2. Організація системи моніторингу довкілля

Постановою Кабінету Міністрів України №391 від 30 березня 1998 року замість «Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (від 23 вересня 1993 року, №785) введено в дію «Положення про державну систему моніторингу довкілля».

Державна система моніторингу довкілля (далі система моніторингу) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Система моніторингу є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн, і створюється як відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтується на принципах:

• узгодженості нормативно-правового (таблиця 3.1) та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

• систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об’єктами, що впливають на нього;

• своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;

• об’єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екологічної інформації та оперативності її доведення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, ЗМІ, населення України, зацікавлених міжнародних установ та світового співтовариства;

• доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті

Таблиця 3.1.

Нормативно-правова база моніторингу довкілля

Об’єкт моніторингу	Назва нормативно-правового акту, дата прийняття	Назва статті (статей) Закону
Державна система моніторингу довкілля	Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р.; Постанова КМУ «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30.03.98 р. №391.	Стаття 22 «Моніторинг навколишнього природного середовища»
Моніторинг атмосферного повітря	Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р.; Постанова КМУ «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 09.03.99р. №343.	Стаття 43 «Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря» Розділу У111 «Державний облік та моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря»
Моніторинг вод	Водний кодекс України від 06.06.95; Постанова КМУ «Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод» від 20.07.96р. №815	Стаття 21 «Державний моніторинг вод»
Моніторинг грунтів	Земельний кодекс України від 13.03.92 р.; Постанова КМУ «Про затвердження Положення про моніторинг земель» від 20.08.93 р. №661.	Стаття 95 «Моніторинг земель» Розділу V «Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг»
Моніторинг біологічних об’єктів	Закон України «Про тваринний світ» від 03.03.93 р. Закон України «Про рослинний світ» від 09.04.99 р.; Закон України «Про ратифікацію Конвенції про охорону біологічного різноманіття від 05.06.92 р.» від 29.11.94 р.	Стаття 50 «Моніторинг тваринного світу» Стаття 39 «Моніторинг рослинного світу» Розділу У11 «Державний облік, кадастр і моніторинг рослинного світу» Стаття У11 Конвенції «Визначення і моніторинг»
Моніторинг відходів	Закон України «Про відходи» від 05.03.98 р	Стаття 29 «Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів» Розділу У «Державний облік, моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами»
Моніторинг небезпечних природних явищ	Закон України «Про гідрометеорологічну діяльність» від 18.02.99р.	Стаття 4 «Напрями гідрометеорологічної діяльності» Стаття 12 «Державна система гідрологічних спостережень»

Для України важливою проблемою є інтеграція суб’єктів екологічного моніторингу в єдину систему, розробка єдиної методології збирання, обробки, накопичення і передавання моніторингової інформації , узгодження функціонування окремих відомчих моніторингових систем. Процес інтеграції здійснюється на основі узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного й програмного забезпечення складових частин, комплексності обробки та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу.

Виконання Україною міжнародних екологічних зобов’язань вимагає від національної системи моніторингу довкілля забезпечення достовірності й порівнюваності вимірювань в оцінках показників екологічної ситуації не лише по окремих регіонах України, але й на міжнародному рівні.

Тобто виникає необхідність переорієнтації всієї системи на новий комплекс первинних даних і на міжнародні екологічні стандарти. Державна система екологічного моніторингу прагне досягти таких основних цілей, що забезпечують вищу якість екологічного управління: підвищення рівня адекватності дійсному екологічному стану довкілля його інформаційної моделі, яка формується на основі даних систематичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами міністерств і відомств, підприємствами, організаціями та установами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, дослідних робіт і наукових досліджень; підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних за рахунок використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп’ютеризації процесів збирання, накопичення та оброблення екоінформації на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування; підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екоінформації на всіх рівнях функціонування системи на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних, комплексного оброблення і використання інтегрованих банків даних, комплексного оброблення і використання інформації для прийняття відповідних рішень; підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Суб'єктами державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов’язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно із своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Суб’єктами державної системи моніторингу довкілля в Україні визначені: Міністерство екології та природних ресурсів України (Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС)), Національне космічне агентство, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС), Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ), Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики), Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп), Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем), Державний комітет з питань житлово-комунального господарства, Державний комітет України по водному господарству (Держкомводгосп), Департамент гідрометеорологічної служби і моніторингу Міністерства охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) України, Департамент геології та використання надр Міністерства охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) України та їх органи на місцях (рис. 3.3).

Координацію діяльності суб’єктів системи моніторингу здійснює Міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами.

