24 Серпня 1991 р. – Акт проголошення незалежності України.

31 серпня 1991 р. – Вр видала указ про “Тимчасове припинення діяльності КПУ” у зв’язку з її позицією у період заколоту. Створена тимчасова комісія Вр з перевірки діяльності посадових осіб, членів КПУ у час заколоту. Пізніше партію заборонили взагалі. (у 2001 р. ця заборона визнана неконституційною).

4 вересня 1991 р. – над будівлею ВР піднято синьо-жовтий прапор, 28 січня 1992 р. – його визнано державним символом. (19 лютого 1992 р. – малим гербом став тризуб, а 16 січня 1992 . – затверджено гімн “Ще не вмерла Україна” на музику Вербицького).

Московський центр здійснював тиск на республіканське керівництво щодо можливого перегляду кордонів, активізація сепаратизму на півдні (Донецько-криворізкий регіон, Крим). Тому ВР прийняла рішення про відновлення автономії Криму.

1 грудня 1991 р. – референдум в Україні. Більше 90% учасників підтвердили Акт проголошення незалежності України. Преидентом України обрано Л. Кравчука. Розпад Союзу став неминучим.

8 грудня 1991 р. – у Біловезькій Пущі Кравчук (Україна), Єльцин (Росія), Шушкевич (Білорусь) констатували розпад СРСР та оголошено про створення Співдружності незалежних держав (СНД).

Україна у посткомуністичний період

Нові завдання для України: творення правової демократичної держави, ринкової економіки, національне відродження та оздоровлення міжнаціональних відносин, рівноправні стосунки з іноземними державами, гідний рівень життя населення. Тобто – революційні перетворення, але вони були здійснені мирним шляхом, що зумовило складне тривале співіснування старого і нового.

Стара партійно-державна номенклатура заявила про свою відданість ідеям незалежної держави, але фактично дотримувалася старих стереотипів мислення в управлінні. Законодавчий орган – Верховна Рада, але залишився діючий склад, обраний ще у березні 1990 р., більшість була бувших комуністів, що стало гальмуючим чинником державотворчих процесів. Після обрання Кравчука президентом, головою ВР став І. Плющ. Вже 2 серпня 1991 р. – постанова ВР про те, що всі військові формування, дислоковані на території України, підпорядковуються ВР.

8 жовтня 1991 р. – Закон про громадянство, громадянином ставав той, хто на момент проголошення незалежності України мешкав на її території. У 1990-94 рр. прийнято близько 400 законів та 1100 постанов. Але більшість з них носила популістський характер, не мали механізму практичної реалізації, а вимагали додаткових роз’яснень і тлумачень – так званих підзаконних атків. Не було законодавчо закріплене питання взаємодії ВР, Президента, органів виконавчої влади, що зумовило протистояння між цими гілками влади.

Поглибення економічної кризи, у середині 1992 р, - грандіозний страйк шахтарів. Привід – чергове підвищення цін на продовольчі товари, тому восени 1992 р. – прем’єр Фокін пішов у відставку, новий склад уряду очолив Л. кучма. ВР надала право главі уряду видвати декрети з неврегульованих законодавством економічних питань. Але у цей час загострюється протистояння по лінії Президент – прем’єр-міністр. Кравчук намагається особисто керувати діями Кабінету Міністрів, проти чого виступив Кучма і тому у вересні 1993 р. – пішов у відставку. Всю повноту влади на себе взяв Президент, а виконуючим обов’язки прем’єра став Ю. Звягільський.

Розбудова української армії. Жовтень 1991 р. – затвердження концепції оброни і розбудови збройних сил. Вона проголошувала прагнення України стати нейтральною, без’ядерною позаблоковою державою. Чисельність війська мала зменшуватися до 400-420 осіб. 6 грудня 1991 р. – Закон про Збройні Сили України. 19 жовтня 1993 р. – ВР прийняла воєнну доктрину України. Вона не вважає своїм потенційним супротивником жодну державу, але – стан воєнної захищеності національних інтересів на випадок потенційної чи реальної загрози.

5 березня 1992 р. – Закон про представників Президента. На обласному та районному рівнях формувалися нові органи влади, що підпорядковувалися безпосередньо президенту – державні адміністрації. Це посилило виконавчу владу, зробило ефективнішим вплив центру на місцях, але зумовило протистояння з місцевими радами та їх виконкомами. У 1994 р. – інститут представників Президента було ліквідовано.

Розбудова судової системи. 1992 р. – створено Конституційний Суд, створення прокуратури, міліції, СБУ тощо.

