Тема 5. Лабораторна діагностика туберкульозу та паратуберкульозу

Туберкульоз  інфекційне захворювання тварин і людини, яке перебігає найчастіше хронічно і характеризується утворенням в уражених органах (найчастіше легенях) й тканинах особливих вузликів (туберкулів), схильних до казеозного розкладу.

Збудниками туберкульозу є мікобактерії. Розрізняють такі види: Mycobacterium tuberculosis – збудник туберкульозу людини, M. bovis – збудник туберкульозу великої рогатої худоби, M. avium – збудник туберкульозу птахів.

Патологічний матеріал для бактеріологічного дослідження надсилають у свіжому чи замороженому стані як при житті тварини (витікання з носа, бронхіальний слиз, молоко – при збільшенні надвименних лімфовузлів, фекалії), так і посмертно (уражені частини органів: легень, печінки, селезінки, вим’я, лімфовузли – бронхіальні, заглоткові, підщелепні, середостінні, пахвинні, надвим’яні, передлопаткові). Трупи птиці відправляють цілими – досліджують уражені печінку, селезінку, легені. Перед проведенням бактеріологічних досліджень патологічний матеріал піддають спеціальній обробці, мета якої полягає в знищенні сторонньої мікрофлори і концентрації туберкульозних бактерій у невеликому об’ємі, у зв’язку з тим, що кількість збудника може бути незначна.

Внутрішні органи і лімфатичні вузли подрібнюють (ножицями) на невеликі шматочки, які розтирають у стерильній ступці з додаванням стерильного битого скла або піску, заливають 3–5% розчином сірчаної кислоти у співвідношенні 1 : 4, фільтрують через два шари марлі і центрифугують. Надосадову рідину зливають, осад тричі відмивають фізрозчином (за допомогою центрифуги) і використовують для виготовлення мазків, проведення посівів та біопроби з метою виділення чистої культури збудника.

Мікроскопія. Збудники туберкульозу відносяться до групи кислотостійких бактерій, що обумовлено наявністю стеаринових кислот та воскоподібних речовин в клітинній стінці. Ці речовини надають мікробній клітині гідрофобність, тобто здатність відштовхувати воду і водні розчини фарб. Тому бактерії туберкульозу (і паратуберкульозу) важко сприймають фарбу. Для фарбування використовують метод Ціля–Нільсена. Після фарбування цим методом мікобактерії набувають рожево-червоного кольору, а фон мазка, клітини патматеріалу та інші види бактерій – синього.

Серед видів збудника туберкульозу існують певні морфологічні відмінності. Зокрема, людський вид представляє собою тонкі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 2,5–3,5 мкм. У зв’язку з поліморфізмом зустрічаються палички більшої довжини з потовщенням на кінці або досить короткі кокоподібної форми. Представники бичачого виду значно коротші і товстіші, клітини пташиного виду характеризуються виразним поліморфізмом: поряд з типовими паличками зустрічаються видовжені ниткоподібні та кокоподібні форми. В мазках усі види збудників розміщуються поодиноко та скупченнями. За грамом фарбуються у темно-фіолетовий колір, не утворюють спор та капсул, нерухливі.

Культуральні властивості. Попередньо оброблений матеріал висівають на спеціальні живильні середовища: яєчно-крахмальні, картопляні з гліцерином та фарбою для затримки росту постороньої мікрофлори (малахітова зелень). Це такі середовища як Лівенштейна-Йенсена, Гельберга, Петраньяні, гліцериновий МПБ, гліцеринову картоплю тощо.

Збудник туберкульозу – аероб. Ріст повільний (2–4 тижні і довше). Культивують при 37⁰С і при відсутності росту витримують у термостаті до 3 міс. На щільних середовища мікобактерії бичачого виду через 20–60 діб утворюють дрібні кулясті колонії кольору слонової кістки (кремові), колонії людського виду зморщені, сухі (R - форма). Інколи зустрічаються гладенькі колонії (S-форми). Представники пташиного виду ростуть швидше і на 10–15 добу з’являються м’які, ослизлі, сірувато-білі або з жовтуватим відтінком колонії, які зливаючись утворюють суцільне нашарування.

У гліцериновому МПБ Mycobact. tuberculosis утворює на поверхні товсту складчасту плівку, тоді як M. bovis росте у вигляді тонкої ніжної сітчастої плівки. Поверхнева плівка M. avium спочатку суха, потім стає ослизлою. У всіх випадках бульйон залишається прозорим.

Біологічна проба. Суспензією патологічного матеріалу або виділеною культурою мікобактерій від ссавців заражають двох морських свинок, від птиці – двох курей. Морським свинкам матеріал вводять підшкірно у ділянці пахвини в дозі 1–2 мл, курей заражають у підкрильну вену. Збудник туберкульозу людського і бичачого виду у морських свинок зумовлює розвиток генералізованого туберкульозу в період від 21 до 90 днів після зараження. Тварини швидко худнуть, на місці ін’єкції утворюється виразка, збільшуються пахвинні лімфовузли. При розтині загиблих або забитих морських свинок знаходять казеозні вогнища не лише у згаданих, а і в інших лімфовузлах. В збільшених селезінці і печінці відмічають щільні сіруваті або жовтуваті вузлики. Пташиний вид зумовлює загибель курей протягом 30 днів. Іноді птиця живе до 90 днів. У внутрішніх органах, забитих або загиблих курей знаходять велику кількість сірувато-жовтих туберкулів. Позитивність біопроби у заражених тварин підтверджується також туберкуліновою пробою. Морським свинкам через 30 днів після зараження підшкірно вводять ППД-туберкулін. В позитивних випадках через 24–48 год на місці введення виникає гіперемія шкіри й утворюється ущільнена припухлість, в центрі якої іноді розвивається некроз.