- •1.Пізнання як соціально опосередковане відношення людини до світу
- •2. Діяльність як специфічний спосіб існування суспільного.Структура діяльності людини
- •3. Філософія Марксизму
- •4. Наука, ее сущность, функции, закономерности развития.
- •5. Філософія класичного періоду Греції
- •6.Культура і цивілізація
- •7. Філософське вчення Канта.
- •8. Сутність філософії та її головні проблеми
- •9. Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (фп).
- •10.Людина як головний суб’єкт історії
- •11. Сутність суспільства та його головні ознаки
- •12. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •13. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •14. Діалектика протилежност.Єдність і боротьба протилежностей
- •15 Філософська думка в Україні в 19-20 столітті
- •16. Причина й наслідок. Випадковість і необхідність
- •17. Міф як перший тип світогляду.
- •18. Універсальні зв’язки буття. Категорії діалектики
- •19.Філософське вчення Платона.
- •20. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •21. Специфика средневековой философии.
- •22. Універсальні зв’язки буття.Категорії діалектики
- •23. Поняття світогляду,його типи та рівні
- •24. Діалектика як вчення про універсальні зв’язки,зміни,розвиток
- •25. Загальна характеристика философии Нового Времени
- •26.Філософія Стародавньої Греції.
- •27. Поняття свідомості, її структури та функції
- •28. Одиничне та загальне. Явище і сутність
- •29 Натурфілософія доби Відродження.
- •30.Форма і зміст. Поняття системи.
- •31.Філософські погляди г.Сковороди.
- •32, Закони діалектики: принципи, категорії
- •34. Природні передумови виникнення людини. Проблеми антропосоціогенезу
- •35. Проблеми походження людини
- •36. Філософська думка Київської Русі.
- •38. Проблеми пізнання філософії
- •39. Філософське вчення Гегеля. Суперечність між його методом та системою.
- •40. Культура и цивилизация
- •41. Позитивізм, Неопозитивізм,постпозитивізм
- •42. Біологічне і соціальне в людині. Природа і суспільство.
- •43. Сучасна наука про рівні організації матерії. Рух, простір і час,як атрибути матерії
- •44. Сутність суспільства та його головні ознаки
- •45. Роль географічних ,демографічних та інших чинників у розвитку суспільства
- •46. Вчення про світ та підстави його існування.Поблема субстанції
- •47. Истина абсолютная и относительная
- •48. Структура знання.Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •49. Истина абсолютная и относительная
- •50. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
1.Пізнання як соціально опосередковане відношення людини до світу
Пізнання здійснюється в процесі практичної діяльності людей, тобто знання не народжуються в свідомості людей самі собою. Пізнання може зростати лише на родючому ґрунті реальної справи. Реальні справи людей формують практику.Практика – це суспільно-історична діяльність людей, спрямована на змінення природи, суспільства та самих себе з метою задоволення своїх потреб.Практика включає всю розмаїту діяльність людей. У складному процесі пізнання практика відіграє надзвичайно важливу роль: по-перше, вона є основою пізнання; по-друге –рушійною силою його; по-третє – кінцевою метою пізнання; по-четверте – критерієм істини.Щодо практики як критерію істини в історії філософії робились різноманітні спроби знайти правильне мірило пізнання. Одні вважали критерієм істини зрозумілість, чіткість думки (Декарт); інші – чуттєвість, безпосередність сприйняття того чи іншого положення речей (Фейєрбах); треті – загальнозначимість (махіст Богданов); четверті – корисність (прагматисти Дьюї, Джеймс) тощо. Але всі ці критерії не можуть вивести нас за межі нашої суб'єктивної думки, а тому не здатні відрізнити істину від омани.
2. Діяльність як специфічний спосіб існування суспільного.Структура діяльності людини
Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими. СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина). Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії». Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем). Важливо зазначити, що виконання предметного дії полягає у здійсненні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який це дія спрямована, і умов дії. Мета дій, здавалося б, однакова в цих прикладах, але об'єкти дій різні. Різниця об'єктів обумовлює різну структуру та м'язової діяльності. У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони. Важливу роль виконують два види процесів: інтеріоризації та екстеріоризації. Інтеріоризація - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії. Завдяки інтеріоризації, психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в його полі зору. Важливим знаряддям цього переходу служить слово, а засобом переходу - мовне дію. Слово виділяє та закріплює в собі суттєві властивості речей і способи оперування інформацією, вироблені практикою людства.