46 Предмет і специфіка прикладної політології

специфічними функціями і привілеями, що дає йому змо­гу нехтувати інтересами більшості.

Свого часу Макс Вебер (1864—1920) пов'язував бюро­кратію з пануванням, вважав її центральним феноменом сучасного суспільства, ідеальним типом управління, адмі­ністрування, вершиною управлінської раціональності й ефективності, результатом процесу раціоналізації суспіль­ства і культури. Відповідно до таких поглядів вирішально­го значення в організації управлінських процесів у су­часному суспільстві набувають не стільки особистісні яко­сті державного (політичного) лідера, скільки організація «штабу управління» (апарату), поділ влади між лідером і апаратом.

Бюрократична структура влади має підвищену стій­кість до зовнішніх впливів та історичні традиції організа­ційно-кадрової непорушності. Завдяки цьому апарат може незмінно функціонувати після завоювання країни зовніш­німи силами, в умовах перехідного періоду, за нової систе­ми суспільно-політичних відносин. Як головний інстру­мент реалізації влади бюрократія може зробити безсилим главу держави, уряд, парламент, інші владні органи. У та­кому контексті бюрократична діяльність розходиться з по­літичною, а в окремих випадках навіть є її антиподом.

Як зауважував М. Вебер, бюрократія має професійний характер, оскільки організація, система бюрократичного управління послуговується постійно діючим, підпорядко­ваним регламенту апаратом кваліфікованих чиновників. Кожен з них має певне становище, перспективу просуван­ня по службі, службову недоторканність, фінансові, май­нові та інші пільги. Це перетворює бюрократію на своєрід­ну касту зі своєю субкультурою, що нерідко є причиною багатьох зловживань. Тому в більшості країн представни­ки бюрократії підписують етичний кодекс, згідно з яким державна служба розглядається не як джерело доходів, а як слугування справі, службовий обов'язок і надперсо­нальна ділова мета.

Деформація, спотворення бюрократичного апарату по­чинаються тоді, коли вказані умови не дотримуються. Від­сутність (незрозумілість, розмитість) стратегічних напря­мів розвитку суспільства, так само, як і їх надмірне возве­личення, перетворюють діяльність апарату управління на головне джерело досягнення власних, а не суспільних ці­лей. Бюрократія починає відверто формувати тенденції сваволі, формалізму, використання суспільних можливо­стей і ресурсів з метою власного збереження і зміцнення.

Політичне життя і державне управління 47

Особливе політичне значення бюрократія відіграє в державах тоталітарно-авторитарного типу (для постра­дянських суспільств досі актуальним залишається відо­мий сталінський лозунг «кадри вирішують все»). В демо­кратичному суспільстві бюрократія зберігається, проте її діяльність визначається насамперед потребами раціональ­ного управління в умовах розвитку вільного ринкового господарства.

Основними напрямами діяльності апарату управління є збір, оцінювання інформації, вироблення рішення, орга­нізація його виконання, контролювання, координування і регулювання дій, оцінювання результатів. При цьому го­ловним в управлінській діяльності є винесення рішень.

На відміну від інших видів політичної діяльності полі­тичні рішення здебільшого є абстрактним уявленням про бажані або можливі результати, безпосереднім стимулом досягнення нової суспільно-політичної реальності. Тому вони мають орієнтуватися на громадську думку (розумін­ня поточних процесів, бачення майбутнього широкими верствами населення) і експертні оцінки. На жаль, часто їх ухвалюють не тільки без урахування громадської думки, а й нехтуючи оцінки експертів. Це спричинює низьку ре­зультативність політичних рішень, а нерідко — деструк­тивні наслідки від їх впровадження.

Стосуючись інтересів різних категорій населення, по­літичні рішення можуть як узгоджувати, примирювати такі інтереси, так і стимулювати зіткнення, провокувати конфлікти.

Продумані, збалансовані політичні рішення гармонізу­ють різноманітні інтереси класів, страт, націй та інших ве­ликих соціальних груп, інтегрують локальні інтереси у за­гальнонародні, національні. Для вироблення таких рі­шень суб'єкт управління повинен враховувати: обставини, які можуть вплинути на реалізацію рішення; думки і на­строї виконавців рішення (бюрократичного апарату); ста­влення до рішення соціальних груп, потреби та інтереси яких воно має задовольнити. Для цього в кожній політич­ній системі мають функціонувати суб'єкт-об'єктні, об'єкт-суб'єктні комунікації. Каналами таких комунікацій мо­жуть бути представницькі органи влади, політичні партії та громадські організації, а також спонтанні, неформалі-зовані канали обміну інформацією.

Відчутно впливають на центри прийняття рішень різні механізми виявлення громадської думки, а саме: коміте­ти, сформовані за участю авторитетних громадян; делега-