1)(Вал. Ринок)
Валютний ринок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.
Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.
(Сюди ж я б додав) Особливості валютного ринку На валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.
Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.
Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).
З організаційного погляду валютний ринок - це система валютних бірж, комерційних банків та інших установ, що реалізують угоди з купівлі-продажу іноземної валюти. На практиці це означає поділ валютного ринку на два основні сегменти - біржовий та позабіржовий. Позабіржовий сегмент валютного ринку ще називають міжбанківським.
Біржовий ринок - це організаційно оформлений і постійно функціонуючий валютний ринок у вигляді валютної біржі. Валютна біржа - це підприємство, що організовує торги іноземною валютою та цінними паперами, вартість яких визначається в іноземній валюті.
Позабіржовий ринок - це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. З організаційного погляду взаємодія між учасниками позабіржового валютного ринку - дилерами - забезпечується телефоном, телефаксом, та комп'ютерними мережами. Перевагами позабіржового валютного ринку є порівняно низька собівартість затрат на здійснення операцій з обміну іноземних валют, а також вища швидкість розрахунків. Зважаючи на це, обсяг операцій з обміну іноземних валют на міжбанківському ринку становить близько 90 %.
Ринок двоярусний — валютний ринок з подвійним режимом, на якому один курс валюти є вільним і залежить від дії ринкових сил, а інший — регулюється урядом способом інтервенцій чи контролю. 2)(Курс валют)
Валютний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.
Для конвертованих валют в основі курсу лежить валютний паритет. Проте курси валют майже ніколи не збігаються з їхнім валютним паритетом. В умовах міжнародної торгівлі і інших зовнішньоекономічних акцій співвідношення надходжень і платежів в іноземній валюті і, отже, попит і пропозиція іноземної валюти не перебуває у рівновазі. При активному платіжному балансікурси іноземних валют на валютному ринку даної країни падають, а курс національної грошової одиниці підвищується. Зворотне відбувається у разі, коли країна має пасивний платіжний баланс. Тому в більшості країн разом з твердим офіційним курсом національної валюти також існує вільний. За офіційного паритету здійснюються розрахунки центральних національних банків та інших валютно-фінансових установ між різними країнами і з міжнародними організаціями. Розрахунки між приватними особами і організаціями, виходять із зовнішньоторговельних і зовнішньоекономічних зв'язків та здійснюються по вільному курсу.
3)Графік попиту і пропозиції на валюту+один з способів як НБУ регулювало попит та пропозицію на валюту. Три роки тому, 11 серпня 2011 р., Національний банк України, прийняв постанову №278 від 11.08.2011 р., якою запровадив «паспортизацію» валюто-обміну. З цього часу, банки могли здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти лише за умови пред’явлення клієнтом документа, що посвідчує особу. У подальшому Нацбанк коригував зміст своєї новації, доповнював її, уточнював, однак принцип досі залишається той самий – щоб здійснити валютно-обмінну операцію, банку необхідно подати паспорт.
Отже, що змусило регулятора вдатися до такого неоднозначного кроку та які це принесло результати?
Усі після кризові роки характеризувалися стійким попитом на іноземну валюту та, водночас, її негнучкою пропозицією. Це зумовлювало формування девальваційного потенціалу гривні. Для розв’язання даної проблеми перед НБУ стояло дві альтернативи: нарощувати пропозицію чи стримувати попит? Регулятор вибрав друге. А оскільки на той час попит головно формувався на готівковому сегменті валютного ринку, то Нацбанк вирішив обмежити можливості приватного сектору купляти готівкову іноземну валюту. Наміри регулятора, звичайно, були благі, адже продана банками готівкова валюта залишає валютний ринок і йде або «під матрац», або в тіньову економіку. Але що ж вийшло на практиці?
