2. Піренейський півострів
Піренейський півострів займає західний сектор Середземномор’я. Регіональні особливості природи півострова обумовлені його приатлантичним положенням та будовою поверхні. На заході його омивають води Атлантичного океану, на півдні і сході – Середземного моря.
Тектонічну основу Піренейського півострова становить герцинський масив, складений кристалічними породами – плоскогір’я Месета. Назва “Месета” походить від слова “mesa” – стіл. Але плоскогір’я не є суцільною рівниною, для нього характерне поєднання високих і низьких рівнин з гірськими хребтами. Найбільшими з гір є Піренеї, які розташовані на північному сході півострова і складаються з прямолінійних і паралельних хребтів широтного простягання завдовжки 450 км. Вважають, що Піренеї відносяться до альпійської складчастої області, але мають герцинське ядро.
Найбільш високі, центральні частини Піренеїв зазнавали вплив плейстоценового зледеніння, тому рельєф їх вершинних частин набув альпійських форм. Піренеї вважаються однією з найбільш важкодоступних гірських систем Європи внаслідок значної висоти більшості перевалів (1500-2000 м) і є природною фізико-географічною межею між Середземномор’ям і Герцинською Європою. Найвищою точкою Піренеїв є Пік Ането висотою 3404 м.
Піренеї мають строкату літологічну будову. Їх центральні частини складені кристалічними породами, окраїнні північні і південні частини – вапняками, піщаниками і конгломератами. В кристалічній зоні панують гірсько-льодовикові форми рельєфу – піки, гребені, кари, в вапняковій – ерозійні, представлені численними річковими долинами, які мають вигляд каньйонів, а також карстові у вигляді глибоких проваль і тріщинних каррів.
З північного заходу Месета оточена Кантабрійськими горами. Вони трохи нижчі за Піренеї, але все одне досить високі: їх максимальна відмітка сягає 2815 м. Північні схили цих гір, де випадає значна кількість опадів, характеризуються сильною ерозійною розчленованістю. Щільні вапняки прорізані крутостінними ущелинами. А оскільки в їх літологічній будові значну долю складають вапняки, ерозійні форми рельєфу тут часто поєднуються з карстовими. Останні представлені величезними лійками, печерами, проваллями.
З північного сходу плоскогір’я Месету обрамовують Іберійські гори. Вони нижчі за Кантабрійські (їх максимальна висота – 2316 м) і складені піщаниками, вапняками і глинистими сланцями. В вапняках Іберійських гір розвинений карст.
На півдні Піренейського півострова знаходяться середньовисокі і високі Андалузькі гори. Вони починаються над Гібралтарською протокою високою скелею і складаються з двох зон. Південна кристалічна зона більш висока. Її головний хребет – С’єрра-Невада (або Снігові гори) – досягає висоти 3478 м. На вершинах С’єрра-Невади на протязі всього року лежить сніг. Саме на цьому хребті спостерігаються альпійські форми рельєфу – пікоподібні скельні вершини, цирки, кари. Але в цілому альпійські форми рельєфу не отримали в Андалузьких горах значного поширення.
На північно-східному узбережжі Піренейського півострова простягнулися Каталонські гори. Порівняно з іншими горами півострова вони невисокі, їх максимальна відмітка становить 1741 м.
З півдня плоскогір’я Месету обрамовує хребет С’єрра-Морена. В центральній частині його перетинає хребет Центральна Кордильєра, висота якого становить 2592 м. Він поділяє плоскогір’я на два плато – північне Ново-Кастильське і південне Старо-Кастильське з висотами 600-800 м. В південно-східній частині Старо-Кастильського плато розташована рівнина Ла-Манча.
Між Піренейськими, Каталонськими і Іберійськими горами розташована висока Арагонська рівнина. Середня висота рівнини становить 250 м. По ній протікає річка Ебро. Між Андалузькими горами та хребтом С’єрра-Морена знаходиться Андалузька низовина. По ній протікає річка Гвадалквівір. Вздовж атлантичного узбережжя Піренейського півострова простягнулася Португальська низовина.
Піренейський півострів багатий на корисні копалини (олов’яні, вольфрамові, залізні, уранові, свинцеві, цинкові, мідні руди, є родовища срібла та ртуті). В межах Арагонської рівнини є значні запаси калійної солі.
Для клімату Піренейського півострова характерні значні територіальні відмінності. Клімат північного узбережжя помірний океанічний. Він характеризується м’якою зимою (+6...+80С в січні) і теплим, але не жарким і вологим літом (+18...+200С), значною кількістю опадів (понад 1000 мм на рік). Випадають вони упродовж року відносно рівномірно, хоча максимум спостерігається взимку, коли панує туманна і хмарна погода з мрякою, але без морозів та снігу.
Клімат західної, низовинної частини півострова, належить до океанічної різновидності середземноморського типу. Він відрізняється теплою зимою (+8...+110С), жарким літом (+20...+250С) і значною кількістю опадів (700-1000 мм). Але на відміну від північного узбережжя півострова тут чітко виражений посушливий літній період. Що правда літню сухість пом’якшує висока відносна вологість повітря (близько 80 %).
Для південного та східного узбережжя півострова характерний перехідний від океанічного до континентального середземноморський клімат. Зима там тепла, з дощами, а літо жарке і посушливе (+25...+280С). Річна сума опадів не перевищує 500 мм.
