- •Від автора
- •Розділ I. Арабо-мусульманський культурний регіон
- •1. Передумови формування культурного регіону
- •2. Коран — пам´ятка культури
- •3. Арабо-мусульманське мистецтво
- •1. Китай. Китайська стародавність
- •2. Культурні здобутки Середньовіччя. Період формування феодальних відносин
- •3. Період Сунської імперії та монгольського іга
- •4. Правління династії Мін
- •5. Період пізнього феодалізму (XVII — 30-ті роки XIX ст.)
- •6. Японія. Давня культура
- •7. Здобутки періоду законів Рицурьо. Культура аристократії
- •8. Культура періоду становлення феодального суспільства
- •9. Культура зрілого феодального суспільства
- •10. Культура городян
- •Розділ ііі. Культура індії
- •1. Протоіндійська культура
- •2. Індоарії в становленні культурних засад стародавньої Індії
- •3. Релігія в культурі Індії
- •4. Наукове пізнання в індійській культурі
- •5. Мистецтво в культурі Індії
- •6. Мусульманська епоха в культурі Індії
- •7. Культура Індії за часів британського правління
- •1. Особливості формування культури Чорної Африки
- •2. Перші державні утворення Західної Африки
- •3. Перші державні утворення Центральної Африки
- •4. Релігійні вірування, міфологія та мистецтво Західної й Центральної Африки
- •1. Перші культурні напрацювання
- •2. Історичні форми державності
- •3. Мистецтво та художні ремесла
- •4. Досвід літературної творчості
- •1. Культурологічна та історична типологія
- •2. Поява людини на Американському континенті. Походження індіанців
- •З. Культура доколумбових цивілізацій та їхня своєрідність
- •Культура найстародавніших цивілізацій Центральних Анд
- •Культура стародавніх цивілізацій Центральних Анд. Тауантисуйу — "імперія інків"
- •Культура найстародавніших цивілізацій Месоамерики
- •Культура стародавніх цивілізацій Месоамерики
- •4. Культура Латинської Америки колоніального періоду й проблема культурного синтезу
- •5. Культура Латинської Америки доби національно-визвольної боротьби й буржуазних революцій та формування національних культур латиноамериканського регіону
- •1. Динаміка культурно-історичних процесів у Європі
- •2. Гуманізм і гуманістична спрямованість європейської культури
- •3. Мистецтво в структурі європейської культури
- •1. Сполучені Штати Америки. Культура раннього колоніального періоду
- •2. Формування американської нації та її культури в пізній колоніальний період
- •3. Американська культура та здобуття державної незалежності сша
- •4. Загальноамериканська культура в умовах прискореного розвитку капіталізму
- •5. Культура епохи Громадянської війни та Реконструкції (1861-1877 рр.)
- •6. Канада. Культура періоду ранньої колонізації
- •7. Культурні наслідки англійської колонізації Канади
- •Слов´янознавство як система культурологічних та історичних досліджень
- •Слов´янська міфологія
- •Історія слов´ян у світовому контексті
- •Археологічні культури правітчизни слов´ян
- •2. Культура й самосвідомість східних слов´ян: Київська Русь (іх-хііі ст.) Питання самобутності й зовнішніх впливів на культуру Київської Русі
- •Естетичні уявлення східних слов´ян
- •3. Культурно-історичні відносини України з південно-західним слов´янством Україна в загальноєвропейських процесах (хvі-хvіі ст.)
- •Історична й культурологічна думка стосовно українсько-польських відносин
- •Козаччина. Пісні та думи України: героїчне в українському та сербському мелосі Козаччина. Пісні та думи України: героїчне в українському та сербському мелосі
- •4. Школа й наука в українській духовності. Слов´янські культурні зв´язки (хvіі-хvш ст.) Братські школи як осередки знань і національного духу.
- •Києво-Могилянська академія як духовний, навчальний, науково-культурний центр східного та південного слов´янства
- •5. Культура Білорусі
- •6. Особливості генези культури західних слов´яні Культура Польщі
- •Українське барокко. Розуміння епохи й стилю слов´янського барокко.
