4.4. Шляхи покращення проведення практичних занять з облікових дисциплін.

Праця викладача відображається в його заняттях. Проте таке виявлення праці іноді може бути лише зовнішнім. Проілюструємо це на прикладі. Згадаймо будь-який відкритий урок (відкрите заняття), на якому Ви були присутні чи то у ролі студента, чи то у ролі запрошеного гостя (спостерігача). Як правило, такі уроки запам'ятовуються, тому що: 1) до них викладач (внесемо уточнення - відповідальний викладач) готується заздалегідь; 2) на них викладач часто використовує щось таке, чого раніше не було (наприклад, ілюстративний матеріал у вигляді відеозаписів тощо); 3) студенти попереджаються про таке заняття і готують до нього особливу інформацію.

Отож, на відкритому занятті викладач намагається вразити, в першу чергу, зовнішніми ефектами. До них можна віднести:

1) хід заняття - йде "як по маслу", без незаповнених пауз;

2) наочне викладання - задіяне усе, що тільки може бути задіяним: калькулятори, проектор, папки з первинними документами тощо;

3) рівень підготовленості до заняття студентів – належний, дотримано відповідність питань вимогам, що висувались до студентів;

4) реалізація психологічних основ навчання - викладач за допомогою питань, вправ сприяє розвитку мислення студентів, формує у них зацікавленість до знань.

Проте, незважаючи на таку зовнішню витриманість заняття, ефективним його назвати ще не можна. Ефективність заняття проявляється у кінцевому результаті - тобто у тому, чи оволоділи студенти певними знаннями та навиками.

Основними критеріями ефективності є:

• витрачання часу,

• мета кожного окремого виду робіт,

• емоційне спрямування,

• чисельність та склад групи.

Як показав досвід, перше, на що необхідно звертати увагу, - це час. На заняттях з бухгалтерського обліку, на жаль, допускається вкрай неефективне використання часу. Основними його поглиначами є:

1) задиктовування умов задач;

2) налаштування та підготовка до наступного виду роботи;

3) оцінювання.

Задиктовування умов задач є наслідком того, що не всі кафедри можуть забезпечити студентів практикумами з облікових дисциплін. Як правило, це відбувається з фінансових причин: немає можливості придбати або ж немає можливості видати власний посібник. Але подекуди мають місце й інші міркування: першу половину заняття - диктую умову, другу - розв'язую. І час зайнятий, і не треба голову ламати над структурою заняття.

Проведення практичних занять з облікових дисциплін полягає в тому, що як студенту, так і викладачу доводиться мати справу з різними бланками облікової документації. Їх підготовка до роботи, заповнення вимагає незначного часу, але в цілому може забрати до 20% часу, відведеного на заняття. Як цього можна уникнути? По-перше, студенти повинні бути завчасно попереджені про те, який саме бланк складатиметься на тому чи іншому занятті. Звичайно, для цього сам викладач повинен добре спланувати кілька занять наперед (зрозуміло, що викладач має робочі плани практичних занять, але вони можуть коригуватися залежно від активності роботи студентів).

Корисним є те, щоб студенти звикли до певного виду роботи і готувались заздалегідь. Так, наприклад, багато викладачів практикують проведення так званого "диктанту" на початку заняття, який розрахований, залежно від складності, на 4-5 або 10-15 хвилин і представляє собою відповіді на питання в письмовому вигляді. Його проведення дійсно дає ефективні результати: налаштовування на тему заняття, повторення лекційного матеріалу, перевірка домашнього завдання.

Диктант може бути проведений у різних формах:

1. викладач читає зміст господарської операції, а студент на окремому папері, який потім здається, записує бухгалтерську проводку;

2. викладач читає твердження з лекційного матеріалу, студент ставить плюс навпроти порядкового номера твердження, якщо погоджується з ним, та мінус, якщо не погоджується,

3. викладач дає мінізавдання, яке було складовою частиною домашнього завдання, тим самим перевіряючи його виконання студентами.

У будь-якому разі, щоб провести такий диктант, необхідно до 4-5 хвилин. Але цей час може збільшитись удвічі, якщо студенти на початку заняття почнуть шукати листочки, підписувати їх, проставляти нумерацію запитань. Викладач може завести правило, що диктант буде мати, наприклад, 10 запитань, і тоді студенти зможуть завчасно проставити нумерацію, щоб під час диктанту не відволікатись на це і писати лише відповіді.