Кримська проблема. Проросійські настрої на півострові. Репатріація кримських татар, створення Меджлісу кримсько-татарського населнння на чолі з М. Джемілєвим. Активізація сепаратистських сил. У травні 1992 р. – прийнята конституція Криму, яка фактично проголошувала його вихід зі складу України. ВР скасувала це рішення. Січень 1993 р. – на виборах президента Криму переміг Ю. Мєшков, він взяв курс на рішучу конфронтацію з Києвом. Травень 1994 р. – закон про відродження державності республіки Крим. Але Київ толерантною демократичною позицією не допустив збройного конфлікту, хоча проблема залишилася.

Погіршення соціально-економічної ситуації та життєвого рівня населення. Ці негаразди порівнювалися з діяльністю Президента та ВР. Під тиском страйкуючих шахтарів прийнято рішення про референдум довіри Президенту і ВР. Щоб загасити суспільний конфлікт було прийнято ріення про проведення у першій половині 1994 р. дострокових виборів президента та ВР. Вибори до ВР мали проводитися за мажоритарним принципом – по територіальних виборчих округах висувалися кандидати у депутати. Це обмежувало можливості політичних партій та громадських об’єднань впливати на виборчий процес.

27 березня 1994 р. вибори до ВР (у голосуванні взяло участь 75,6% виборців). Головою ВР став О. Мороз. Затверджено новий уряд на чолі із знову Масолом. Влітку 1994 р. – у гострій конкурентній боротьбі було обрано президентом Л. Кучму. Присяга на вірність президента: права рука – на Пересопницьке Євангеліє, ліва – на конституцію. Цей процес – інавгурація.

У новій ВР – протистояння прокомуністичних та національно-демократичних сил. Проблемою залишалося відсутність детального конституційного розмежування повноважень законодавчої та виконавчої влади.

Щодо просування України до ринкової економіки, то рішення ВР мали консервативно-стримуючий характер. Призупинено приватизацію. Ухвалами ВР збільшувалися грошові доходи різних верств населення, але для реалізації цих популістських рішень цих грошей не було. Листопад 1994 р. – проведено індексацію вкладів населення у Ощадбанку, вони у цілому збільшувалися у 2200 разів. Але великі вклади індексації не підлягали, а видавалися грошів не готівкою, а через отримання на ці гроші майнових приватизаційних сертифікатів.

1 березня 1995 р. – відставка Масола, виконуючим обов’язки прем’єра став Марчук. Вибори до ВР 1998 р. – за змішаною (50% мажоритарна, 50% пропорційна) системою. Взяло участь – 70,8% виборців. 4% прохідний бар’єр подолали: комуністи (найбільше мандатів), далі – Народний Рух, блок Соціалістичної та Селянської партії, Партія Зелених, Народно-Демократична партія, Громада, Прогресивна Соціалістична партія, СДПУ (о). Головою Вр став Ткаченко. У жовтні 1999 р. – вибори Президента. Обмеження у кандидатах – лише ті, хто набрав мільйон підписів. До виборчих бюлетенів включено 13 осіб. У другому турі діючому президенту протистояв комуніст Симоненко, але все ж Кучма здобув перемогу. Упродовж 1995-1999 рр. в Україні змінилися три уряди: Марчук – з червня 1995 р., П. Лазаренко – з травня 1996 р., В. Пустовойтенко – з червня 1997 р. У грудні 1999 р. ВР схвалила кандидатуру В. Ющенка на посаду прем’єра.

На початку 2000 року – формуваня депутатської більшості у ВР, цю подію журналісти назвали “оксамитовою революцією”. На референдумі 2000 року населення підтримало пропозиції щодо врегулювання відносин між виконавчою та законодавчою гілками влади, суперечності між ними ослабли. Початок 2001 р. – “справа Гонгадзе” – зникнення і вбивство незалежного журналіста, “касетний скандал”, країною прокотилася акція “Україна без Кучми”. Знову загострюється політичне протистояння, депутатська більшість розпадається. Уряд Ющенка відправляють у відставку.

Конституційний процес в Україні. Прийняття нової конституції затягнулося через протистояння гілок влади. Жовтень 1990 р. – ВР створює конституційну комісію для розробки концепції і проекту Конституції. Листопад 1991 р. – перший проект; кінець січня 1992 р. – оновлений проект. Далі – винесення йог на всенародне обговорення (з 15 липня по 1 грудня 1992 р.) Жовтень 1993 р. – доопрацьований варіант ВР подала на опублікування.