- •Ілліризм — суспільно-політичний та культурний рух південних слов´ян. Хорватія
- •Культура Болгарії
- •Рекомендована література
- •Основи культурології
- •Передмова
- •1.1. Історія становлення культурологічної думки
- •1.2. Основні культурологічні категорії
- •Поняття "культура"
- •Категорія "цивілізація"
- •Категорія "цінність"
- •Поняття "ідентифікація"
- •Поняття "ментальність"
- •Категорія "культурна динаміка"
- •1.3. Поліфункціональність культури
- •1.4. Культурна типологія та її основні варіанти
- •Тема 2. Проблеми культурогенезу
- •2.1. Трудова концепція походження культури
- •2.2. Психоаналітична концепція походження культури з. Фрейда
- •2.3. Ігрова концепція походження культури й. Хейзінги
- •2.4. Теорія пасіонарності л. Гумільова
- •Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін
- •3.1. Еволюціоністські теорії культурного розвитку
- •3.2. Циклічні теорії культурного розвитку
- •3.3. Хвильова модель культурного розвитку
- •3.4. Нелінійна схема культурно-історичного розвитку
- •4.1. Концепція культурно-історичних типів м.Я. Данилевського
- •4.2. Філософія культури о. Шпенглера
- •4.3. Концепція "круговороту локальних цивілізацій" а. Тойнбі
- •5.1. Релігія в соціокультурній системі суспільства
- •5.2. Основні структурні елементи релігії
- •5.3. Специфічні риси мистецтва як духовної сфери суспільного життя
- •5.4. Соціокультурні функції мистецтва
- •5.5. Види мистецтва та основні художньо-стильові напрямки
- •6.1. Техніка як феномен культури
- •6.2. Людина і техносвіт
- •7.1. Загальна характеристика та хронологічні рамки первісної культури
- •7.2. Характерні риси свідомості первісної людини
- •7.3. Особливості первісного мистецтва
- •8.1. Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •8.2. Культура Давнього Єгипту
- •8.3. Цивілізація Давньої Месопотамії
- •8.4. Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •9.1. Особливості становлення античної культури
- •9.2. Особливості культури Давньої Греції
- •9.3. Культура елліністичної епохи
- •9.4. Культура Давнього Риму
- •9.5. Античне мистецтво
- •Тема 10.Культура середньовіччя
- •10.1. Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя
- •10.2. Основні субкультури середньовічного суспільства
- •10.3. Мистецтво європейського Середньовіччя
- •11.1. Характерні риси ренесансної культури: антропоцентризм, гуманізм
- •11.2. Суперечливість Ренесансної культури
- •11.3. Мистецтво Відродження
- •12.1. Соціально-економічні та наукові передумови формування культури Нового часу
- •12.2. Ціннісно-світоглядні орієнтири людини Нового часу
- •12.3. Протестантська етика - шлях до економічної і культурної гегемонії Європи у світі
- •12.4. Основні мистецькі напрями Нового часу
- •13.1. Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть
- •13.2. Мистецтво Новітньої епохи
- •13.2.1. Мистецтво першої половини хх століття
- •13.2.2. Мистецтво постмодернізму
- •13.3. Проблеми діалогу культур в контексті сучасних глобалізаційних проявів
- •Глосарій
- •Список літератури
4. Правління династії Мін
Роман "Трицарство", оспівуючи військову звитягу, вміння перемагати, майстерність китайських воєначальників, точно виражав суть буремних часів агонії імперії Юанів і зростання народного опору, ненависті до поневолювачів. Образи непереможних героїв, славетних полководців, відважних і справедливих богатирів відповідали настроям протесту й серед китайців були найпопулярнішими. Численні селянські повстання остаточно розхитали трон монгольської династії, астрологи та ворожії пророкували її владі загибель. Своєрідним прапором пригноблених, символом оновлення став культ Майтрейї (Мілефо), Будди прийдешнього, відомий китайцям із часів прийняття буддизму. Пов´язані з його ім´ям надії на щасливе майбутнє якнайкраще збігалися з народними сподіваннями. Прибічники революційної інтерпретації культу об´єднувалися в секти, що мали характер таємних товариств, закликали до боротьби з монголами, формували селянські загони. Найбільшу славу здобули загони "червоних пов´язок", які очолили антимонгольський рух у країні, що врешті-решт подолав останній опір нащадків Чингісхана, звівши на престол китайську династію Мін (XIV-XVII ст.).
Основні зусилля нової династії спрямовувалися на зміцнення застарілих феодальних інституцій, чого не можна було зробити, не полегшивши нужденне становище землеробів та городян. Більшість казенних земель передавалася у вічне користування селянам, зобов´язаним обробляти поля, сплачувати податки державі, виконувати феодальні повинності. Деяке полегшення дістали й городяни: купцям дозволялося пересуватися по країні й вести торгівлю, ремісники могли виготовляти й збувати свої вироби. Біля кордонів держави та в її центрі створювалися військові і цивільні поселення, жителі яких могли позичати в казни сільськогосподарське знаряддя, робочу худобу, насіння, віддаючи за це частину врожаю чи компенсуючи позику службою в солдатах. Згідно з імператорським едиктом землероби мали вирощувати шовковицю, сіяти бавовник, обробляти занедбані чи раніше затоплені поля, підіймати цілину.