Одразу здійнялася буча. Причому, на сполох забили як банки, так і їх клієнти. Перших хвилювали накладні витрати, адже необхідно було кожне відділення забезпечувати копіювальною технікою та папером. Клієнти, у свою чергу, побоювалися, що залишені особисті дані в банку можуть бути використані проти них: податковою службою, нечесними працівниками банків, кримінальним елементами, нав’язливими працівниками кол-центрів тощо. Критично до цього поставилися також теоретики, які з однієї сторони визнавали, що норма подання паспорта при валюто-обміні діє у низці країн, а з іншої твердили, що саме для України це доцільним не є. Висловлювалися навіть саркастичні думки, що НБУ краще було б зобов’язати клієнтів писати в обмінниках автобіографію, тоді регулятор у будь-який час зміг б запитати клієнта звідки у нього іноземна валюта з такою автобіографією.
Для того, щоб зрозуміти вплив паспортизації на валютний ринок, розглянемо динаміку готівкового сегменту валютного ринку до та після паспортизації. З графіку 1 можна помітити дві речі: з травня 2011 р. обсяг операцій з готівковою іноземною валютою зростав з шаленою швидкістю; попит на іноземну валюту перевищував її пропозицію. Тобто перед НБУ стояла проблема врівноваження попиту та пропозиції іноземної валюти. Однак, регулятор трактував її як проблему надмірного попиту на іноземну валюту. Стримувати цей попит Нацбанк вирішив через створення штучних перешкод учасникам валютного ринку.
Графік показує, що найбільше перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією простежувалося у вересні 2011 р., коли вимога про надання паспорта діяла уже півтора місяця. Відтак цей регулюючий захід у перший місяць своєї дії ніяк не вплинув на зростаючий тренд обсягу операцій з готівковою іноземною валютою. У наступні місяці статистика НБУ почала фіксувати зниження об’єму торгів готівковою іноземною валютою. Утім, ми уважаємо, що зменшився не загальний обсяг готівкових валютно-обмінних операцій, а лише офіційний, тобто той, який йде через банки. Частина економічних агентів просто переорієнтувалася на тіньовий ринок.
На мій погляд, найбільш вірогідною причиною цього явища був страх та небажання учасників валютного ринку залишати банкам копії своїх паспортів. НБУ це помітив та відреагував постановою №364 від 11.10.2011 р., зобов’язавши банки проставляти печатки на копіях, поданих для валюто-обміну, не в будь-якому місці, а виключно на фотографії, що, на думку регулятора, мало убезпечити використання копій документів клієнта в інших цілях. У подальшому регулятор уточнював деякі норми постанови листами, диспозиція яких часто містила суперечності з основним нормативним актом. Так, лист НБУ №29-113/1397-1298 від 04.02.2013 р. суперечив нормам Постанови НБУ №502, яка власне і визначає порядок проведення валютно-обмінних операцій. Відтак не дивно, що ефект від цих потуг регулятора був незначний.
З початку 2012 р. обсяг операцій з готівковою іноземною валютою знову почав зростати. Осінню 2012 р., він досяг минулорічних показників. Це, зокрема, пов’язано з тим, що перед парламентськими виборами, які тоді відбувалися, у приватного сектору були девальваційні очікування через політичну невизначеність, що зумовлювало попит на іноземну валюту (насамперед долар США). Тобто готівковий валютний ринок продовжував «жити своїм живим життям», обсяг торгів на ньому то зростав, то спадав, в залежності від сили дії широкого кола чинників та незалежно від обов’язку подавати паспорт.
У 2013 р. на готівковому сегменті валютного ринку відбулася стабілізація. З графіку 2 видно, що попит практично дорівнював пропозиції. Застій у економіці позначився на валютному ринку.
Осінні місяці 2013 р., згідно усталених вітчизняних валютних традицій, знову показали перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією. Це зумовило зростання загального обсягу операцій з готівковою іноземною валютою. Обмеження, накладені на клієнтів банків через обов’язок подавати паспорт при валютних операціях, ніяк цьому не перешкодили.
У 2014 р. плаваючий валютний курс (який завжди є чинником дедоларизації) та нестача у економічних агентів вільних коштів зумовили обвал обсягів торгів на готівковому сегментів валютного ринку (див. графік 2). Така тенденція є позитивною та ставить питання про подальшу доцільність існування законодавчо встановленого обов’язку копіювати паспорт при валюто-обміні.