8 червня 1995 р. – Конституційний договір між Президентом та ВР. Завдання – подальший розвиток та завершення конституційного процесу в Україні. Початок травня 1996 р. – створена депутатська тимчасова комісія з доопрацювання проекту на чолі із Сиротою. Але обговорення конституції викликало непримиренні суперечки, тому президент оголосив про намір винесення проекту на всеукраїнський референдум. Це активізувало депутатів і в ніч з 27 на 28 червня 1996 р. – Конституція була прийнята. Відповідає світовим демократичним стандартам. Складається з преамбули, 14 розділів та розділу про перехідні положення до 2000 року; 161 стаття. Найбільше уваги – правам та свободам людини (понад 40 статей), а обов’язки – лише чотири. Примат інтересів людини над державними. Норми конституції – норми прямої дії.

Політичне життя. У кінці січня 1992 р. – утворився Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), але сили, що входили до Народного Руху поступово диференціювалися. Частину національно-демократичних діячів було запрошено у владні структури, але загалом стара комуністична еліта, чка створила своєрідну “партію влади” не допускала рухівців до основних важелів управління. В той же час усі прорахунки та провали “партія влади” списувала на рахунок Руху. Тому, не будучи жодного дня при владі, не обіймаючи посад Президента, голови ВР, Кабінету Міністрів, ключових міністерств і відомств, Рух і національно-демократичні сили в очах деморалізованої частини населення стали винними у всіх негараздах. Більшість Народного Руху на чолі з В. Чорноволом перейшли в опозицію до влади, звинувативши її в гальмуванні реформ, небажанні діяти рішуче і наполегливо.

Червень 1992 р. – Закон про об’єднання громадян – нормативно-правова база створення партій та громадських організацій: восени 1991 р. частина колишніх членів КПУ об’єдналися у Соціалістичну партію на чолі з Морозом. (соціалізм, багатоукладна економіка, рівноправність усіх форм власності); червень 1993 р. – відновлено КПУ на чолі з П. Симоненком; березень 1992 р. – Селянська партія – прагнула збереження колгоспно-радгоспної системи, проти приватизації землі; 1993 р. – Трудовий конгрес (центристська партія); 1992 р. – створення Конгресу Українських націоналістів (КУН) на базі колишньої оонівської ідеології на чолі з Я. Стецько; 1992 р. – Союз промисловців в підприємців на чолі з Л. Кучмою; січень 1995 р – СДПУ (о) – ринкові перетворення, соціальний захист населення; Народно-демократична партія – центристська, значна частина її членів були представниками “партії влади” (вільне підприємництво, приватна власність, демократизація суспільства); 1996-1997 рр. – Аграрна партія (Ващук); жовтень 1997 р. – партія “Реформи і порядок” (В. Пинзеник) – правова держава із соціально-ринковою економікою, підтримка вітчизняного виробника, сильна фінансова система; січень 1999 р. – частина членів “Громади” на чолі з Ю. Тимошенко та О. Турчиновим створили партію “Батьківщина” (центристська); травень 1999 р. – партія “Демократичний союз”, на основі якої виникла депутатська група “Відродження регіонів” (попередниця партії регіонів); червень 199 р. – Трудова партія на чолі з Сиротою (лівоцентриська партія), на основі якої складалася депутатська група “Трудова Україна” на чолі з С. Тигипком. Після 1998 р. – структурування парламенту навколо політичних партій, формування депутатських фракцій і груп.

Загалом – на 2001 р – понад 100 політичних партій в Україні.

Економічне життя. Завдання: реформувати на ринкових засадах, роздержавити, провести приватизацію, створити умови для розвитку всіх форм власності, структурна перебудова (зменшення частки важкої промисловості, впровадження новітніх технологій, ресурсозберігаючого виробництва, впровадження принципу “виробництво заради людей”), кооперація із зарубіжними країнами замість озірваних зв’язків з іншими республіками СРСР.

З 10 січня 1992 р. – введено купони (праобраз національної валюти). Ціни за коротий час підвищилися у десятки разів. Не були створені умови для формування класу власників, але в умовах свободи ціноутворення та вільної торгівлі директори підприємств, які мали доступ до управління, збільшили ціни на продукцію, наживши при цьому великі кошти. Конкуренції у них не було. При цьому держава у процесі декларованих реформ щедро дотувала та давала пільги таким підприємствам. Це створило умови для криміналізації економічного життя.

