- •1.Пізнання як соціально опосередковане відношення людини до світу
- •2. Діяльність як специфічний спосіб існування суспільного.Структура діяльності людини
- •3. Філософія Марксизму
- •4. Наука, ее сущность, функции, закономерности развития.
- •5. Філософія класичного періоду Греції
- •6.Культура і цивілізація
- •7. Філософське вчення Канта.
- •8. Сутність філософії та її головні проблеми
- •9. Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (фп).
- •10.Людина як головний суб’єкт історії
- •11. Сутність суспільства та його головні ознаки
- •12. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •13. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •14. Діалектика протилежност.Єдність і боротьба протилежностей
- •15 Філософська думка в Україні в 19-20 столітті
- •16. Причина й наслідок. Випадковість і необхідність
- •17. Міф як перший тип світогляду.
- •18. Універсальні зв’язки буття. Категорії діалектики
- •19.Філософське вчення Платона.
- •20. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •21. Специфика средневековой философии.
- •22. Універсальні зв’язки буття.Категорії діалектики
- •23. Поняття світогляду,його типи та рівні
- •24. Діалектика як вчення про універсальні зв’язки,зміни,розвиток
- •25. Загальна характеристика философии Нового Времени
- •26.Філософія Стародавньої Греції.
- •27. Поняття свідомості, її структури та функції
- •28. Одиничне та загальне. Явище і сутність
- •29 Натурфілософія доби Відродження.
- •30.Форма і зміст. Поняття системи.
- •31.Філософські погляди г.Сковороди.
- •32, Закони діалектики: принципи, категорії
- •34. Природні передумови виникнення людини. Проблеми антропосоціогенезу
- •35. Проблеми походження людини
- •36. Філософська думка Київської Русі.
- •38. Проблеми пізнання філософії
- •39. Філософське вчення Гегеля. Суперечність між його методом та системою.
- •40. Культура и цивилизация
- •41. Позитивізм, Неопозитивізм,постпозитивізм
- •42. Біологічне і соціальне в людині. Природа і суспільство.
- •43. Сучасна наука про рівні організації матерії. Рух, простір і час,як атрибути матерії
- •44. Сутність суспільства та його головні ознаки
- •45. Роль географічних ,демографічних та інших чинників у розвитку суспільства
- •46. Вчення про світ та підстави його існування.Поблема субстанції
- •47. Истина абсолютная и относительная
- •48. Структура знання.Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •49. Истина абсолютная и относительная
- •50. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
6.Культура і цивілізація
Засвоєння культури здійснюється за допомогою виховання. Культура
створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобувається не
біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному
поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння
цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів відбуваються формування
особистості дитини і регулювання його поводження. Якби процес
соціалізації припинився в масовому масштабі, це привело б до загибелі
культури.
Культура формує особистості членів суспільства, тим самим вона в
значній мірі регулює їхнє поводження.
Культура ( цемент будинку громадського життя. І не тільки тому, що вона
передається від однієї людини до іншої в процесі соціалізації і
контактів з іншими культурами, але також і тому, що формує в людей
почуття приналежності до визначеної групи. Як видно, члени однієї
культурної групи в більшій мірі випробують взаєморозуміння, довіряють і
співчувають один одному, чим стороннім. Їхні загальні почуття відбиті в
сленгу і жаргоні, в улюблених блюдах, моді й інших аспектах культури.
Культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, але і є причиною
конфліктів усередині груп і між ними. Це можна проілюструвати на
прикладі мови, головного елемента культури. З одного боку, можливість
спілкування сприяє зімкненню членів соціальної групи. Загальна мова
поєднує людей. З іншого боку - загальна мова виключає тих, хто не
говорить мовою чи мові говорить на ньому трохи інакше.
Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності таідеали, ментальність (світогляд).Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).
Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.
7. Філософське вчення Канта.
Імануїл Кант(1724-1804)-родоначальник німецької класичної філософії.Його теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1-закінується 60-роками 18ст.В цей час Кант займався переважно природ-ними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загаль-ній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто в цей період в філосо-фії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З 70рр.починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуа-лізм,і агностицизм,і ідеалізм.Основні твори цього періоду: “Критика чистогоразума”/1781/, “Критика практического разума”/1789/
В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи.Перш ніж пізнавати світ,пот-рібно пізнати своє пізнання,втановити його межі і можливості.Це був великий поворот філософії до людини.Він вважає,що людський розум пізнає в не “речі в собі”,а явища речей,результат їхньої дії на органи чуття людини.”Речі в собі”стають явищем завдяки апріорним формам споглядання/простір, час/ та апріорним формам мислення/якість,кіль-кість,причинність,реальність/,тобто таким формам, які мають позадосвітне походження.Наступна схо-динка пізнання-це розум,який,за Кантом,завершує мислення і при цьому,не створюючи нічого ново-го,сам заплутується у невирішених протиріччях-в т.з.”антиноміях”чистого розуму.Кант вважає,що таких антиномій чотири,але вирішити їх неможли-во,оскільки кожну з тез,що складають антитомії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки даілектичної логіки,де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцін-ність людини.Кант ставив питання про співвідно-шення понять людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив/закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.