У квітні 2014 р. уже нове керівництво НБУ вирішило у питанні паспортизації повернутися до того, з чого вона починалася: купівля банками іноземної валюти дозволена без копіювання сторінок паспорта, продаж – виключно з копіювання та підшиванням копій у документи дня. Відтак відбувається дестимулювання лише здійснення клієнтами придбання валюти. Про повне скасування паспортизації мова наразі не йде.
Отже, з огляду на трирічне функціонування паспортизації валюто-обміну можна зробити такі висновки:
- Національний банк демонструє любов до адміністративних інструментів регулювання валютного ринку; - паспортизація активізувала тіньовий валютний ринок, а відтак стала інвестицією у тінь; - банки за 3 роки нагромадили колосальну кількість копій паспортів громадян України; - клієнти повністю адаптувалися (звикли) до потреби подавати паспорт при здійсненні валютних операцій.
На сьогодні паспортизація не чинить жодного впливу на готівковий сегмент валютного ринку, попит на якому формується в залежності від низки чинників, основними серед яких є «ефект новин», девальваційні та інфляційні очікування, потреба у готівковій іноземній валюті, як засобу обігу тіньової економіки. Тобто на валютному ринку діє адміністративний інструмент з нульовим впливом, який лише посилює зарегульованість валютної сфери. Це свідчить, що реальним результатом паспортизації є повний провал, а тому вона має бути скасована.
4)Фактори ,що впливають на формування вал курсу (зб/зм) У кожній державі зацікавлені у зміцненні національної грошової одиниці, адже стабільна національна валюта стимулює довіру до країни з боку світової громадськості, а це приносить великі дивіденди у вигляді інвестицій в економіку та розширення торгових зв’язків. Тому уряди країн розробляють політику валютного курсоутворення, яка в цілому спрямовується на забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та недопущення його значних коливань. Важливим індикатором курсової політики залишається динаміка реального ефективного обмінного курсу національної валюти. Валютні резерви використовуються для забезпечення гнучкості монетарної політики та підвищення її ефективності у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці.
Для досягнення поставленої мети в коротко- та середньостроковому періодах достатньо знати чинники, що впливають на валютний курс. А щоб прогнозувати тенденції зміни валютного курсу в довгостроковому періоді, крім чинників, які впливають на зміну величини валютного курсу, необхідно враховувати загальносвітові тенденції у формуванні валютного курсу.
Більшість українських вчених дійшли одностайності у визначенні груп чинників і виділяють дві групи факторів формування валютного курсу:
1. Структурні (показники економічного розвитку, обсяг грошової маси, інфляція, показники рішень облікової ставки, стан і структура платіжного балансу, обсяг дефіциту державного бюджету, платоспроможність країни та довіра до національної валюти на зовнішньому та внутрішньому ринках, обсяг внутрішніх та зовнішніх запозичень).
2. Кон’юнктурні (спекулятивні валютні операції, формування валютних очікувань, часті зміни урядів, лобіювання у вищих ешелонах влади інтересів певних політичних та економічних структур, рівень розвитку інших секторів фінансового ринку та інше).
Слід зазначити, що для забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу державі необхідно здійснювати заходи щодо зменшення впливу на курс саме кон’юнктурних (стихійних) факторів шляхом законодавчого регулювання, інтервенції на валютному ринку тощо. Адже, як відомо, не прогнозовані та часті зміни валютного курсу призводять до зростання інфляційних очікувань та загального розбалансування економіки. В країнах із нестабільною економікою та значними девальваційними очікуваннями і недовірою населення до національної валюти навіть незначна зміна обмінного курсу у напрямі його зменшення буде трактуватися як початок девальвації валюти.
По відношенню до структурних факторів валютний курс є вторинним, спочатку необхідно змінити кожен з них.
Але серед перелічених факторів, що формують валютний курс, можна виокремити суттєві, на підставі яких будується передбачення про тенденції змін валютних курсів:
• Паритет купівельної спроможності валют (ПКС);
• Відмінності в темпах інфляції;
• Відносний рівень реальних відсоткових ставок;
• Спред між офіційним і ринковим курсом;
• Стан платіжного балансу країни;
• Стан економіки і валютна політика;
• Політичне становище.