У 1993 р. лівий спектр ВР вніс корективи у реформи, чим загальмував їх. Мова йшла про “поступовість”, а не форсування ринкових реформ. Це лише поглиблювало кризу: адміністративне управління, збільшення інфляції, масове зупинення підприємств, відстрочки термінів бюджетних виплат, величена заборгованість працівникам державно-бюджетної сфери. Рівень інфляції у 1993 р. – був найвищим у світі, також Україна у цей рік – лідер у світі за дефіцитом державного бюджету. Енергетична криза – зменшення поставок енергоносіїв з Росії, перехід на світові ринкові ціни у їх оплаті. Фактично до 30% знизилися обсяги виробництва металургійного комплексу, на низькому рінві була його технічна оснащеність, велика енергозатратність. Зниження виробництва товарів народного споживання, потік імпортних товарів, переважно низької якості, зменшення транспортних перевезень.

Сільське господарство. 1992 р. – розпаювання майна колгоспів, які перетворилися у колективні селянські господарства (КСП). Держава дотувала с/г, але ці гроші не доходили до рядових селян., залишалися у кишенях посередників, а інфляція збільшувалася. Виникнення фермерських господарств, але вони у 1994 р. становили лише 1,6% площ с/г угідь. Часто фермерами ставали керівники КСП та наближені до них особи.

Жовтень 1991 р. – ВР прийняла концепцію роздержавлення та приватизації. Вона розпочалася із сфери обслуговування, концентрація тут малого бізнесу.

Створення приватних банків, численні зловживання у фінансовій сфері Для покриття фінансових витрат Національний банк здійснював емісію (випуск паперових грошей), що посилювало інфляцію. Недосконала податкова система зумовила згортання виробничої та комерційної діяльності або ж “тінізації” (ухилення від сплати податків, приховування реальних прибутків) економіки.

Кроки по подоланню кризи. Вересень 1996 р. – грошова реформа, введення національної валюти гривні, яку обмінювали за курсом 100 тис. купоно-карбованців на одну гривню. Відносна стабілація фінансів, але знову постраждала восени 1998 р., коли у Росії вибухла фінансова криза, вартість гривні зменшилася наполовину. Головні позитиви у розвитку економіки у кінці 90-х рр. – перехід до ринкової економіки, більшого значення набувало підприємництво. 1999 р. – перші ознаки економічної стабілізації, скоротився дефіцит держбюджету. Сформувалися “точки росту” – підприємства та галузі, які виробляли кокурентноспроможну продукцію, налагодили зв’язки із зарубіжними партнерами.

1994 р. – Указ президента “”Про проведення земельної реформи”. Селянин набував права на отримання земельного паю та права ним розпоряджатися, однак не маючи змоги господарювати самим, селяни повертали паї колгоспам. Лише у деяких місцях створилися сильні індивідуальні господарства, які ефективно орендували паї селян. Загалом – на 1999 р. – 85% колгоспів, що збереглися, були збитковими.

Грудень 1999 р. – новий Указ президента “Про прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Згідно нього у грудні 1999 – квітні 2000 рр. всім членам колгоспу надавалося право вільного виходу та створення окремих господарств. Передбачено обов’язкову виплату тими, хто бере у селян землю, грошових або натуральних орендних плат, які мали складати не менше 1% вартості паю.

Прорахунки реформування економіки: зростає частка енергомістких та екологічно шкідливих галузей, частка новітніх технологій зменшується, “тінізація”, корупція в економіці, українські кошти через офшорні зони (посередники) вивозяться за кордон.

Березень 2000 року – уряд Ющенка розробив програму “Реформи заради добробуту”.

Етносоціальні процеси. З 1993 р. – депопуляція українського населення (з 52 млн. до 45 млн. зараз).Низька тривалість життя, збільшення смертності, зменшення народжуваності, старіння нації, проблеми з генофондом через Чорнобиль. Особливо катастрофічна ситуація на селі. Але у середині 90- х рр. – певне повернення з міст (особливо невеликих) у село, що пов’язане з відсутністю там роботи, а значить і можливостей утримувати сім’ю. Величезне безробіття через закриття підприємств або скорочення роботи до кількох днів на тиждень, відпустки за власний рахунок.

На селі прошарок фермерів був мізерним, криза інтелігенції (низький рівень або невиплата зарплати), падіння престижності багатьох видів розумової діяльності, вимушене заняття ними комерційною діяльністю. Тому: масова дискваліфікація кадрів, відплив здібної молоді з науки і виробництва у комерційні структури, виїзд багатьох вчених за кордон. В особливо складному становищі – соціально незахищені верстви населнння.

