4. Наука, ее сущность, функции, закономерности развития.

Наука явл важнейшим видом ДП. Это историч сложившаяся форма человеческой деят-ти, направл на познание и преобраз объективной реальности. Наука - это систематизированное познание действ-ти, воспроизводящее ее сущ закономерные стороны в абстрактно- логической форме понятий. Наука как бы создает параллельный реальному идеальный мир, в к-ром и отражает его основные св-ва и закономерности. Однако наука воспроизводит жизнь не полностью, не в подробностях, а отражает только лишь его существенные стороны. Отличительными чертами научного познания явл :

­­Систематизированность ( одни положения логически выводятся из других)

Оъектами НП явл не сами по себе предметы и явления реального мира, а идеализированные модели их.

Наука распологает своим языком и понятиями.

Подготовку научных кадров осуществляют спец учебные заведения.

Наука вып след функции: 1. Познавательная 2. Объяснительная 3. Практически-действенная 4. Прогностическая 5. Мировоззренческая 6. Социальная память. По предметному разнообразию все научные дисциплины делятся на группы

1. естественные 2. Общественные и технические. По отношению к практике: 1. Фундаментальные 2. Прикладные По глубине постижения действительности в науке различают: Эмпирический метод т.е. наблюдения, описание , сравнение, эксперимент. Теоретический метод - восхождение от абстрактного к конкретному, системно - структурный, структурно-функциональный анализ.

5. Філософія класичного періоду Греції

У древній Греції мислителі присвячували життя шуканню істини заради неї самої, замикаючись в тісному колі друзів, яких об'єднували духовні інтереси. У спорах вони ділилися своїми ідеями, відстоювали свої позиції, не шукали публічного визнання, не створювали аудиторії слухачів. У 5 столітті до н.е. ситуація змінилася. Виникли нові установи - народні зібрання і суди, що породило потребу в підготовці людей, що володіють мистецтвом політичного і судового красномовства, силою переконливого усного слова і логічною довідністю своїх суджень. У цих нових умовах на зміну філософам і поетам стали висуватися оплачувані професійні учителі - спочатку просто грамоти, музики і гімнастики, потім вже словесності, риторики, філософії, красномовства і дипломатії.

Софісти - учителі мудрості - учили не лише техніку, політичній і юридичній діяльності, а за одне і навчали і питанням філософії. Важливо підкреслити, що софісти зосередили свою увагу на соціальних питаннях, на людині і проблемах комунікації, навчаючи ораторському мистецтву і політичній діяльності, а також конкретно - науковим і філософським знанням. Деякі софісти навчали прийомам і формам переконання і доказу незалежно від питання про істинність доводжуваних положень і навіть удавалися до безглуздих ходів думки, наприклад: "Те, що ти не втратив, ти маєш; ти не втратив рогу, отже ти їх маєш". У своєму прагненні до переконливості софісти доходили до ідеї, що можна, а нерідко і треба, довести усе, що завгодно, і також що завгодно спростувати, залежно від інтересу і обставин, що призводило до байдужого відношення до істинності в доказах і спростуваннях. Так складалися прийоми мислення, які почали іменуватися софістикою. Софісти як освічені люди прекрасно розуміли, що чисто формально можна довести усе.

Протагор. Горгий. Продик.