Паритет купівельної спроможності – це рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін у кожній з країн. Інакше ПКС характеризується як, чим більші витрати виробництва і ціни в країні (нижча продуктивність праці) порівняно зі світовими, тим більше зростає імпорт порівняно з експортом, що призводить до знецінення національної валюти, і навпаки.
Вищий темп інфляції всередині країни, ніж за кордоном, примушує місцеві банки встановлювати вищі відсоткові ставки порівняно з іноземними, тому що в них закладено інфляційне очікування. Це веде до знецінення національної валюти.
Між тим, слід розуміти, що зростання відсоткової ставки може призвести до зростання валютного курсу, так і до його зниження. Це залежить від причини зростання відсоткової ставки.
Як відомо, номінальна відсоткова ставка дорівнює сумі реальної відсоткової ставки та очікуваного темпу інфляції (р = Р + і). З наведеної формули виходить, що на рівень номінальної відсоткової ставки може впливати як зміна темпу інфляції, так і зміна реальної відсоткової ставки. Курс національної валюти зростатиме або знижуватиметься залежно від того, яка складова формули в пливає на зміну номінальної відсоткової ставки. Якщо зростає реальна відсоткова ставка, то це веде до зростання курсу національної валюти, а якщо темп інфляції – то курс національної валюти падає.
Платіжний баланс країни дає характеристику діяльності, пов’язаної з операціями виплат грошових коштів та їх отримання. Отримання грошових коштів пов’язане з експортом товарів та послуг, отримання доходу від інвестицій за кордоном і припливом капіталу (придбання зарубіжними компаніями внутрішніх активів країни). Ці операції є джерелом іноземної валюти. Виплати грошових коштів пов’язані із імпортом товарів та послуг, відпливом капіталу. Ці операції є способом використання іноземної валюти.
Прогнозування валютних курсів на основі платіжного балансу ґрунтується на прогнозуванні змін надходження і витрачання резервів іноземної валюти, виявлення розбіжностей між передбачуваними доходами і витратами.
Міжнародна торгівля впливає на валютні курси через співвідношення імпорту та експорту. Імпорт товарів породжує пропозицію валюти цієї країни, а експорт з країни приводить до попиту на валюту цієї країни на ринку валютних обмінів.
Збільшення імпорту призводить до зниження курсу валюти, зменшення імпорту – до його зростання.
Прогнозування змін обмінного курсу може ґрунтуватися на будь-яких факторах, котрі впливають на підвищення або зниження імпорту в країну: фазі ділового циклу, податках, тарифах, імпортних квотах, регулюванні з боку уряду тощо.
Оскільки експорт товарів призводить до попиту на валюту країни-експортера, збільшення експорту призводить до збільшення вартості її валюти, зниження експорту викликає зниження обмінного курсу.
Всі фактори, що впливають на обсяг експорту, можуть бути використані для прогнозування змін валютного курсу.
Такі показники платіжного балансу як торговельний баланс (нетто – співвідношення експорту й імпорту країни), баланс розрахунків за поточними операціями впливають на тенденції руху валютного курсу.
Ключовими факторами, що впливають на зміну валютних курсів, є також фактори довіри до надійності валюти, спред – величина, на яку ринковий курс перевищує курс офіційний – між офіційним і ринковим курсами та ряд технічних факторів, таких, як публікація національних статистичних даних, сезонна потреба у валюті, деякі зміцнення валюти після її тривалого послаблення і навпаки.
Крім цього, останнім часом великий вплив на валютний курс чинять спекулятивні фінансові потоки на міжнародному валютному ринку FOREX. Однією з причин виникнення і пожвавлення спекуляцій на валютному ринку стали розвиток електронних міжнародних розрахунків та можливість участі у валютно-обмінних операціях безлічі гравців з різних країн світу, а також незначні витрати на проведення електронних трансакцій.
Таким чином, валютний курс є досить динамічним показником, який впливає на стан економіки в цілому і для формування успішної валютно-курсової політики кожної країни необхідно детальне вивчення, прогнозування та розрахунок всіх суттєвих факторів, що впливають на нього.
