5.1.4 Нормування якості води

Відповідно до Водного кодексу України оцінка якості води базується на нормативах екологічної безпеки водокористування та екологічних нормативах якості води водних об’єктів.

Нормативи екологічної безпеки водокористування дають змогу оцінити якість води, яка використовується для комунально–побутового, господарсько–питного та рибогосподарського водокористування.

Водні об’єкти поділяються на два види водокористування: 1-господарсько-питного і культурно-побутового; 2 - рибогосподарського призначення. Кожний вид водокористування передбачає розподіл ще на дві категорії. Для водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового призначення І категорія встановлює використання їх для водопостачання підприємств харчової промисловості, ІІ категорія – для купання, спорту і відпочинку населення.

Водні об’єкти рибогосподарського призначення також поділяють: на І категорію, що передбачає їх використання для збереження і відтворення цінних видів риб, що мають високу чутливість до кисню, і ІІ категорію, що передбачає їхнє використання для інших рибогосподарських потреб.

Відповідно до Санітарних правил і нормам питна вода повинна бути безпечна в епідемічному й радіаційному відношенні, нешкідлива за хімічним складом та повинна мати сприятливі органолептичні властивості. Під якістю води в цілому розуміється характеристика її складу й властивостей, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування; при цьому показники якості являють собою ознаки, за якими проводиться оцінка якості води.

За санітарною ознакою встановлюються мікробіологічні й паразитологічні показники води (число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкових паличок в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, що не повинен перевищувати встановлених нормативів. Нарешті, при визначенні якості води враховуються органолептичні (сприймаються органами почуттів) властивості: температура, прозорість, кольори, запах, смак, твердість.

Гранично допустима концентрація у воді водоймища господарсько-питного й культурно-побутового водокористування (ГДК_в) – це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна здійснювати прямого або непрямого впливу на організм людини протягом всього його життя та на здоров'я наступних поколінь, і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водоймища, що використовується для рибогосподарських цілей (ГДК_вр) – це концентрація шкідливої речовини у воді, що не повинна здійснювати шкідливого впливу на популяції риб, у першу чергу промислових.

ГДК_вр являє собою норматив якості води водних об'єктів, що використовуються для рибогосподарських цілей; насамперед, до цієї групи відносять водні об'єкти по збереженню й відтворенню цінних видів риб, що мають високу чутливість до нестачі кисню. Таким чином, введення ГДК_вр можна вважати певним кроком на шляху екологічного нормування стану водного середовища, що враховує не тільки інтереси людської діяльності, але й в певній мірі обмежений вплив на гідробіонтів (умови, прийнятні для чутливих промислових риб, як правило, сприятливі й для всього біоценозу).

Усі речовини за характером негативного впливу поділяються на 5 груп. Кожна група об’єднує речовини однакової ознаки впливу, яку називають ознакою шкідливості. Одна і та ж речовина у різних концентраціях може спричинювати різні ознаки шкідливості. Ознаку шкідливості, яка з’являється при найменшій концентрації речовини називають лімітуючою ознакою шкідливості (ЛОШ).

До І групи, ознака шкідливості якої – загально-санітарна, входять речовини з вимогами до них щодо обсягу розчиненого кисню, БСК₅, зважених речовин, водневого показника (рН), мінералізації.

У ІІ групу (санітарно-токсикологічна) увійшли речовини із санітарно-токсикологічними лімітуючими ознаками шкідливості: SO₄, Cl, Ca, Mg, Na, K, NO₃, Cr.

У ІІІ групі (токсикологічна) – речовини токсикологічної ЛОШ: NH₄, NO₂, Cu, Zn, Ni, СПАВ.

ІV група (ознака шкідливості – рибогосподарська) – охоплює речовини рибогосподарських ЛОШ: феноли, нафтопродукти.

До V групи (органолептична) відносять речовини з органолептичними ЛОШ: Fe_заг+ тощо.

Також залежно від токсичності, кумулятивності, мутагенності, ЛОШ розрізняють чотири класи шкідливості речовин: І – надзвичайно шкідливі; ІІ- високошкідливі; ІІІ – шкідливі; ІV – помірно шкідливі.

Водні об’єкти вважаються придатними для комунально–побутового та господарсько-питного водокористування, якщо не порушуються загальні вимоги до складу та властивостей води для відповідної категорії водокористування і щодо речовин, які належать до першого та другого класів шкідливості виконується умова:

, (5.1)

і щодо речовин третього та четвертого класу:

, (5.2)

де С_і, ГДК_і – відповідно, концентрація і ГДК і-тої речовини першого та другого класів шкідливості;

С – концентрація речовини в водному об’єкті, г/м³.

Водні об’єкти вважають придатними для рибогосподарського водокористування, якщо не порушуються загальні вимоги до складу і властивостей води для відповідної рибогосподарської категорії і для речовин, що належать до однакових ЛОШ, виконується умова:

, (5.3)

де С_і, ГДК_і – відповідно, концентрація і ГДК і-тої речовини, яка належить до певної ЛОШ.