Зубожіння (неможливість отримати гроші із радянськи ощадних кас, інфляція). Натомість саме ці кошти були пущені в обіг “новими українцями”, що дало їм можливість нагромадити величезні капітали. Зниження купівельної спроможності населення (понад 70% доход витрачається на продовольство). На кінець 90- х – за межею бідності до 80% населення.

У 2000 р. – часткова стабілізація становища (скорочення заборгованості по зарплатах, ліквідовано заборгованість по пенсіях).

Соціальна диференціація. Впровадження ринкових відносин зумовило процес “первісного накопичення капіталу”, поділ населення на заможних, середньо забезпечених, бідних. В Україні відбулася поляризація: вибухове розшарування суспільства, формування невеликої групи дуже багатих (“нових українців”) та величезної маси дуже бідних. Часто бідні обманювалися шахраями, авантюристами, які таким чином заробляли капітал не своєю працею, спадщиною, підприємливістю та заощадливістю, а спекуляцією, крадіжками, державною власністю, ресурсами, робочою силою.

Середній клас в Україні формувався дуже повільно.

Проблеми довкіллля: шкідливі викиди підприємств, забруднення Дніпра, втрати с/г угідь, зниження у них родючої частки грунту – гумусу, чорнобильська проблема (інвалідність, проблеми чорнобильського саркофагу, онкологічні захворювання).

У національних відносинах: українізація шкіл, толерантне ставлення до національних меншин. (1 листопада 1991 р. – ВР прийняла Дкларацію прав національностей, далі – Закон про меншини). Скорочується чисельність представників корінної нації, відносно стабільне число росіян, хоча з ІІ половини 90-х – розширюється їх виїзд на історичну батьківщину, виїзд євреїв, німців, але приїзд кримських татар. Українська влада рішуче виступає проти сепаратистських настроїв на сході, півдні, у Криму.

Розвиток освіти та культури. В українську літературу повертаються забуті імена (письменники “розстріляного відродження”, дисиденти), заповнюються “білі плями” української історії. Першість у цьому належить московському “Огоньку”, який редагував українець В. Коротич. У літературно-художніх (так званих “товстих”) журналах публікуються твори Грушевского, Дорошенка, Яворницького, Драгоманова. Історична наука виходить з-під ідеологічного контролю, дослідження тем радянських голодоморів, національно-демократичної революції, витоків українського народу. Повернення забутих імен мистецької школи Бойчука. Найбільш активна у цій справі була національно-свідома інтелігенція.

Гострим питанням було національно-мовний статус республіки. Поступова українізація навчальних і культурних закладів, розширення сфери вживання української мови, насамперед у діяльності офіційних державних установ. Однак до сьогодні схід і південь залишається переважно російськомовним (це сприяє ідеям сепаратизму та реанімації СРСР).

Червень 1992 р. – створення Української православної Церкви Київського патріархату. Це викликало невдоволення Московського патріархату, а тому його прихильники, взявши під контроль більшість українських парафій, створили окрему Українську православну Церкву Московського патріархату. До того ж незабаром з УПЦ КП знову виокремилася Автокефальна церква на чолі з Димитрієм (Яремою). Залишкову УПЦ КП очолив Володимир (Романюк). Таким чином: розкол православ’я на три гілки. У західних областях – УГКЦ на чолі з Любачівським, також з’являються послідовники РУН-віри (рідна українська віра), яка ґрунтується на дохристиянському язичництві. Поширення протестантизму (особливо у великих містах). Загальний позитив: відновлення релінійного життя і свободи совісті.

Конфлікт 1995 р. під час похорону патріарха УПЦ КП Володимира. На прохання церкви, авторитетних громадських і політичних діячів про поховання його на території Софійського собору влада відповіла відмовою. Коли це хоіли зробити самовільно, силові органи та члени похоронної процесії зійшлися у сутичках (маса побитих та заарештованих). У результаті: Володимира поховали біля брами дзвіниці собору. Цю подію преса назвала “чорним вівторком”.

Червень 2001 р. – візти папи Римського Іоанна-Павла ІІ в Україну.

Культурні процеси. Відродження національних духовних цінностей, але в умовах жорстокої кризи держава не фінансувала культуру, що зумовило її плачевний стан. Великого поширення набуває масова культура.