Важливо, щоб викладач заздалегідь попередив студентів про проведення диктанту і дав їм завдання повторити відповідні розділи програми. Якщо диктант в групі проводиться вперше, то студентам потрібно детально розповісти про його організацію і вимоги до відповідей. Якщо це, наприклад, міні-завдання, не можна обмежуватися однотипними відповідями на питання. Дуже важливо, щоб відповіді були обґрунтованими. Питання диктанту підбираються таким чином, щоб можна було:

1. перевірити, як студенти знають фактичний матеріал;

2. розвинути кмітливість студентів;

3. 3) інші здібності.

Якщо диктант має два варіанти, важливо в одну пару включати питання приблизно однакової складності і по можливості зробити так, щоб відповіді на ці питання вимагали приблизно однієї кількості слів. Питання більш легкі краще давати на початку диктанту, наприкінці - більш складні.

Методика проведення диктанту складається з трьох етапів.

І етап - організаційний (3-4 хвилини): студенти отримують заздалегідь заготовлені аркуші паперу; дозволяється ще раз подивитися в зошит, швидко пригадати все, що повторювали до диктанту. Потім пропонується все прибрати зі столу. На столі залишити тільки чистий аркуш паперу і ручку. На аркушах студенти записують номер групи, прізвище, дату, тему і номер варіанта.

Дисципліна в класі під час диктанту повинна бути ідеальною. Від студентів вимагається велика увага. Розмовляти, відволікати будь-чим увагу групи студентам не дозволяється.

ІІ етап - диктант (10-12 хвилин): викладач розбірливо читає студентам питання. Студент записує тільки номер питання, одразу відповідаючи па нього. Якщо він не знає відповіді на поставлене запитання, то, записуючи його номер, робить прочерк. Для розвитку уваги і пам'яті студентів доцільно читати питання один раз, особливо якщо його формулювання достатньо просте. Перехід до читання наступного питання відбувається після того, як викладач бачить, що студенти відповіли на попереднє. Таким же чином викладач читає й інші питання.

ІІІ етап -заключний (1 хвилина): як показує досвід, результати диктанту бувають краще, якщо на попередніх заняттях проводились фронтальні опитування з аналогічних питань.

Техніка оцінювання є потужним поглиначем часу. З метою активізації роботи студента, прийнято користуватись таким стимулом, як оцінювання, якомога частіше. Тобто оцінювати кожен вид роботи кожного студента. При чому ці оцінки студенти повинні знати одразу, в іншому випадку роль оцінки знижується. Як цього можна досягти?

Як правило, усі види робіт, за які виставляється оцінка, можна поділити на письмові та усні. До письмових робіт відносяться вже згадуваний нами диктант, виконання вправ, перевірка домашнього завдання, інші види самостійної роботи. До усних - опитування, ігрові види робіт, ситуаційні вправи.

Перевірку та оцінювання письмових робіт доцільно здійснювати під час виконання студентами вправ із підручника або з підготовлених викладачем карток. У деяких випадках можна залучити студентів до цієї роботи. Наприклад, листки з відповідями з диктанту роздаються студентам групи (кожному студенту дістається робота іншого одногрупника). При цьому кілька робіт може взяти па перевірку і сам викладач. Студенти пастою червоного кольору під загальний коментар викладача перевіряють роботи. Далі викладач повинен визначитись: чи оголосити критерії оцінок, чи самому виставити оцінки з перевірених робіт. Другий варіант доцільніший, якщо викладач не впевнений в об'єктивності студентів. Перший - з метою економії часу.

Деякі викладачі залишають 10-15 хвилин до кінця заняття, щоб підвести підсумки і поставити оцінки. При цьому багато часу приділяється на пригадування того, яку оцінку, хто і за що отримав. Проте цього можна уникнути, якщо оцінка за усну і письмову відповідь проставлятиметься відразу в конспект студента або у спеціально розроблену індивідуальну картку обліку успішності. Це значно скоротить час і студенти бачитимуть власні результати.

Перелік таких поглиначів часу можна продовжити, але потрібно пам’ятати основне: кожна хвилина повинна бути насичена працею. Ми не закликаємо перенавантажувати студентів, але забезпечити їх працю на занятті – обов’язок викладача.