Серед факторів, що зумовлюють зміну природної якості води, основне місце займають скиди промислових, комунально-побутових та інших стічних вод.

Основним нормативом скидів забруднюючих речовин є гранично допустимий скид (ГДС) - маса речовини в стічних водах, максимально допустимих до відведення із установленим режимом у даному пункті водного об'єкта в одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; ГДС – межа по витраті стічних вод і концентрації домішок, що утримуються в них, - встановлюється з обліком гранично допустимих концентрацій речовин у місцях водокористування (залежно від виду водокористування), які асимілює здатності водного об'єкта, перспектив розвитку регіону й оптимального розподілу маси речовин, що скидають, між водокористувачами, що скидають стічні води.

ГДС встановлюються для кожного джерела забруднення й кожного виду домішки з урахуванням їхньої комбінованої дії. В основі визначення ГДС (за аналогією із ГДВ) лежить методика розрахунку концентрацій забруднюючих речовин, що утворюються джерелом у контрольних пунктах - розрахункових створах - з урахуванням розведення, внеску інших джерел, перспектив розвитку (проектовані джерела) і т.п.

Загальний принцип встановлення ГДС - величина ГДС повинна гарантувати досягнення встановлених норм якості води (санітарних і рибогосподарських) при найгірших умовах для розведення у водному об'єкті.

При скиді стічних вод або інших видів господарської діяльності, що впливають на стан водних об'єктів, що використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових цілей, норми якості поверхневих вод (або їхній природний склад і властивості у випадку природного перевищення цих норм) повинні виконуватись на водотоках, починаючи зі створу, розташованого в одному кілометрі вище найближчого за течією пункту водокористування (водозабір для господарсько-питного водопостачання, місця купання, організованого відпочинку, територія населеного пункту й т.п.) аж до самого місця водокористування, а на водоймах - на акваторії в радіусі одного кілометра від пункту водокористування. Найближчі пункти водокористування визначаються органами санітарно-епідеміологічної служби.

При скиді стічних вод або інших видів господарської діяльності, що впливають на стан рибогосподарських водотоків і водойм, норми якості поверхневих вод (або їхній природний склад і властивості у випадку природного перевищення цих норм) повинні дотримуватися протягом усієї ділянки водокористування, починаючи з контрольного створу, що визначається в кожному конкретному випадку органами Держкомекології, але не далі, ніж 500 м від місця скиду стічних вод або розташування інших джерел забруднення поверхневих вод (місць видобутку корисних копалин, проведення робіт на водному об'єкті й т.п.)

Для скиду стічних вод у межах населеного пункту відповідно до "Правил охорони поверхневих вод" ГДС встановлюються, виходячи з віднесення нормативних вимог до самих стічних вод. При цьому варто керуватися тим, що використання водних об'єктів у межах населених місць відноситься до категорії комунально-побутового водокористування.

У випадку, якщо значення ГДС з об'єктивних причин не можуть бути досягнуті, для таких підприємств встановлюються тимчасово погоджені скиди шкідливих речовин (ТПС) і вводиться поетапне зниження показників скидів шкідливих речовин до значень, які забезпечують дотримання ГДС.

ІІ пояс зони санітарної охорони

Межа територіальних вод

І пояс зони

санітарної охорони

Район водокористування

Рис. 5.2 Зони санітарної охорони морського району водокористування

В охоронному від забруднень прибережному районі моря включаються фактичний та перспективний райони морського водокористування і два пояси зони санітарної охорони (рис.5.2).

Якість води прибережних морських акваторій в районі водокористування повинна відповідати наступним основним вимогам:

1. Наявність плаваючих домішок.

На поверхні води і у верхньому 30-см шарі повинні бути відсутні незвичайні для морської води плаваючі речовини (масляні плями, плівки і інші домішки).

2. Органолептичні показники.

Інтенсивність незвичайних для морської води запахів не повинна перевищувати порогу відчуття при відсутності стороннього запаху та присмаку харчових продуктів моря. Колір морської води не повинний виявитись у стовпчику висотою 10см.

3. Прозорість.

Визначається за допомогою спеціальної методики з використанням шрифта Снеллена прозорість води повинна бути не менше 30см.

4. Біохімічна потреба в кисні (БПК).

При температурі води 20^оС БПК₅ не повинна перевищувати 3мг/л.

5. Наявність збудників інфекційних хвороб.

Хвороботворні мікроорганізми не повинні появлятися.

6. Колі-індекс.

Кількість лактозопозитивних бактерій групи кишкових паличок в 1л води н6е повинна перевищувати 1000.

7. Зміст шкідливих речовин.

Цей показник тимчасово регламентується Переліком ПДК, що приведені у Правилах №1166-74, до появи гігієнічних нормативів для морських вод.