Тема 7.

Залози внутрішньої секреції (ендокринні залози)

Лекція 17.

АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ І ГІГІЄНА ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

План

1. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції.

2. Будова і функції ендокринних залоз.

3. Регуляція діяльності ендокринних залоз.

Основні поняття: залози внутрішньої секреції (ендокринні залози), гормони, гуморальна регуляція, нейрогуморальна регуляція, гіпофункція, гіперфункція.

1. Біологічне значення залоз внутрішньої секреції

В організмі людини є слинні, шлункові, сальні, потові залози, секре­ти яких виділяються спеціальними протоками у порожнини тіла (в ротову порожнину, шлунок, кишечник) або в зовнішнє середовище. Такі залози називаються залозами зовнішньої секреції.

Однак в організмі є й такі залози, які не мають вивідних проток, а сформовані у них біологічно активні речовини — гормони— виділяють у кров. Такі залози називаються залозами внутрішньої секреції, або ендокринними залозами. До ендокринних залоз належать: щитоподібна, прищитоподібна, зобна або вилочкова, гіпофіз, шишкоподібне тіло (епіфіз), надниркові залози, підшлункова та статеві залози (рис. 66).

П ідшлункова і статеві залози є змішаними залозами, бо частина їхніх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша частина внутрішньосекреторну.

Рис. 66. Ендокринні залози: А — чоловік; Б — жінка; / — шишкоподібне тіло; 2 — гіпофіз; 3 — щитоподібна та прищитоподібні залози; 4 — загруднинна залоза; 5 — надниркова залоза; 6 — підшлункова залоза; 7 — яєчко; 8—яєчник.

Ендокринні залози невеликі за розмірами, мають малу масу, багаті на кровоносні судини. Кров приносить до них необхідний будівельний матеріал і забирає хімічно активні речовини (гормони). Гормони специфічні, фізіологічно активні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Розмір молекул гор­монів порівняно невеликий. Це забезпечує їхнє проникнення через стінки капілярів із кров'яного русла в тканини. Гормони порівняно швидко руйнуються тканинами, тому для забезпечення тривалої дії вони повинні постійно виділятися в кров. Тільки в цьому випадку можливе підтримання постійної концентрації гормонів у крові.

Гормонам властива відносна видова специфічність, що має велике значення, бо дає змогу нестачу того чи іншого гормону в організмі лю­дини компенсувати введенням гормональних препаратів.

За хімічною будовою деякі гормони належать до поліпептидів — інсулін і більшість гормонів гіпофіза. Гормони щитоподібної залози — тироксин і трийодтиронін, а також адреналін і норадреналін, які вироб­ляються в мозковому шарі надниркових залоз, є похідними амінокис­лот. Гормони кори надниркових і статевих залоз за своєю природою є стероїдами.

Гормони впливають на обмін речовин, регулюють клітинну про­никність, сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани. Гормони впливають на дихання, кровообіг, травлення, виді­лення, ріст і диференціювання тканин, з гормонами пов'язана функція розмноження.

Вважають, що гормони справляють вплив на організм шляхом ак­тивації або пригнічення ферментних систем, через зміну проникності клітинних мембран і шляхом стимуляції генетичних процесів у ядрі клітин. Можливо, гормони, приєднуючись до ферментів, змінюють їхню структуру, а це впливає на швидкість ферментативних реакцій. Проте, майже всім гормонам властива дія через генетичний апарат клітини. Є дані про участь гормонів у синтезі нуклеїнових кислот.

Уся діяльність ендокринних залоз регулюється нервовою систе­мою. При порушеннях діяльності ендокринних чати виникають різні зах­ворювання: посилення діяльності залози гіперфункція (під грец. hyper — над), коли утворюється і виділяється в кров надмірна кількість гор­мону, і послаблення діяльності залози - гіпофункція (від грец. hypo — під, пониження), коли утворюється і виділяється в кров мало гормону.

Уже в процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ен­докринні залози, впливаючи на формування плода (вилочкова залоза, шишкоподібне тіло, інсулярний апарат підшлункової залози, корковий шар надниркових залоз).

Від року до 6-7 років особливо впливають на організм гормони щитоподібної залози, шишкоподібного тіла і вилочкової залози. На кінець цього періоду посилюється активність передньої частини гіпофіза, гор­мони якої є головним фактором, що визначає лінійний ріст дітей аж до періоду статевого дозрівання.

Від 7 до 15-16 років посилюється функція гіпофіза, виразно виявляється діяльність статевих залоз, відбуваються складні нейрогормональні зрушення: знижується гальмівний вплив епіфіза на підзгір'я, посилюється секреція гонадотропних гормонів гіпофіза, в крові наднирників починають посилено вироблятися андрогени, які зумовлюють появу вторинних статевих ознак.