Листопад 1993 р. – затвердження програми “Освіта (Україна ХХІ століття)”. Через економічну кризу: скорочення дитячих садків, але упродовж 90-х рр. дещо зросла кількість середніх навчальних закладів (зараз – знову зменшення). З’явилися навчальні заклади нового типу: гімназії, ліцеї, коледжи. Вища освіта: навчальні заклади І-ІV рівня акредитації. Поряд з державними виникають комунальні та приватні вузи. Зросло число вузів ІІІ-ІV рівня акредитації, ведеться підготовка фахівців на контрактній основі.

Наука. Через кризу: скорочення науково-дослідних установ, складне соціальне становище вчених, тому у два рази зменшилося число науковців, виїзд їх за кордон. Найбільше досягнень – у гуманітарній сфері. Створені при НАН Інститут міжнаціональних відносин і політології, Інститут української археографії ім. Грушевського. У галузі точних і природничих наук: матеріалознавство, електрозварювання, новітні космічні технології. Персоналії: Митропольський (математична фізика), Гудзь (механіка), Костюк (фізіологія), Грищенко (кріобіологія), Греба (клітинна інженерія), Тацій (правознавство), Дзюба (літературознавство), Тронько, Смолій (історія), Курас (політологія), Шинкарук (філософія).

Відомі письменники: Ліна Костенко (роман у віршах “Берестечко”); Є Пашковський (роман “Щоденний жезл”); Р. Іваничук (роман “Рев оленів на розвидні” – події Другої світової війни на Західній Україні); Ф. Дімаров (повість “Молитва до Марії”); В. Шевчук (“Сонце в тумані”), М. Вінграновський, П. Загребельний, Ю. Мушкетик. Проблеми видання та великих тиражів творів через фінансову скруту.

У мистецтві – плюралізм жанрів та напрямків. Загальнодержавні культурні заходи: Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій”, естрадні фестивалі “Пісенний вернісаж”, “Червона рута”, “Таврійські ігри” тощо. Театральні режисери: Демченко, Віктюк, Жолдак, Борис. У кіно – засилля американського кінематографу. Але українські документальні фільми: “Голод-33” (Шматолак), “Хроніка повстання у Варшавському гетто” (Дулевська), художні фільми “Ізгой”, “Пастка”, серіали “Чорна рада”, “Роксолана”. Оперний спів і балетне мистецтво: Солов’яненко, Степова, Писарєв, Забіляста, Лук’янець. Музика: Дичко, Станкович, Білаш. Створення національно-державного радіо та телебачення, поряд з цим – недержавні радіо та телекомпанії.

Спорт. У 1990 р. створено національний олімпійський комітет ( з 2005 р. – очолив С. Бубка – стрибки у висоту). Відомі спортсмени: О. Баюл (фігуристка), Л. Подкопаєва (гімнастика), Т. Таймазов (вільна боротьба), Брати Клички (бокс), А. Шевченко (футбол). Труднощі розвитку культури: комерціалізація мистецтва, що негативно впливає на світогляд молоді, засилля масової культури; криза національного книгодруку та періодики (де продовжується русифікація); недостатнє фінансування.

Зовнішня політика. 2 грудня 1991 р. незалежність України визнала Польща, далі – Угорщина, Франція. На 2000 рік – дипломатичні зв’язки з 153 країнами.

2 липня 1993 р. – ВР схвалила “Основні напрями зовнішньої політики України”: миролюбний характер міжнародної діяльності, дотримання норм міжнародного права, відкритість. Липень 1992 р. – Л. Кравчук у Гельсінках підписав Гельсінський Заключний Акт. 18 листопада 1993 р. – ВР ратифікувала договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (“СТАРТ-1”). 1994 р. – Нарада у Будапешті, де Україна, Росія, США і Велика Британія підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Три ядерні держави: зобов’язалися поважати незалежність, суверенітет, територіальну цілісність нашої держави. Україна приєдналася до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, стала першою країною, яка добровільно відмовилася від ядерних озброєнь. Вивезти ї та демонтувати обладнання допомогли США та Росія. 1995 р. – першою з країн СНД Україна вступила до Ради Європи. Співробітництво з Європейським Союзом, курс на інтеграцію туди.

1997 р. – головою 52 сесії ООН став український міністр МЗС Г. Удовенко. В цьому ж році – Л. Кучма підписав “Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО”. Травень 1997 р. – Договір з Росією про розділення Чорноморського флоту та 20-річну оренду Севастопольської бази Росією. Двостроння співпраця України з низкою держав. Економічне співробітництво: створення спільних підприємств, у 1992 Україна втсупила до Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Угоди про культурну співпрацю.