Твір на тему: "Незвичайний дивосвіт образів і. Драча ("Балада про соняшник")"

Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зображення здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різноманітністю мотивів. Творчий доробок Івана Драча є настільки самобутнім й оригінальним, що його вірші й поеми не сплутати з творами жодного іншого автора, поезії завжди вражали незвичайними образами до такої міри, що скам'яніла естетична свідомість мас на початку 60-х років XX століття важко сприйняла їх. Проте зараз, коли ми можемо вповні ознайомитись із доробком видатного поета, можна оцінити легкість, стрункість віршів, їх своєчасність та актуальність. Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматизмом і ліричністю. Саме в баладі він має змогу змінити реалістичну конкретику за допомогою асоціативного наповнення, метафоризації дійсності. Серед відомих балад Івана Драча виділяється "Балада про соняшник". У "Баладі про соняшник" немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору незвичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде "на велосипеді, обминаючи хмари у небі...". Соняшник глибоко вражений видовищем і просить покатати його. На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показують, що балада має прихований зміст: Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,Щоб стати навіки соняшником. Зазирнувши "вглиб рядків", розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичайність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієнтована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідувати її закони. Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшника, який вважається невід'ємною складовою частиною національної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеться саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб вираження українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор "Балади про соняшник".

Мико́ла Степа́нович Вінграно́вський (1936 — 2004) — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет.

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ: «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.Писати вірші почав у студентські роки. Перші вірші з'явилися 1958 року на сторінках журналів «Дніпро» та «Жовтень» («Дзвін»).7 квітня 1961 року «Літературна газета» вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої», де було надруковано аж п'ятнадцять віршів молодого автора. Перша поетична збірка «Атомні прелюди» вийшла в 1962 році, а через п'ять років побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99...[1]Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. Після першого курсу, його забрав із собою у ВДІК до Москви Олександр Довженко. Однокурсниками Вінграновського були Георгій Шенгелая, Лариса Шепітько, Отар Іоселіані, Роллан Сергієнко, Віктор Туров.[2] Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум'яних літ», автором якого був Олександр Довженко. Автор книжок віршів «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю», повістей «Первінка», «Сіроманець», «У глибині дощів», «Літо на Десні», роману «Северин Наливайко».У дитячу літературу Микола Вінграновський прийшов на початку шістдесятих років, коли в журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004). Постановник десяти художніх та документальних фільмів.Помер 27 травня 2004 року в Києві.[3]