Основні завдання суб’єктів системи моніторингу довкілля :

• довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

• аналіз екологічного стану довкілля і прогнозування його змін;

• інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони природи, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• інформаційне обслуговування органів державної влади та місцевого самоврядування і забезпечення екологічною інформацією населення країни та міжнародних організацій

Рис. 3.3 Державна система екологічного моніторингу України

Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) України здійснює моніторинг:

• джерел промислових викидів у атмосферу (вміст забруднюючих речовин (далі - ЗР), в тому числі радіонуклідів);

• джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, в тому числі радіонуклідів);

• поверхневих вод (вміст ЗР, в тому числі радіонуклідів);

• грунтів різного призначення , у тому числі на природоохоронних територіях (залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів, природна і штучна радіоактивність);

• водних об’єктів у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• наземних та морських екосистем (фонова кількість ЗР, у тому числі радіонуклідів, умови існування біотопів);

• звалищ промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• стану озонового шару у верхній частині атмосфери;

• радіаційної обстановки (на пунктах радіоспостережень та в районах діяльності АС);

• стану сільськогосподарських посівів, запасів вологи у грунті та агрометеорологічних умов формування врожаю;

• підземних вод з оцінкою їх ресурсів;

• ендогенних й екзогенних процесів; а також здійснює державне еколого- геологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Національне космічне агентство здійснює авіаційно-космічні спостереження за

• станом озонового шару в атмосфері;

• забрудненістю грунтів;

• станом та забрудненістю поверхневих вод;

• сніговим покривом;

• станом лісів;

• станом сільськогосподарських посівів;

• запасами вологи в ґрунті;

• радіаційним станом.

МНС виконує моніторинг на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового ) відселення , а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС:

• атмосферного повітря (вміст ЗР, в тому числі радіонуклідів);

• поверхневих і підземних вод (вміст ЗР, в тому числі радіонуклідів);

• наземних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення);

• грунтів і ландшафтів (вміст ЗР, радіонуклідів, просторове поширення);

• джерел викидів у атмосферу (вміст ЗР, обсяги викидів);

• джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, обсяги скидів);

• об’єктів поховання радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).

МОЗ виконує моніторинг :

• атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин);

• поверхневих вод, суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• морських вод (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• грунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів);

• фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

• стану здоров’я населення і впливу на здоров’я забруднення навколишнього природного середовища.

Мінагрополітики - моніторинг:

• грунтів сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• сільськогосподарських рослин і продуктів з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів та важких металів);

• сільськогосподарських тварин і продуктів з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів та важких металів);

• поверхневих вод сільськогосподарського призначення (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів та важких металів).

Держкомлісгосп - моніторинг:

• грунтів земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• лісової рослинності (пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст ЗР);

• мисливської фауни (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення).

Гідрометеорологічна служба Міністерства охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) України - моніторинг:

• атмосферного повітря та опадів (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення ЗР);

• річкових, озерних, морських вод (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);

• радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі та за результатами обстежень);

• стихійних та небезпечних природних явищ (повені, паводки, снігові лавини, селі тощо).

Держкомводгосп – моніторинг

• на водогосподарських системах комплексного призначення;

• системах міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання в зонах впливу АЕС: річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіоактивних речовин);

• поверхневих вод у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст ЗР);

• зрошуваних та осушуваних земель (глибина залягання та мінералізація ґрунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості грунтів);

• підтоплення сільських населених пунктів;

• прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення території)

Геологічна служба Міністерства охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) України проводить моніторинг:

• підземних вод (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі залишкової кількості пестицидів і агрохімікатів, оцінка ресурсів);

• ендогенних та екзогенних процесів (видові і просторові характеристики, активність прояву );

• геофізичних полів (фонові та аномальні визначення);

• геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів і сполук).

Держкомзем здійснює моніторинг:

• грунтів і ландшафтів (вміст ЗР, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об’єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);

• рослинного покриву земель (вторинне підтоплення і засолення тощо);

• берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів).

Держбуд – моніторинг:

• питної води централізованих систем водопостачання (вміст ЗР, обсяги споживання);

• стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надходження);

• зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження етномошкідниками, фітозахворюваннями тощо);

• підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Державний комітет з питань житлово-комунального господарства здійснює моніторинг:

• якості питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу;

• стану стічної води міської каналізаційної мережі;

• стану зелених насаджень у містах і селищах міського типу;

• рівня ґрунтових вод у межах міст і селищ міського типу.

