8.5. Зарубіжне законодавство про банкрутство

У США нині діючий Bancruptcy Code було прийняте у 1978 р. він набрав сили у 1979 р. Це закон федерального рівня, його положення обов'язкові для всіх штатів. Проект закону почав розроблятися у 1970 р. (тоді було створено спеціальну комісію). Як і попередні зміни в законодавстві про банкрутство (1841, 1898, 1938 pp.), зміни 1978 р. були реакцією на утруднення в економіці.

Bancruptcy Code це дуже цікавий, складний і фундаментальний закон. Основна увага за аналізу цього нормативного акта звичайно фокусируется па главі 11 (реорганізація). І найбільш спірні моменти теж пов'язані з цією главою. У 1994 р. під натиском критики в Bancruptcy Code було внесено зміни, що поліпшують положення кредиторів.

Незважаючи на те що Bancruptcy Code прийнято в 1978 р. і вже після цього законодавства Франції, Англії, Німеччини, що регулюють питання неспроможності, було реформовано, значення Bancruptcy Code для світової юридичної науки не змінилося. У Франції історія розвитку кодифікованого законодавства про неспроможність починається з Наполеона (1807 р. тоді в основному застосовувалися засоби кримінальної відповідальності); у 1838 р. законодавство про неспроможність значно змінилося (стали застосовуватися в основному цивільно-правові засоби). Вносилися істотні зміни і приймалися нові законну 1898, 1935, 1967 pp.

Нині діючий у Франції закон про відновлення підприємств і ліквідацію їх майна в судовому порядку було прийнято у 1985 р. Французька система регулювання неспроможності характеризується тим, шо в основному законі про неспроможність є багато посилань на інші закони та підзаконні акти. Наприклад, закон 85 — 99 про конкурсних керуючих, ліквідаторів і експертів з визначення стану підприємств. Основа закону 85 - 99 полягала в тому, що головна увага і перевага виявлялися реабілітації підприємства-боржника на шкоду інтересам кредиторів. У даний час через обгрунтовану критику такої моделі в 1994 р. у французьке законодавство було внесено зміни на користь кредиторів.

Англійське право вплинуло на багато правових систем (у першу чергу — США, Канади, Австралії). У 1543 р. в Англії було прийнято перший закон про банкрутство. У ньому головними наслідками для боржника були міри кримінальної відповідальності. Сучасне законодавство Великобританії почало розвиватися у XIX сторіччі (з 1825 p.), коли було розглянуто два закони про неспроможність. В подальшому протягом ХІХ ст. приблизно через 5 — 7 років видавалися закони, які безпосередньо регулювали конкурсний процес або питання, так чи інакше з ним пов'язані.

У 1914 р. було прийнято закон про банкрутство — Bancruptcy Act, у 1976 p.— закон про неспроможність — Insolvency Act.

Особливістю англійського регулювання неспроможності в період до 1986 р. була його подвійність, що залежить від моменту інкорпорації юридичної особи. У 1985 р. було прийнято закон про неспроможність, що, однак, не вирішив проблем подвійності. І тільки у 1986 р., після прийняття нового закону про неспроможність, застосовується єдиний порядок регулювання. Слід зазначити, що хоча одним з нововведень англійського законодавства є режим управління з метою реабілітаиії боржника, він мало застосовується, тому що блокується кредитором, який володіє «правом забезпечення, що плаває» на всі активи боржника.

У даний час питання неспроможності в Німеччині регулюються двома законами — Konkursordnung («конкурсне виробництво», прийнятий у 1877 р.) і Vergleichsordnung («світова угода», прийнятий у 1935 p.). Маються деякі особливості, пов'язані з недавнім об'єднанням Німеччини.

У 1994 р. німецький парламент схвалив новий законопроект про неспроможність— Insolvenzording (можна перевести як «порядок регулювання неспроможності») [38]. Цікавим е сам процес розробки і вступу в силу цього закону. Міністерство юстиції Німеччини у 1985 р. створило комісію для підготовки законопроекту. У ній брали участь судді, що спеціалізуються: на банкрутстві, практики, академіки, банкіри, представники торговельних союзів. За схвалення законопроекту було прийняте рішення про те, що новий закон почне діяти з 1 січня 1999 р. Це зроблено для того, щоб до початку чинності закону всі зацікавлені суб'єкти змогли ознайомитися з ним і підготуватися до його введення.