Внутрішні райони Піренейського півострова (Ново-Кастильське і Старо-Кастильське плато, Арагонська низовина), які відгороджені від впливу Атлантичного океану гірськими хребтами і мають значну висоту поверхні, відрізняються континентальним кліматом з прохолодною зимою (середня температура січня +4...+50С, іноді навіть бувають морози та снігопади) і сухим жарким літом (+25...+280С). Річна сума опадів становить 400-500 мм, а в провінції Ла-Манча випадає не більше 300 мм на рік.
Річкова сітка Піренейського півострова досить густа, але річки характеризуються дуже нерівномірним стоком, мінімум якого припадає на літо. Багато річок мають значне падіння і східчастоподібний поздовжній профіль. Найбільшими річками півострова є Тахо, Ебро, Дуеро, Гвадіана і Гвадалквівір. Тахо (в Португалії її звуть Тежу) – найдовша річка Піренейського півострова (1010 км). Вона бере початок в Іберійських горах і впадає в Атлантичний океан, створюючи широкий естуарій. Естуарій має назву Лісабонська бухта, тому що на його правому березі стоїть столиця Португалії – Лісабон. Тахо дуже сильно міліє влітку і переповнюється водою під час дощів взимку. Судноплавне значення Тахо незначне, тому що річка утворює пороги, перетинаючи плоскогір’я Месету. Судноплавство можливе тільки на нижньому відрізку течії, на протязі біля 200 км. Води Тахо використовуються для зрошення і отримання гідроенергії.
Друга за довжиною річка півострова – Ебро (928 км). Її режим відрізняється ще більшою непостійністю. Перетинаючи Каталонські гори, вона, як і Тахо, утворює пороги і незручна для судноплавства. Але води Ебро та її приток широко використовуються для зрошення земель посушливої Арагонської рівнини, та отримання гідроенергії.
Подібні до Тахо водний режим і будову долини має Дуеро (в Португалії – Дуро), але вона більш повноводна. Судноплавне значення її незначне.
Гвадіана і Гвадалквівір мають більше судноплавне значення. Води цих річок використовуються для зрошення родючих, але посушливих земель Португальської і Андалузької низовин.
Останніми роками все більшого значення у водозабезпеченні набувають підземні (карстові) води. Цікаво, що запаси їх великі саме там, де особливо сильно відчувається нестача поверхневих вод, тобто на півдні і сході півострова.
Кліматичні контрасти створюють велику різнорідність природної і культурної рослинності Піренейського півострова. На півночі і північному заході півострова переважають листопадні широколистяні ліси з бука, літнього і зимового дуба, благородного каштану, ліпи. Південніше рослинність приймає все більш яскраво виражений середземноморський характер. Листопадні види дерев і чагарників змінюються вічнозеленими.
На заході Піренейського півострова, замість літнього і зимового видів дуба з’являються кам’яний і войлочнолистий. Широко поширені гаї і навіть плантації з коркового дуба. Але тут панують вже не ліси, а деревно-чагарникові формації – густі і багаті видами зарості маквісу, які покривають схили гір до висоти 500 м. Маквис складається з різних видів рослин: кам’яного і кермесового дуба, суничного дерева, лавра благородного, деревоподібного ялівцю, фісташки, дикої маслини і т.д.
На півдні і сході Піренейського півострова з більш сухішим кліматом панують розріджені формації низькостовбурного маквісу і гариги. Цікаво, що ксерофітні види напівчагарників і трав, які складають гаригу, – тім’ян, лаванда, шавлія виділяють пахучі ефірні масла, які захищають їх від поїдання худобою.
Значні площі на півдні півострова і на Балеарських островах вкриті заростями карликової пальми – єдиної дикорослої пальми в Європі.
У внутрішніх районах Піренейського півострова, на плоскогір’ї Месета і на Арагонської рівнині, рослинність має степовий і навіть напівпустельний характер. Розріджені ксерофітні чагарникові формації гариги чергуються тут з ділянками трав’янистої степової рослинності, в якій переважає ковила-альфа. Ця рослина використовується як сировина для виготовлення високосортного паперу. Часто зустрічаються ділянки засолених земель, вкриті полином або солянками. Маквіс, внаслідок суворості зим, у внутрішніх районах півострова відсутній.
Важливе місце в рослинному покриві Піренейського півострова грає культурна рослинність. У більш північних районах культивують кукурудзу і виноград, в центральних районах – пшеницю і кукурудзу, на півдні – субтропічні маслини і цитрусові, а також тропічні цукрову тростину і фінікову пальму. Низовина Мурсія на південному сході півострова – це єдиний район в Європі, де дозрівають плоди фінікової пальми.
Фауна Піренейського півострова доволі різноманітна, в її складі є Європейські та африканські представники. Для північних районів характерна лісова фауна середньоєвропейського типу – бурий ведмідь, вовк, лисиця, лань. У південних районах зустрічаються середземноморські види африканського походження – генетта, мангуста. Мангуста – це невеличкий, до 65 см довжиною, хижак, схожий на нутрію, що живіться дрібними хребетними. Але широко відомий він тим, що є непримиримим і безстрашним ворогом змій. У сутичці зі змією мангуста завжди виходить переможцем, причому, що цікаво, за рахунок блискавичної реакції, яка у неї більш швидка, ніж навіть у дуже швидкої змії. В Індії деякі види мангуст тримають як хатніх тварин, що знищують отруйних змій. Для фауни півострова характерна велика кількість ящірок та змій.
Слід додати, що до складу Піренейської фізико-географічної країни включають також Балеарські острови.