Підприємства, установи та організації незалежно від їх підпорядкування та форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов’язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безкоштовно надавати суб’єктам системи моніторингу узагальнену інформацію для її комплексного оброблення .

Система моніторингу ґрунтується на використанні існуючих організаційних структур суб’єктів моніторингу і функціонує на основі єдиного нормативного, організаційного, методологічного і метрологічного забезпечення, об’єднання складових частин та уніфікованих компонентів цієї системи.

Суб’єкти системи моніторингу забезпечують вдосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового колективного використання з допомогою єдиної комп’ютерної мережі , яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та взаємозв’язок з іншими інформаційними системами, які діють в Україні і за кордоном.

Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами МОНПС на основі:

• загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складається з програм відповідних рівнів, поданих суб’єктами системи моніторингу;

• укладених між усіма суб’єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

До складу виконавців зазначених програм суб’єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи і організації незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Методологічне забезпечення об’єднаних складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

• єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

• впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп’ютеризації процесів діяльності та інформаційної комунікації;

• загальних правил створення і ведення розподілених баз та банків даних, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем.

База даних – сукупність відомостей, інформаційний масив вихідних даних для вирішення проблемних завдань на основі комп’ютерних програм. Банк даних - інформаційно-довідкова система, що містить накопичену та підтримувану у робочому стані сукупність відомостей (базу даних) та комп’ютерних програм, необхідних для вирішення певного кола знань. Банк даних забезпечує інформацією колективи користувачів або надає матеріал для вирішення проблемно орієнтованих, прогнозних та управлінських завдань.

Картування - процес переведення натурного оригіналу у графічну модель (топографічна зйомка, вибір масштабу карти тощо).

Картографування - аналітично-синтетична робота з графічними моделями об’єктів, процесів і явищ (складання типологічної легенди карти, сітки районування тощо).

Методологічне забезпечення об’єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) із залученням суб’єктів цієї системи, Національної академії наук, Української аграрної академії наук , Національного космічного агентства України (НКАУ), Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України та ін.

Метрологічне забезпечення об’єднання складових частин і компонентів системи моніторингу здійснюється на основі:

• єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного обладнання;

• єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи.

Метрологічне забезпечення об’єднання складових частин і компонентів системи моніторингу покладається на Міністерство охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) із залученням суб’єктів цієї системи та органів Держстандарту.

Суб’єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від їх підпорядкування та форм власності повинні здійснювати:

• розроблення та узгодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища (МОНПС) та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об’єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;

• захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об’єктами довкілля від пошкодження на несанкціонованого перенесення;

• виділення в установленому порядку земельних ділянок під влаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу.

Інфраструктура системи моніторингу, її складові частини, системоутворюючі та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, затверджених у встановленому порядку.

Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в МОНПС. Прийняті проектні рішення реалізуються в межах щорічних заходів загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм екологічного моніторингу довкілля.

Для ефективного функціонування державного моніторингу довкілля розробляються національні, регіональні, відомчі та локальні програми екологічного моніторингу, в яких визначаються показники і мережі спостережень об’єктів та джерел забруднення довкілля, регламенти передавання, оброблення та використання інформації. Довгострокова державна програма екологічного моніторингу визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ.

Просторова та часова організація державного моніторингу довкілля, зокрема мережі пунктів спостережень та поділ цих пунктів за категоріями, визначення переліків пріоритетних показників стану навколишнього середовища і показників негативного впливу на нього, розроблення регламентів і технологій передачі інформації тощо здійснюються суб’єктами системи та міжвідомчими комісіями ведення державного моніторингу довкілля.

Взаємовідносини суб’єктів системи моніторингу ґрунтуються на :

• взаємній інформаційній підтримці рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

• координації дій під час планування, організації та проведення спільних заходів з екологічного моніторингу, виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

• ефективному використанні наявних організаційних структур, засобів спостережень за об’єктами довкілля та комп’ютеризація процесів діяльності;

• сприянні найбільш ефективному розв’язанні спільних завдань моніторингу довкілля та екологічної безпеки;

• відповідальності за повноту, своєчасність і достовірність переданої інформації;

• колективному використанні інформаційних ресурсів та комунікаційних засобів;

• безкоштовному інформаційному обміні.

Фінансування робіт для здійснення системи моніторингу виконується відповідно до порядку фінансування природоохоронних заходів за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно із законодавством. Покриття певної частини витрат на створення і фінансування складових частин і компонентів системи моніторингу може здійснюватися за рахунок інноваційних фондів у межах коштів, передбачених на природоохоронні заходи, міжнародних грантів та інших джерел фінансування.