування, ор­ганізації, координації, стимулювання і контролю процесу вироб­ництва товарів, послуг і робіт.

Наука управління як виробництвом, так і господарським механіз­мом належить до економічно-організаційних, оскільки вивчає сто­сунки людей в процесі виробництва продукції, надання послуг, ви­конання інших робіт, організованих в умовах ринкових відносин.

Предметом науки управління є відносини управління, які явля-

21

До основних методів дослідження науки управління, як і в інших науках, належать: діалектичний, аналізу та синтезу, індукції і дедукції, конкретно-історичний, системний, комплексний, моделювання, експерименту, економіко-математичні тощо.

Типова програма дослідження загальних цілей та завдань щодо вивчення організації виробництва зображена на рис.1.12.

Якщо виробництво розглядати як систему, можна зазначити, що воно входить як елемент підсистеми в соціально-економічну систе­му.

Соціально-економічна система являє собою єдність керуючої та керованої систем, а також сукупність технічної, технологічної, ор­ганізаційної, економічної та соціальної систем.

У загальному розумінні система — це сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісні утворення з новими властивостя­ми, відсутніми у її елементів. Головним елементом соціально-еконо­мічних систем є людина, колективи людей, а власністю систем — сукупність суспільних, колективних і особистих інтересів, які, в свою чергу, мають матеріальний і духовний характер. Соціально-економічні системи базуються на власності на засоби виробництва. Завданням соціально-економічної системи є виробництво матеріальних благ або надання послуг.

Важелі підйому виробництва в умовах ринкових відносин, за­вдання управління та показники впливу подані на рис. 1.13. Поряд зі згаданими важелями суттєвий вплив на ефективність господарю­вання справляють досконалість управлінських процесів, функцій, організаційних структур.