3. Успіхи російської армії у Галичині у 1914 р.

Захопленню Західної України Російська імперія надавала першочергового значення, у Маніфесті головнокомандувача російської армії, оприлюдненому в серпні 1914 р., вторгнення російських військ в Галичину оцінювалося як продовжен­ня справи Івана Калити, який почав процес об'єднання московських: земель: «Хай допоможе Господь царственному своє­му помазанику, імператору Миколі Олександровичу всієї Ро­сії, завершити справу великого князя Івана Калити». Ці слова не обіцяли прихильникам національно-державного відроджен­ня України нічого доброго. Галичину і Буковину царизм роз­глядав як частину Росії, а українців, які тут мешкали, як «російських людей».

Початок війни склався для Росії вдало. Російська армія роз­горнула надзвичайно успішний наступ у Галичині й на Буко­вині. Австрійські війська змушені були відступати. В ході грандіозної Галицької битви, австрійська армія зазнала жорс­токої поразки. Втрати її становили 400 тис. чол. Близько 100 тис. потрапило в російський полон. Серед полонених виявилося багато українців. Наступ тривав до весни 1915 р. На початку березня 1915 р. після чотиримісячної облоги капітулювала фортеця Перемишль з 117-гисячним гарнізоном. Російська армія заволоділа значною частиною Карпат і готувалася до остаточ­ного розгрому австрійської та угорської армій і окупації Угор­щини, відділення її від Австрії.

Населення Західної України у більшості своїй залишалося лояльним до Австро-Угорщини й не надавало масової підтримки росіянам. Однак поодинокі факти співробітництва, москвофілів із російськими властями були використані як привід до масових репресій проти галичан, яких бездарне командування австро-угорської армії звинуватило у свій поразці в Західній Україні. Тисячі гали­чан, як москвофілів, так і абсолютно байдужих до політики, були заарештовані й вивезені до Австрії, де їх було кинуто до концтаборів. Часто за найменшою підозрою людей заареш­товували і розстрілювали чи вішали без суду й слідства.

4. Нищення українства російською окупаційною владою.

3 приходом в Західну Україну російських військ становище населення катастрофічно погіршилося, росіяни поводилися як окупанти. На захоплених західноукраїнських територіях російським урядом було утворене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, на чолі якого було поставлено графа О. Бобринського. У своїй про­мові перед представниками Львова він заявив: «Східна Га­личина і Лемківщина - споконвічна частина єдиної великої Русі; в цих землях корінне населення завжди було російсь­ким, влаштування їх тому повинно бути на російських заса­дах. Я буду впроваджувати тут російську мову, закон і управління».

Зі вступом у Західну Україну російських військ тут зни­щували будь-які прояви українського життя: закривалися українські газети й журнали, книгарні, видавництва. Була заборонена діяльність українських партій і громадських об'­єднань («Просвіт», спортивних, молодіжних об'єднань). Усі українські школи також були закриті. Почалася реорганіза­ція шкільництва на російський зразок і з російською мовою навчання. Було видано спеціальні підручники для галиць­ких шкіл, написані російською мовою. Тисячі українських діячів, що залишилися в краї, були заарештовані і вислані в глиб Росії, зокрема Сибір. Гонінь зазнала і Українська греко-католицька церква. Митрополит Шептицький був заарештований і ув'язнений у монастирській тюрмі у Суздалі, де перебував до Лютне­вої революції 1917 р. Репресій за­знали й інші відомі представники греко-католицького духовенства. Царизм розгорнув кампанію наве­рнення греко-католиків у право­слав'я. На чолі близько 330 парафій було поставлено православних свя­щеників.

Вся політика російської окупа­ційної влади була спрямована на те, щоб знищити будь-які націо­нальні особливості українського населення, перетворити галичан на росіян.

Таким чином, вже початок Першої світової війни обернувся для українців небаченою раніше трагедією, яку український історик Д, Дорошенко описував так: «Нещасливе українське населення Галичини опинилося буквально між двома вогня­ми: з одного боку мордували його москалі за «мазепинство», а з другого — австрійці й мадяри за русофільство. У той же час укра­їнці мусили битися за своїх мучителів, одні в рядах російської, другі в рядах австрійської армій. Рідні брати мусили стріляти одні в других».