20. Вибір методики (процедури) аналізу лінгвістичних явищ

В літературі існує немало робіт по методах дослідження, але в більшості випадків вони описують який-небудь один метод та не дають загальної картини. Генетично кожна методика аналізу пов’язана з яким-небудь конкретним методом і конкретною лінгвістичною теорією. Однак практика показує, що оптимальні результати дає добре продумане сполучення кількох типів процедур таким чином, що кожна з них буде не тільки доповнювати, а й конкретизувати інші.

21. Гіпотетико-дедуктивний метод аналізу

Гіпотетико-дедуктивний метод аналізу слід розглядати першим, оскільки він часто буває у дослідженні основним та до нього входять інші, більш окремі методики.

Метод складається з таких етапів:

• Визначившись з об`єктом дослідження, дослідник збирає фактичний матеріал ( джерела – художня або спеціальна література, словники або опитування інформантів).

• Зібраний мовний матеріал узагальнюється індуктивним шляхом (думка розвивається від одиничного до загального). Так створюється теорія у вигляді гіпотези. Потім гіпотеза уточнюється багатьма способами, наприклад, зіставленням з уже відомими концепціями і виявленням суперечного їм матеріалу.

• Етап дедукції. Це виведення нової думки з правдивих даних часто логічним шляхом.

• Завершальним етапом є перевірка нової теорії шляхом зіставлення її з додатково отриманими фактами.

Л. В. Щерба відіграв велику роль у виникненні цього аналізу, бо ще в 1931 році в одній зі своїх статей зазначив, що лінгвістичне дослідження повинне складатися зі збору фактичного матеріалу, будування гіпотези та перевірки її правдивості на нових фактах.

У більшості робіт гіпотетико-дедуктивний метод застосовують в поєднанні з будь-яким іншим методом. Це забезпечує надійніші результати.

22. Метод опозицій в лінгвістичних дослідженнях

Учення про опозиції у науку ввів відомий російський філолог Н. С.Трубецькой, один із засновників Празької лінгвістичної школи.

Положення теорії, які лежать в основі методу:

• опозиція можлива лиш тоді, коли між її членами є не тільки відмінності( або диференціальні ознаки), а й спільні ознаки( так звана підстава для порівняння). Опозицію можна визначити як семантично релевантну відмінність за однією ознакою при схожості інших.

• Основа опозиції може розглядатися як певний абстрактний інваріант. Реальні елементи стають варіантами, ускладненими певними додатковими ознаками.

• Н. С. Трубецькой розрізняє опозиції по відношенню до системи (пропорційні, ізольовані, багатовимірні) та опозиції між членами опозиції( привативні або бінарні, градуальні або ступінчаті, еквіполентні або рівнозначні).

• Опозиції між членами опозицій

Привативні – це опозиції, в яких один член має диференційні ознаки, а у іншого вони відсутні.

Еквіполентні – опозиції, які не є запереченням або твердженням якоїсь ознаки, а характеризуються її якісною відмінністю ( kid дитина, kid лайка, сварка).

Градуальні – опозиції, члени яких відрізняються різним ступенем або градацією однієї і тієї ж ознаки. Наприклад, дієслова affect::torment::torture відрізняються ступінню інтенсивності завданого страждання.

*Опозиція на письмі позначається ::

С. Маркус додав до перерахованих вище опозицій ще нульові(тотожність схожості) та диз`юнктивні(відсутність схожості). Але ці опозиції є лише допоміжними.

Опозиції по відношенню до системи

Пропорційні – опозиції, відношення між членами яких тотожне відношенню між членами якоїсь іншої опозиції, внаслідок чого твориться кореляція опозицій, що дозволяє виявити будь-яку мовну закономірність. Наприклад:

Able/unable=afraid/unafraid=ashamed/unashamed=changed/unchanged

або

Count/countess=heir/heiress=host/hostess=steward/stewardess

Ізольовані – опозиції, в системі яких немає інших пар, члени яких були б в однакових відносинах. Наприклад:

Wit::witness, ready::readiness

Багатовимірні – опозиції, основа яких не обмежується членами даної пари, але поширюється і на інші елементи в системі.