Якщо селян прикріплювали до землі, то городян приписували до місць проживання, підпорядковуючи бюрократичним інстанціям, примушуючи відбувати тяжкі трудові повинності. Деяке полегшення становища народу супроводжувалося дріб´язковим наглядом, бюрократичною регламентацією життя, жорстокою боротьбою імператорського дому за абсолютне єдиновладдя. Мінським правителям на початку їхньої діяльності вдалося стабілізувати економіку країни шляхом уведення замість знецінених паперових грошей бронзових монет і вагового срібла, зміцнити ідеологічні засади держави офіційним визнанням пріоритету реформованого конфуціанства (чжусіанства) і класичної конфуціанської системи освіти. Активізувалися зовнішні відносини шляхом обміну посольствами, направлення китайських місій до різних країн, здійснення морських експедицій. Уявлення про справжню мету зовнішньої політики Китаю дають слова одного з адресованих іншим країнам маніфесту: "З давніх часів ті, хто царював у Піднебесній, простягали свій нагляд над усім, що лежить між небом і землею, над усім, що освітлюється сонцем та місяцем". Однак з початком кризи феодального китайського суспільства (XVI—XVII ст.) позиції імперії на міжнародній арені значно ослабли, особливо після низки серйозних поразок китайського війська в його загарбницьких походах.
Попри тяжкі умови життя й праці селян, це була епоха досить розвинутого землеробства, що використовувало вдосконалені іригаційні споруди, зокрема водопідйомні транспортери, знало спосіб добору насіння та його яровизації, методи сівозміни, терміни пересаджування й поливу рослин, особливості обробітку різних ґрунтів, враховувало сумісність рослин, вміло зберігати вологу. Великого поширення досягло бавовно-ткацтво й використання селянами бавовняних тканин власного виробництва. У XVI столітті почався інтенсивний процес перетворення сіл з розвинутим ремісництвом і торгівлею на посади — чжень, яким іноді надавали статус міст. Визначилася виробнича спеціалізація окремих міст, районів та областей: провінція Гуандун славилася залізними виробами, Цзянсі — фарфоровим і керамічним посудом, райони Шанхая й Сунцзяна — прекрасними бавовняними тканинами, острів Тайвань — камфорою й цукром.
Удосконалювалися верстати для виготовлення шовку, кількість кольорів в одній тканині доходила до двадцяти. Поширилася вишивка сюхуа (живопис голкою), якою виготовляли великі декоративні панно сюжетного характеру, з´єднуючи пласку гладь і тонкий вузликовий шов. Із XIV століття великим центром фарфорового виробництва стає Цзіндечжень, де зосередилися імператорські і приватні майстерні. Саме тут були створені розписи трьох кольорів: "небесно-блакитні", "жертовно-червоні" та "полум´яніючі" глазурі. Прикрашався посуд і синім кобальтом різних відтінків, до якого пізніше стали додавати над глазурні фарби — зелену, червону й жовту (техніка доу-цай — боротьба кольорів). Зразками для розпису часто служили візерунки шовкових тканин.
Загальна демократизація культури, що яскраво виразилася в драмі цзацюй, романі, побутовому живописі, кольоровій ксилографії, торкнулася й ужиткового мистецтва. Фарфор відобразив ці процеси: утилітарне призначення фарфорових виробів і доступність цієї продукції сприяли розповсюдженню її серед усіх прошарків населення, кожний з яких наклав свій відбиток на тематику декору, трактування однакових мотивів, а також на технічне виконання виробів. Якщо в XIV — на початку XV століття ми бачимо пошуки нових форм фарфору й мотивів розпису, а в XV—XVI столітті вже демонструють чіткі й конструктивно ясні форми, логічно продуману композицію, то з кінця XVI століття спостерігається перехід до ускладнених форм і композицій.
Відомо, що ще за Юанів діяло управління, яке збирало податки фарфором. У другій половині XIV століття в ході анти-монгольської війни більшість печей було зруйновано, відповідно, скоротилося й виготовлення фарфору. Тому мінським імператорам довелося відновлювати виробництво чудового посуду, що високо цінувався й за межами країни. Захоплення фарфором викликало прагнення колекціонувати вироби з нього, а пізніше й відтворювати. Вже у XV столітті за межами Китаю було зібрано великі його колекції, зокрема в Туреччині та Ірані. Від XVII століття китайський фарфор починає пізнавати Європа.
