130

Розділ 2. Проходження практики в АТ «Ощадбанк»

Вступ

Банківська система – одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Тією чи іншою мірою, але всі громадяни України мають бути обізнані з банківською справою. Банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання. Система банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. Відбувається поступовий розвиток банківського кредитування населення, проте воно ще займає незначне місце в кредитних операціях банків. Успіх банківського бізнесу визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат.

Базою проходження практики було Снятинське відділення Івано-Франківської обласної дирекції АТ«Ощадбанк»,яке знаходиться в Івано-Франківській області м. Снятин, вул. Шевченка, 2.

Метою проходження практики є ознайомлення з діяльністю цієї установи, роботою його окремих відділів та обов’язками кожного з працівників. Набуття практичних навичок і знань потрібних для відкриття валютних рахунків суб’єктам господарської діяльності та фізичним особам, ведення валютних рахунків клієнтів – зарахування валютних надходжень на рахунок резидентів і нерезидентів та списання сум перерахувань, що передбачено чинним законодавством організація готівкового обігу клієнтів банку, контроль за виконанням підприємствами та організаціями встановленого порядку ведення касових операцій, кредитування фізичних осіб, депозитні операції тощо.

Завдання практики полягає у тому, щоб якомога детальніше вивчити роботу здійснювану Снятинським відділенням та банку взагальному , його структурних підрозділів.

Об’єктами дослідження в даній роботі виступають взаємовідносини банку з клієнтами, установами інших банків, органами державної податкової служби, місцевими фінансовими управліннями, виконавчими органами, Національним банком України тощо. Джерелом інформації виступають усі нормативно-правові документи, які надходять до управління Державного казначейства як вхідна документація: постанови, накази, закони, рішення, роз’яснення, листи і таке інше.

2.1. Загальне ознайомлення з ат «Ощадбанк»

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (скорочено АТ «Ощадбанк») - один із найбільших фінансових інститутів української держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.

Державний банк сьогодні – символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України „Про банки і банківську діяльність” державну гарантію повного збереження грошових коштів громадян, довірених банку.

Ощадний банк - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів та послуг, збільшенні присутності на ринку.

За роки свого існування Ощадбанк завоював репутацію бездоганного ділового партнера, який спроможний виконувати взяті на себе зобов’язання незалежно від впливу зовнішніх або внутрішніх факторів.

Банк активно працює практично в усіх секторах українського фінансового ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність – головний аргумент на користь того, що клієнтами Ощадбанку сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК “Нафтогаз України”, НАЕК “Енергоатом”, УДППЗ “Укрпошта”, ВАТ «Укртелеком».

Ощадбанк - банк, який є достатньо капіталізованим і забезпечує виконання нормативів встановлених НБУ. 

Стратегія банку спрямована на максимальний розвиток роздрібного бізнесу та створення умов для повного банківського обслуговування корпоративних клієнтів. 

Маючи статус державного банку, АТ “Ощадбанк” прагне бути уособленням стабільності, впевненості та динамічного розвитку, національним надбанням держави та символом її респектабельності.

Сьогодні послугами банку користуються всі категорії населення, що зумовлює провідну позицію банку на ринку роздрібних банківських послуг України. Банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських послуг, збільшенні присутності на ринку продуктів та послуг.

Розуміючи соціальну важливість присутності саме державного банку в найвіддаленіших куточках країни та його роль у реалізації державних програм, банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих умов для обслуговування всіх верст населення, забезпеченні соціальних та компенсаційних виплат громадянам, наданні повного спектру банківських та інших операцій. Зважаючи на соціальну спрямованість, банк націлений на збереження широкої присутності в усіх регіонах України.

Історія розвитку ощадної справи та АТ „Ощадбанк”

Ощадна справа – це діяльність, безпосередньо пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

Зародження ощадної справи на території України

Виникнення перших ощадних структур на території України, в Галичині, датоване другою половиною XVIII століття.

У Західній Україні заощадження приватних осіб першими розпочали приймати державні окружні каси губернаторства. 1783 року у Львівському губернаторстві було засновано 18 таких кас. 

На підставі спеціального царського привілею в 1843 році у Львові започаткувала діяльність Галицька ощадна каса. Її гаслом було „Працюй та зберігай!”, а символом – мурашка. Гарантував вкладникам повернення коштів і процентів  з них крайовий сейм. У цілому ощадні каси на теренах Західної України розвивались як державні установи і контролювались місцевими органами влади. 

На території Східної України ощадних кас було небагато і розміщувались вони переважно у великих містах. Першу ощадну касу було відкрито в Одесі у  1842 році. 

У 1863 р. розпочала працювати Київська міська ощадна каса як окрема установа. У 1864 р. вкладники мали вже міські ощадні каси Одеси і Харкова, у 1865 – Сум, 1868 – Полтави и Миколаєва.  Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту.