Мета завдань. Наступним чинником, який впливає на ефективність заняття, є мета завдань, які розв’язуються на ньому. Проте не та загальнодидактична мета, яку звичайно викладач обов’язково повинен для себе визначити і сформулювати, а мета (ціль) кожного окремого виду роботи. Студенти набагато ефективніше працюють тоді, коли вони знають, для чого виконується те чи інше завдання. Наприклад, коли розв’язується вправа з бухгалтерського обліку операцій з продажу готової продукції, потрібно не просто налаштувати студента на записи бухгалтерських проводок та первинних документів, але й розвинути його мислення щодо визначення фінансових результатів від цієї операції, навчити аналізувати кожну операцію. В даному випадку можна активізувати роботу студентів завданням типу: "Виконайте цю вправу і поясніть, чому операція в цілому може бути прибутковою, але грошові кошти на підприємстві відсутні? Коли можлива обернена ситуація?" Студенти, виконуючи завдання і пам'ятаючи поставлене питання, будуть не просто механічно проставляти проводки та розносити їх в облікові регістри, але й аналізуватимуть кожен факт господарського життя підприємства.

Сформульована мета повинна відповідати вимогам, поставленим перед студентами. Тобто перед тим, як поставити вимогу, необхідно перевірити, чи досяжна вона. Недосяжне завдання - безнадійне завдання. Як це практично робити? Кожен відповідальний викладач знає, яким обсягом знань на тому чи іншому етапі курсу повинен володіти студент. Якщо порушень навчального плану не було (проводились лекційні і практичні заняття), то вимоги повинні бути адекватними.

Емоційне спрямування. Ще однією важливою рисою ефективного заняття є його емоційне спрямування. Воно може здійснюватись в двох напрямах: "викладач-студент" і "студент-викладач".

В площині "викладач-студент" це повинно здійснюватись шляхом заохочення студентів, недопущення диктатури викладача, доброзичливість. При цьому завжди актуальним залишається питання про те, як зберегти певну розумну дистанцію між викладачем і студентом, щоб взаємини між ними були і об'єктивними, і довірливими водночас. Найкраще це досягається, якщо викладач бере напрям на співробітництво. Співробітництво реалізується через доброзичливий контроль продуманого спілкування, зацікавлений діалог. Перевірити схильність того чи іншого викладача саме до співробітництва, яке швидко відчувають студенти і відгукуються на нього, можна, провівши заняття у формі самостійного виконання завдань. При цьому потрібно попередити студентів, що допустима будь-яка консультація з боку викладача. Завдяки такому способу працюватимуть усі студенти, а викладач - з кожним індивідуально. Нагадаємо, що таке заняття слід розглядати як один з методів перевірки готовності викладача до співпраці, але не як постійну форму заняття.

Є ще декілька прийомів, які є складовими емоційного спрямування заняття з метою підвищення їх ефективності. Наприклад, звичайні підбадьорюючі слова на зразок: "Молодець, сьогодні у Вас вражаючий результат", "Мені дуже подобається перша частина виконаного Вами завдання, хоча над другою ще потрібно попрацювати". Деякі викладачі вдаються і до скасування зовнішніх бар'єрів. Наприклад, намагаються менше стояти над аудиторією, а більше сидіти, тобто бути на одному рівні з аудиторією, а не здійснювати тиск зверху. Це справа кожного викладача, тому що емоційне спрямування заняття прямо залежить від типу темпераменту як викладача, так і студента.

Керувати емоціями у площині "студент-студент" викладачу, як правило, важче. Це пояснюється тим, що міжособистісні стосунки між студентами сформовані поза межами даного заняття. А тому досвідчений викладач може без особливих зусиль виявити малі групи, їх лідерів тощо. Добре, якщо група в цілому дружня. Але якщо вона замкнена, розбита на підгрупи, викладачу необхідно відслідковувати ці взаємовідносини і керувати емоційним забарвленням заняття. Цього найлегше досягнути, якщо організувати працю студентів на занятті таким чином, щоб особисті стосунки між студентами формувались на основі співпраці.

Чисельність та склад групи. Крім того, ефективність проведеного заняття залежить від таких факторів, як:

1. Чисельність групи: з одного боку, чим більша група, тим більшу різноманітність знань та навиків вона може мати; з іншого, - велика група обмежує можливості кожного її члена для участі та здійснення впливу один на одного. При збільшенні розміру групи з'являється тенденція до її поділу на підгрупи.

2. Склад групи: щоб бути результативною, група повинна мати певний рівень знань. Крім того, групі необхідні члени, які можуть робити різні внески у вирішення покладених на групу завдань: один - генератор ідей, другий - розпорядник, третій - виконавець і т.д.