З періоду Мін у країні поширюються вироби з перегородчастої емалі, запозиченої через посередництво арабів із Візантії. Для мальовничих композицій, які прикрашали предмети декоративно-ужиткового характеру, використовувалися темно-блакитні, жовті, фіолетові й зелені кольори емалей свіжих, чистих відтінків. Ефект посилювався доданням бронзових деталей. Довершеності досягло лакове виробництво, що поставляло вироби з червоного різьбленого лаку (імператорські трони, ширми, шафи, столи, таці тощо), меблі, ширми й панно, розписані лаками із золотим покриттям і дорогоцінними інкрустаціями. Нових успіхів досягло мистецтво різьблення з дерева, каменю, слонової кістки. Деталізована мініатюрна скульптура завойовувала дедалі більший простір, залишаючи монументальній культові зображення й статуї у великих поховальних ансамблях.
Грандіозні масштаби були органічним елементом тогочасної архітектури, про що свідчать меморіальні споруди в комплексі поховань імператорів династії Мін — Шисаньлін біля Пекіна. Вхід до нього прикрашений п´ятипрольотною мармуровою аркою, баштою з ворітьми й "дорогою духів", на якій встановлено 24 фігури тварин і 12 фігур воїнів — варту спокою померлих. Комплекс складається з 13 поховань, кожне з них включає ворота, підземні палаци, гробниці. Його центром є ансамбль Чанлін — поховання імператора Юнлі, де височить одна з найбільших у Китаї дерев´яних споруд — жертовний храм Лененьдянь.
Монументалізм архітектури за династії Мін виявив себе в продовженні зведення Великої китайської стіни, міських укріплень, величезних палацових та храмових комплексів, у відродженні зруйнованого Пекіна, який став столицею Китаю. Мальовничість і краса міста досягалися поєднанням симетричного планування з асиметрією великих парків, штучних водоймищ і пагорбів, просторовим розмахом. Цілісний образ столиці складався з "Внутрішнього міста", відданого імператорові, з його резиденцією "Забороненим містом" — ансамблем з ряду комплексів, розташованих по осі й розділених дворами, та "Зовнішнього міста", що було створене в XVI столітті і вбирало в себе безліч визначних архітектурних шедеврів, зокрема всесвітньо відомий комплекс "Храм неба" (1420—1530 рр.). Розкішні палаци, храми, пагоди, житла заможних городян, у спорудженні яких дедалі більше переважають камінь і цегла, височіли на загальному фоні одноповерхових, в основному глинобитних жител городян. Знання та майстерність, накопичені в цій царині, втілювалися в спеціальні закони й трактати, зокрема "Правила й методи ведення будівництва". Як органічна частина архітектури розглядалися її малі форми: почесні ворота "пайлоу", декоративні вази, постаменти для скульптури, паркові елементи, мальоване декорування зовнішніх стін та інтер´єрів.
У живописі, розвиток якого за часів династії Мін не обмежувався лише ужитковим його використанням, дуже поширився напрям "відродження класики" (фангу), пізніше найбільш повно виражений у доробку так званих "чотирьох Ванів" (Ван Шиміня, Ван Цзяня, Ван Юаньци та Ван Шигу). Дотримання ними канонів стало певною антитезою новаторським творчим методам; вони були впевнені, що точний, тонкий пензель, іусто накладені фарби, характерні для новаторів, не можуть.схвилювати глядача, бо їм бракує високих ідеалів класики. Величезної популярності набув жанр "квіти-птахи" з його глибокою космогонічною символікою, повною реалізацією відомого естетичного принципу китайського класичного живопису: "Випадкове зібрано докупи". Серед чотирьох так званих благородних рослин, що назавжди закріпилися в живописі Китаю (орхідея, бамбук, мейхуа й хризантема), найулюбленішим образом стала дика слива — мейхуа. її тонкі гілочки з квітами білого, жовтого, рожевого й червоного кольорів — один із найчастіших декоративних мотивів в ужитковому мистецтві та філософських — у живописі й поезії. Це пояснювалося національною етичною символікою, згідно з якою квіти дикої сливи символізують благородну чистоту, незламну стійкість, оскільки живі соки зберігаються в дереві мей навіть у найлютіші морози.