Розвиток ощадних кас у період з 1895 по 1922 рік

З 1895 року за новим статутом ощадні каси офіційно почали називатись державними. Цим наголошувалося на відповідальності держави за вкладені в них кошти. При Держбанку Росії було створене Управління ощадних кас, якому підпорядковувалися установи ощадкас, незалежно від місця їх функціонування. Клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Цікаво, що книжки дозволялось видавати також і неповнолітнім.

Залучені кошти ощадкаси вкладали у державні виграшні облігації, закладні листи Земельного банку, облігації залізничних позик, цінні папери акціонерних компаній, переводили у Держбанк, який виплачував півпроцентну маржу. 

Подальшого розвитку система заощаджень набула за часів царської Росії, Австро-Угорської імперії, Польщі.  

Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси між двома світовими війнами

У грудні 1922 р. організовують роботу ощадкасивже радянського взірця. Вони повністю підпорядковуються Наркомфіну, а їх діяльність була спрямована на залучення грошових коштів населення для вирішення державних проблем. У 1923 році в Києві організовано Головну державну трудову ощадну касу, яка взяла на себе керівництво і контроль за розвитком усієї ощадної справи в Україні. Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців та їх обміну в 1924 році на карбованці, страхували заробітну плату робітників і службовців від знецінення. Після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, які залучали грошові кошти населення для державних потреб.

Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника. 

Розвиток ощадних кас у повоєнний період

Відновлення та розширення функцій  ощадних касс тривало і після Другої світової війни. Так, ощадкаси брали активну участь у грошовій реформі 1947 р. Разом з цим вони проводили конверсію облігацій держпозик, що розміщувались у період з 1936 по 1946 роки, в облігації 2%-ої Державної позики 1948 року.

Розвиток ощадної справи в СРСР у 1950-1980 роках

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано від Мінфіну Держбанку.

Після цього ощадкаси припинили обов’язкове придбання облігацій, використовуючи кошти вкладників на створення єдиного союзного позичкового фонду. 

У зв’язку з тим, що залишки вкладів щорічно передавали Держбанку СРСР, Україна фінансувала п’яту частину союзного позичкового  фонду, кошти якого використовувались у загальносоюзних інтересах.

З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.

Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження. 

Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Ощадбанку СРСР.

Заснування та розвиток Ощадбанку незалежної України

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням незалежності України Ощадбанк відокремлюється від Ощадбанку СРСР.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано в Національному банку України як самостійну банківську установу – Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Його утворено на базі установ Ощадбанку СРСР в Україні, попередником якого з 1922 року були Держтрудощадкаси СРСР. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (скорочена назва – ВАТ „Ощадбанк”). На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №502 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 р. №261” 7 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію змін до Статуту ВАТ “Ощадбанк”, які стосуються, в тому числі, найменування банку. Відповідно до п. 4 Статуту АТ „Ощадбанк” повне найменування Банку: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", скорочене- АТ”Ощадбанк”. 

Ліцензія Національного банку України № 148 від 05.10.2011 р. на право здійснення банківських операцій. Засновником банку є держава в особі Кабінету Міністрів України. На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

Організаційна структура АТ «Ощадбанк»

Організаційна структура банків відповідає загальноприйнятій схемі керування акціонерного товариства. Вищим органом банку є загальні збори акціонерів, що повинні проходити не рідше одного разу в рік. На ньому присутні представники всіх акціонерів банку на підставі доручення. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на його розгляд питання, якщо в засіданні бере участь не менш трьох чвертей акціонерів банку.

Загальний посібник діяльністю банку здійснює рада банку. На нього покладаються також спостереження і контроль за роботою правління банку. Склад ради, порядок і терміни виборів його членів визначає загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат і прибутків банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й інших питань, пов'язаних з діяльністю банку, його взаєминами з клієнтами і перспективами розвитку.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління. Воно несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку. Правління складається з голови правління (президента), його заступників (віце-президентів) і інших членів.

Засідання правління банку проводяться регулярно. Рішення приймаються більшістю голосів. При рівності голосів голос голови є вирішальним. Рішення правління проводяться в життя наказом голови правління банку. При правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна комісія.

У функції кредитного комітету входять: розробка кредитної політики банку, структури залучених засобів і їхнього розміщення; розробка висновків по наданню найбільш великих позик (тих, що перевищують установлені ліміти); розгляд питань, пов'язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна раді банку. До складу ревізійної комісії не можуть бути обрані члени ради і правління банку. Правління банку надає в розпорядження ревізійної комісії всі необхідні для проведення ревізії матеріали. Результати проведених перевірок комісія направляє правлінню банку.

З метою забезпечення гласності в роботі банків і доступності інформації про їхнє фінансове положення їхні річні баланси, затверджені загальними зборами акціонерів, а також звіт про прибутки і збитки повинні публікуватися в пресі (після підтвердження вірогідності представлених у них зведень аудиторською організацією).

З метою оперативного кредитно-розрахункового обслуговування підприємств і організацій - клієнтів банку, територіально віддалених від місця розташування банку, він може організовувати філії і представництва. При цьому питання про відкриття філії чи представництва банку повинний бути погоджений з Управлінням НБУ по місцю відкриття філії чи представництва.