5) Валютна інтервенція Валютна інтервенція — значний разовий цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок і валютний курс, що здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком великих партій іноземної валюти. Валютна інтервенція здійснюється для регулювання курсу іноземних валют в інтересах держави.
Валютна інтервенція також може бути спільним регулюванням валютних взаємовідносин країн-учасниць, і виражатися конкретно в єдиній валютній політиці щодо третіх країн. Валютна інтервенція здійснюється за активної участі та сприяння держав - учасників регіональних зон, в межах яких забезпечується відносно стабільне співвідношення курсів валют. При цьому використовуються центральні банки або казначейства країн-учасниць в операціях на валютному ринку з метою впливу на курси валют своєї власної країни або іноземної шляхом продажу або купівлі іноземної валюти або золота. Валютна інтервенція являє собою за формою і по суті велику за масштабами валютну операцію, проведену в рамках певного, зазвичай короткочасного періоду. Валютна інтервенція реалізується через низку операцій на міжнародному грошовому ринку. 6)Взагалі про регулювання державаю Національний валютний ринок - це регламентований національним законодавством механізм купівлі-продажу національної валюти, її конверсії в іноземні валюти.
Національні валютні ринки характеризуються:
- обсягом валютних операцій;
- кількістю конвертованих валют, що обертаються на ринку;
- ступенем конвертованості національної валюти;
- характером регулювання валютних операцій, у т.ч. державного регулювання;
- ступенем інтегрованості країни у світову валютну систему. Основні проблеми розвитку валютного ринку України:
1) зміцнення позиції національної валюти України на світових валютних ринках;
2) інтеграція національної грошової одиниці у світову та регіональні валютні системи відповідно до світових стандартів;
3) покращення стану і структури платіжного балансу України;
4) проблема скорочення і ліквідації міжнародної кредитної заборгованості;
5) визначення оптимальної позиції гривні в зонах "євро" і "рубля".
Умови вирішення цих проблем:
- наближення ринкового курсу гривні до паритету купівельної спроможності, у тому числі за рахунок стимулювання попиту на гривню на світових валютних ринках;
- кредити мають жорстко регламентуватись і використовуватися для придбання за кордоном новітніх технологій. Це особливо стосується металургійного комплексу як головного постачальника валюти, що потребує модернізації та реконструкції.
Структура валютного ринку України представлена його суб'єктами - учасниками валютного ринку (рис. 15.6), системою валютних цінностей (рис. 15.7) і механізмами їх ціноутворення, відповідною інфраструктурою, яка забезпечує ефективне функціонування валютного ринку і валютний контроль (рис. 15.8).
Серед чинників, які викликали різкі коливання курсу гривні та її знецінення в умовах світової економічної кризи 2007-2010 рр. слід виділити:
- надмірні обсяги кредитування в іноземній валюті;
- бажання банків отримати максимальний прибуток від спекулятивних операцій на міжбанківському ринку;
- суттєве перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією на готівковому ринку внаслідок втрати довіри домогосподарств до національної валюти, що девальвує. Готівковий ринок перетворився у джерело купівлі іноземної валюти для погашення кредитів;
- підвищення рівня фінансової доларизації та поступова втрата гривнею функції нагромадження;
- зростання державного боргу.
Для стабілізації курсових коливань гривні (яка є м'якою валютою і не користується попитом за межами країни) в умовах світової економічної кризи НБУ акцентував увагу на використанні прямих інструментів валютно-курсової політики. Йдеться про перегляд лімітів валютної позиції та заборону враховувати в ній резерви; позбавлення резидентів можливості вивозити за кордон валюту, що куплена на міжбанківському ринку за індивідуальною ліцензією або залучена у вигляді кредитів тощо. Серед інструментів опосередкованого впливу на кон'юнктуру внутрішнього валютного ринку НБУ акцентував увагу на валютні "інтервенції". Реалізація цих заходів в умовах найвищої девальвації гривні (початок 2009 р.) дозволила стабілізувати ситуацію на валютному ринку України.