М одель ефективного практичного заняття. На основі вище сказаного можна побудувати наступну модель ефективного заняття (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Модель ефективного заняття

Щоб забезпечити реалізацію цілей практичного заняття необхідно:

• формувати індивідуальний підхід до кожного студента з огляду на його потреби та стиль навчання, намагатися ще до початку проведення занять зібрати про студентів максимум інформації;

• надавати більше свободи в навчанні (можливість вибору викладача, дисциплін, форми навчання, типу завдань і способу їх виконання);

• забезпечити студентів достатньою кількістю наочних матеріалів, які стосуються завдань (статті у пресі, відео, аудіо та CD-підтримка, продукція компаній, діяльність яких аналізується);

• не завантажувати студента великим обсягом теоретичного матеріалу, концентрувати увагу лише на основних положеннях;

• забезпечити доступність викладача для студента, який повинен мати можливість у будь-який час звернутися до нього;

• орієнтувати студентів на здобуття навиків самоменеджменту, навчати працювати з інформацією;

• акцентувати увагу на розвиток здібностей студента.

Таким чином, ефективне практичне заняття повинно бути наперед сплановане та підготовлене. Тобто таке заняття є ефективним, якщо обидві його сторони (викладач і студент) знають, що їм потрібно робити в кожен момент заняття. Відповідно, при підготовці до заняття викладач повинен розраховувати кожну його хвилину. На наш погляд, найдоцільнішою підготовкою є саме таке похвилинне планування заняття. Приблизним прикладом такого ходу практичного заняття з теми "Облік довіреностей" може бути наступний:

№ з/п	Зміст	Час (хв.)
1	Оголошення цілей плану заняття1	2
2	Бухгалтерський диктант з перевіркою2	10
3	Проведення ролевої вправи "Отримання ТМЦ у постачальника"	20
4	Заповнення за заданою умовою навчальною бланку довіреності3	15
5	Виконання вправи з підручника на бухгалтерське проведення операцій з бланками довіреностей4	10
6	Робота з папками5	15
Примітки 1Ціль та план заняття краще формулювати у вигляді запитань, на які студенти повинні знайти відповіді в кінці заняття. 2Способи проведення та перевірки диктанту описані вище. 3Навчальний бланк довіреності не містить усіх реквізитів, властивих бланку суворої звітності. На це потрібно звернути увагу студентів. 4Мається на увазі, що кожен студент має посібник практикум і викладач не витрачає часу на задиктовування умови. Завдання можна індивідуалізувати, якщо роздати картки з відповідними завданнями. 5Студентам роздаються папки, які містять заповнені бланки довіреностей та накладні до них. На підставі журналу реєстрації господарських операцій необхідно скласти відповідні бухгалтерські проведення.

Даний хід заняття спрощений і не враховує перевірки домашнього завдання, оцінювання та інших видів роботи. Він наведений з метою показати його відмінність від планів на зразок:

1. Диктант.

2. Опитування лекційного матеріалу.

3. Вправи на проводки та заповнення бланків.

Можна вести багато дискусій щодо того, скільки саме часу потрібно витрачати на підготовку до заняття. На це впливає багато факторів, проте ефективним у цьому випадку є проведення невеликого експерименту. Його може провести голова методичної ради кафедри (факультету) або будь-яка інша особа, уповноважена ним.

Цей експеримент розрахований на те, що викладачу пропонується підготуватись до заняття. Усі матеріали, розроблені викладачем, записуються у двох вимірниках. На це виділяється, наприклад, 1 година. Після невеличкої перерви викладачеві слід повернути один примірник і запропонувати удосконалити матеріали ще протягом 30 хв. Повторні дії можна зробити ще кілька разів, поступово зменшуючи час для підготовки. Потім провідний спеціаліст аналізує кількість усіх варіантів плану заняття і складає графік залежності якості цього плану від часу, витраченого на його підготовку.

На рис. 4.5, 4.6, 4.7 зображено кілька типових графіків, складених в ході проведення такого експерименту.

У цілому можна констатувати, що збільшення часу на підготовку до заняття позитивно впливає на якість заняття. Проте, зважаючи на темперамент викладача, набутий досвід, забезпечення комп'ютерною технікою, доступ до мережі Internet тощо вигляд графіків може змінюватись.

Час, хв. Час, хв.

Рис. 4.5. Підготовка до заняття викладачем 1

Рис. 4.6. Підготовка до заняття викладачем 2

Рис. 4.7. Підготовка до заняття викладачем 3

Час, хв.

Проте, скільки б ще не називати заходів, спрямованих на підвищення ефективності заняття, викладач, який намагається досягнути цього, повинен спрямовувати навчальний процес на експериментування.