12. Оцінка якості та ефективності рекультивації

Методи й прийоми рекультивації активно вивчаються й удосконалюються. Фахівцями пропонується ряд нових оригінальних розробок, наприклад заливання гідровідвалів, хвостохранилищ господарсько-побутовими стічними водами з багаторазовим переорюванням до появи потужного родючого шару, додання поверхні відвалів у посушливих зонах форми паралельних гребенів і западин, що забезпечує збільшення площі водозбору й успішне вирощування сільськогосподарських культур у западинах, і др

Рекультивація земель – комплекс робіт, спрямованих на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращення умов навколишнього середовища. 

Рекультивація земель є складовою частиною технологічних процесів, що плануються для технічного використання та відновлення порушених земель. Розробляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації. 

Перед вибором того чи іншого направлення рекультивації земель, попередньо всебічно вивчається техногенез, тобто зміни, які відбуваються в процесі видобування корисних копалин. При цьому велика увага приділяється техногенному рельєфу, а також технічному та економічному направленню землекористування. Останнє повинно оцінити економічну ефективність рекультивації земель, тобто необхідність і цілеспрямованість рекультивації земель чи економічну її неефективність. 

        Якщо при технічній та економічній оцінці виявиться, що на даній території рекультивація економічно не вигідна, то потрібно виявити який негативний вплив порушені землі наносять навколишньому середовищу і в зв’язку з цим вибрати санітарно-гігієнічне направлення рекультивації. 

Віддавати перевагу тому чи іншому направленню чи виду рекультивації можна лише після вивчення гірничо-геологічних умов кожного конкретного родовища. Наприклад, при розташуванні родовищ корисних копалин в густонаселених районах з добре розвинутим сільськогосподарським виробництвом, перевагу слід надавати сільськогосподарській рекультивації. Якщо поблизу таких родовищ знаходяться установи санаторно-курортного чи рекреаційного призначення, для них найбільш підходящим може бути рекреаційне і санітарно-гігієнічне направлення. 

      При виборі направлення і видів рекультивації порушених земель, необхідно також враховувати, що рекультивації підлягають не тільки відвали, які формуються сьогодні, але й площадки, розробка яких проводилась без врахування потреб біологічної рекультивації. Виявляється, що в верхній частині таких відвалів, як правило, розташовані суміші порід, вийнятих з різних горизонтів, а ґрунтовий родючий шар і четвертинні відвали (суглинки і лесовидні суглинки) захоронені в основі відвалів. Під впливом процесів механічної, фізико-хімічної і біогенної міграції проходять зміни якостей цих грунтосумішей. Як показує досвід, вплив цієї міграції починає проявляти себе вже з перших років після закінчення формування відвалу. При цьому на його поверхні, а саме в мікропониженнях, збирається мілка суміш ґрунту і концентрується волога, що призводить до змін механічного складу порід і реакції ґрунтового розчину. 

       В процесі самозаростання на старих відпрацьованих відвалах перерозподіляються хімічні елементи і їх склад у верхньому кореневмісному шарі. По суті, це можна вважати початковим етапом ґрунтоутворення. Тому комплексне вивчення даного процесу в деякій мірі дозволяє диференціювати території відвалів по доцільності проведення рекультивації і спланувати міроприємства, за допомогою яких можна провести рекультивацію. Безумовно, що в таких випадках необхідно пристосувати рекультивацію безпосередньо до наявних у відвалах грунтосумішей, а також до техногенного рельєфу відвалів.