Творчість а. Гауді

Близька за своїм змістом та мотивами національного романтизму творчість іспанського архітектора Антоніо Гауді - Корнета (І852-І926), хоча частіше його пов'язують з іспанським відгалуженням модерну - "модернізмо". Тім зодчий, який працював майже виключно в Барселоні, є в архітектурі початку XX ст. унікальною особистістю, в синтезі архітектора, художника, скульптора та конструктора; він розробив власний метод інтуїтивного художнього пізнання що спирається на національну народну традицію зодчества, можливості нових і традиційних матеріалів (залізобетон, кераміка, природне каміння), та інтуїтивне безпомилкове розуміння складних просторових конструкцій. Їх роботу А. Гауді з успіхом перевіряв доступними йому методами моделювання, хоча методики аналітичного розрахунку просторових залізобетонних конструкцій в ті часи звісно ще не існувало, як не існувало, скажімо, методів розрахунку складних просторових металічних конструкцій в часи А. Лабруста).

Кращі твори А.Гауді: дім Міла (І905-1910), дім Батло (1905-1907), парк Гуель в Барселоні (1903-1908) і, нарешті, собор Святого Сімейства (Саграда Фамілія), в Барселоні (будівництво розпочато І887р.) є нерозривним поєднанням виразності, скульптурної пластики, найоригінальнійших конструктивних рішень та глибокої релігійної (собор Св. Сімейства) і національно - фольклорної символіки (дім Батло).

Зроблені наприкінці 70-х років XX ст. спроби комп'ютерного моделювання конструктивно-пластичного формотворення А.Гауді підтвердили безпомилкову інтуїцію зодчого у створенні внутрішніх врівноважених просторових архітектурних структур (наприклад, каплиця в парку Гуель). А.Гауді є одним з родоначальників методу біонічного моделювання - використання в архітектурному формотворенні арсеналу природних органічних форм. (Порівняти це слід хоча б з ідеями органічної архітектури Л.Г.Саллівена, де формотворча аналогія з рослинними формами теж присутня ).

Іі. Майстри сучасної архітектури

Другу частину цього лекційного курсу присвячено в головному історичній еволюції ідей другого інтернаціонального стилю – функціоналізму - розвитку й трансформації його концепцій на прикладі творчості найбільших майстрів архітектури XX ст.

Творча діяльність піонерів сучасної архітектури, що її експоновано в першій частині курсу, підготувала нове теоретичне уявлення архітектурної форми, - було створено концепцію структурованої архітектурної форми. У порівнянні з тріадою Вітрувія (теоретичної моделі й уявлення), що протрималися в архітектурі з часів античності аж до другої половини XIX ст.. (^“користь - міцність-краса" як зовнішні й необхідні атрибути та ознаки архітектури - при цьому форма розумілася як щось суто зовнішнє).

Піонери сучасної архітектури створили уявлення про багатосторонню залежність архітектурної форми, внутрішню обумовленість різними факторами: функцією конструкцією, матеріалом, виробничими процедурами і т. ін. Архітектурна форма одержала внутрішню будову.

Другим. не менш важливим підсумком діяльності піонерів сучасної архітектури було уявлення про архітектуру як перш за все про простір (огороджений, вільний, перетікаючий та ін.). Названі зміни уявлення характерні не тільки для нових уявлень про архітектуру, але й - про містобудування - форми і простір міст. Піонерами сучасної архітектури було підготовано й нову теоретичну концепцію містобудування. (Ебнізер Говард - "місто-сад", Артуро Соріа-і-Матта - "лінійне місто", Тоні Гарньє – “індустріальне місто").

Наприкінці другого десятиліття XX ст. в архітектурі й містобудівництві складається нова ситуація: після багатьох соціальних потрясінь і катастроф на перший план виходить архітектурний раціоналізм.

Течія, напрям і рух в архітектурі за сучасну архітектуру одержав назву другого інтернаціонального стилю - функціоналізму (конструктивізму). Як раціоналістичний напрям функціоналізм має декілька відмінних рис, що характеризують його в різних культурних вимірах:

- естетичне самообмеження (свідоме й концептуальне), у вирішенні творчих завдань чітко осмисленими обраними засобами, так би мовити, обмеженої палітри;

- "соціальний утопізм (декларативне прагнення вирішувати соціальні проблеми засобами архітектури: порівняй, наприклад, з гаслом "архітектура або революція", Ле Корбюзьє );

- естетичний, філософський та ідеологічний взаємозв'язок з художнім авангардом (принципово новим і характерним лише для XX ст. явищем в образотворчому мистецтві, зв'язок з так званим "абстрактним" мистецтвом, безпредметною пластикою);

- метафоризація техніки й технології, запозичення формотворення з техніки, а методів архітектурного проектування з технології та інженерії, – конструювання).

Як і перший інтернаціональний стиль (модерн), функціоналізм починає свій розвиток у творчих об'єднаннях архітекторів і художників. Найбільш значні й характерні для періоду 20-х - 30-х років були об'єднання “Еспрі Нуво” (Новий дух) - Франція (1920-1925); “Де Стіль” (Голландія) - (1917–1931), “Баухаус” (Німеччина) – (1918 –1933), в радянській Росії їм відповідало об'єднання функціоналістів-конструктивістів, сконцентроване у ВХУТЕМАС - ВХУТЕІН: Логічним наслідком стало об'єднання окремих груп нового руху (за сучасну архітектуру і мистецтво), в Міжнародний конгрес сучасної архітектури (СІАМ), що відбулося 1928р. Власне, назву "інтернаціональний стиль" введено 1927 р. за підсумками виставки "Веркбунду" в Штутгарті.