48 Предмет і специфіка прикладної політології

ції від місцевих громад; петиції органам влади; публікації в пресі відкритих листів; поширення листівок і проклама­цій та ін. У критичних ситуаціях громадськість може вда­тись до масових акцій (протестних заходів, демонстрацій, страйків), навіть протизаконних дій (захоплення примі­щень, блокування доріг тощо).

Урахування суб'єктами управління інтересів і потреб різних категорій населення передбачає широке залучення до вироблення рішень спеціалістів, експертів, представни­ків зацікавлених соціальних груп і політичних сил з ме­тою з'ясування різноплановості побажань, настроїв та ін­тересів, виявлення сильних і слабких аспектів пропонова­них рішень.

Груповий, або колегіальний, принцип вироблення рі­шень суб'єктом управління є неодмінною умовою демокра­тії, яка передбачає, що до складу колегіального органу — суб'єкта управління обов'язково мають входити особи з альтернативними (опозиційними) поглядами. їх діяль­ність, якщо вона відбувається за цивілізованими форма­ми, сприяє підвищенню адаптивного потенціалу механіз­мів соціального управління, оперативному пристосуванню їх до змін суспільно-політичної ситуації.

Політичні рішення є актом вибору одного з можливих варіантів політичної доцільності. Такий вибір здійснюєть­ся на основі голосування (більшістю голосів) і консенсусу. Голосування за принципом більшості є одним із найпоши­реніших способів вироблення політичних рішень, який цілком відповідає демократичним процедурам. Проте не­рідко ухвалені в такий спосіб політичні рішення не дають бажаного результату, не знімають гостроти суспільних проблем. За таких умов ефективнішими є рішення, ухва­лені методом консенсусу (лат. consensus — згода) — згоди сторін завдяки компромісу. Виробити консенсусне рішен­ня набагато складніше, ніж забезпечити прийнятні ре­зультати голосування. Необхідною умовою при цьому є хоча б частковий збіг інтересів, а. також наявність вищої політичної цінності. На національному рівні такою вищою цінністю, яка об'єднує більшість учасників політичного процесу, є досягнення або збереження суверенітету, неза­лежності, територіальної цілісності держави.

Основними труднощами процесу вироблення політич­них рішень є: обмеження можливостей вільного, всебічно­го аналізу суспільно-політичної ситуації, що зменшує кількість пропонованих проектів рішень та збіднює їх якість; блокування інформації про умови і чинники, які

Політичне життя і державне управління 49

перешкоджатимуть реалізації обраної альтернативи; тен­денційне перебільшення позитивних наслідків прийнято­го рішення, нехтування його імовірними негативами.

Забезпеченню підтримки політичного рішення гро­мадськістю сприяють гласність, альтернативність, кри­тичність процесу його розробки, якомога повніше уявлен­ня про умови, за яких воно реалізовуватиметься, відкрита інформація про його можливі наслідки. Від цього знач­ною мірою залежить і втілення політичного рішення в життя.

Практичний етап реалізації політичного рішення пе­редбачає вміле використання суб'єктами його організації певного інструментарію впливу на соціальне середовище, систему соціальних відносин. Головними інструментами при цьому є правові норми, засоби тиску і заохочення, умо­вляння і маніпулювання, ефективне застосування яких сприяє схваленню індивідом, соціальною групою виробле­ного рішення, стимулює бажані моделі їх поведінки.

Правові норми є найефективнішим засобом впливу на людину і суспільство з високим рівнем політичної культу­ри. У країнах з недостатніми, нестійкими демократични­ми традиціями використовують простий механізм під­тримки вироблених владою політичних рішень: примус, який може втілюватись у різноманітних формах тиску, — позбавленні роботи, забороні на професії, обмеженні пев­них прав і свобод тощо. З цією метою використовують і за­соби заохочення: доступ до послуг та благ, надання інфор­маційних, освітніх, кар'єрних та інших переваг. Нерідко це породжує проблеми етичного вибору людини між пове­дінкою, що відповідає вищим гуманістичним принципам і цінностям, і поведінкою, що ігнорує їх, але відкриває до­ступ до благ і привілеїв.

Створення цілісної, ефективної, гнучкої системи упра­вління має важливе значення для функціонування демо­кратичної політичної системи, формування громадянсько­го суспільства і правової держави. Конституційне закрі­плення того, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, правовою, соціальною державою, свід­чить, що державне управління в ній має відповідати демо­кратичним критеріям. Однак в Україні лише започаткова­но процес створення демократичних механізмів державно­го управління. Його вдосконалення — справа політичної творчості нових поколінь громадян, політична соціаліза­ція яких відбувається в умовах, не обтяжених авторитар­ними, тоталітарними викривленнями.