Валютне регулювання в Україні доцільно посилити за такими основними напрямами:
- обмеження можливостей комерційних банків щодо здійснення спекулятивних операцій;
- обмеження обсягів купівлі іноземної валюти лише потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами;
- створення перешкод для нелегального вивезення іноземної валюти з країни. ПО УКРАЇНІ, ТУТ ВСЕ ПРО ДЕВОЛЬВАЦІЮ ГРН+АНАЛІЗ+ГРАФІКИ+Ефективність дій з боку НБУ. Спостерігаючи за динамікою курсу гривні, кожен українець переживає двоякі емоції. З одного боку, всі розуміють, що країна уже фактично рік перебуває у стані війни, економіка – у стагнації, золотовалютні запаси спустошені, і падіння гривні є об’єктивним і логічним. З іншого боку, новини про корумпованість влади, фінансові махінації олігархів, зростання кількості економічних злочинів в умовах нестабільності і т.д. породжують природну підозру і обурення – наша влада дійсно некомпетентна і всі її дії призводять тільки до погіршення ситуації. Спробуймо розібратись у причинно-наслідкових зв’язках.
На ринковий обмінний курс валют впливають дві групи факторів: фундаментальні та спекулятивні.
ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ВПЛИВ
Розмір міжнародних резервів країни
Дія даного фактору вважається однією з найвпливовіших, а в аналізах багатьох аналітиків взагалі фігурує як ключова причина знецінення гривні. Як видно з рис. 1, протягом 2003 – початку 2014 років курс гривні, незважаючи на значну динаміку міжнародних резервів, був відносно стабільним (що свідчить про наявність лагів між темпами зміни курсу гривні та динамікою резервів). Винятком є лише вересень 2008 – січень 2009 років, коли українська економіка зазнала значних втрат від загострення світової економічної кризи. Тоді уряд робив значні валютні інтервенції (через падіння в кілька разів світових цін на основні експортно-орієнтовані товари – сільськогосподарську продукцію і металопродукцію – валютні надходження в країну значно знизились), щоб підтримати національну валюту.
Рис. 1. Динаміка міжнародних резервів, зовнішнього державного боргу України та офіційного курсу гривні щодо долара США (Джерело: власна розробка на основі даних НБУ та Міністерства фінансів)
Але потім резерви знов почали зростати за рахунок значних зовнішніх запозичень (особливо активно під час перших 1,5 року перебування при владі Віктора Януковича). Найвище значення золотовалютних запасів країни було у травні 2011 року, після чого воно перманентно зменшувалося (через витрачання коштів на підтримання платіжного балансу країни та виведення коштів через офшорні зони), досягнувши еквіваленту 5,6 млрд дол..США на кінець лютого 2015 року.
Ще в січні 2014 року в розпорядженні НБУ було 17,8 млрд дол. США, і як так сталося, що за період тривалістю трохи більше року вони впали більш як утричі? Відповідь неоднозначна: з одного боку, уряд намагався всіма силами втримати курс більш-менш стабільним, з іншого – повсякчас з’являлись повідомлення про значні розтрати державних коштів, і виявлялося, що для окремих осіб військові дії були лише прикриттям для своїх оборудок.
Прикладом може бути справа екс-голови НБУ Степана Кубіва, який обвинувачувався в тому, що знав вимогу МВФ до України відпустити гривню у вільне плавання, був заздалегідь поінформований про подальше обвалення національної валюти, і надав значні кошти на рефінансування банкам, а саме 101,3 млрд гривень до середини червня, в т.ч. «Приватбанку» – близько 20 млрд грн., «Дельта-банк» – 10 млрд тощо, які вони використали для купівлі валюти і розхитування ситуації на валютному ринку (Багнет, 2014). Або справа керівництва ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (до речі, ставлеників ВО «Свобода»), яке в кінці вересня 2014 року було затримане співробітниками СБУ у зв’язку зі звинуваченнями в укладанні завідомо збиткової для державного підприємства угоди на загальну суму 15 млн дол. США на купівлю через рахунки іноземної офшорної компанії частки статутного фонду комерційної структури ТОВ «Українська Національна Стивідорна Компанія» (Офіційний веб-сайт СБУ, 2015).