1. Поняття про мову програмування. Класифікація мов програмування. Основні поняття мови: алфавіт, синтаксис і семантика. Основні елементи мови програмування: символи, слова, вирази і команди.

Мова програмування — це штучна мова для написання команд, що виконуються комп'ютером. Оскільки мова програмування обчислювальній машині не зрозуміла, то має існувати спеціальна програма, що перекладала б символи цієї мови у двійкові симво­ли машинних вказівок. Така програма для перекладу символів, що називається транслятором, вперше була створена на початку 50-х років XX століття.

Зазначимо, що мови, близькі до числового коду процесора, називають мовами низького рівня, а мови, зручні для людини, — мовами високого рівня. Мова найнижчого рівня — мова машинно­го кодування. Трохи вище лежить мова Ассемблера, в якій ма­шинні команди замінюються мнемонічними скороченнями. Всі інші мови програмування є мовами більш високого рівня, ніж мова Ассемблера.

Мови програмування поділяються також на процедурні (де­тальний опис розв'язування задачі і використання процедур) і непроцедурні (використання об'єктів і декларацій). Процедурні мови, у свою чергу, поділяються на операціональні (Ассемблер, Фортран, Бейсік, Сі та ін.) і структурні (Паскаль, Модула). Се­ред непроцедурних мов виділяють об'єктні мови (Сі++, Делфі, Смолток) і декларативні йоті (Пролог, Лісп).

Кожна мова програмування характеризується трьома основ­ними складовими: алфавіт, синтаксис і семантика.

Алфавіт складається зазвичай з латинських букв, наприклад, у Бейсіку всі букви пишуться як великі (А, В,..., 2), а в Паскалі можливе використання як малих (а, Ь,.., z), так і великих букв. В алфавіт обов'язково входять цифри 0,1, ..., 9, знаки арифметичних операцій (+, — та ін.), знаки логічних операцій (поt, апd, ог та ін.), знаки операцій порівняння (=, <, > та ін.), а також спеці­альні символи (дужки, роздільники тощо).

Словник мови програмування складається з кінцевого; фік­сованого набору, ключових слів, наприклад, іпіе^ег, У/пїіе, уаг тощо.

Синтаксис (від грецького шпіахіг — «буДова») — це система правил, за якими із символів утворюються конструкції мови про­грамування: слова, оператори, команди. Наприклад, символи в слові не можна опускати чи міняти місцями. Якщо ви напишете службове слово Ье§іп як Ье§п чи Ьещп, це вважатиметься помил­кою.

Семантика (від грецького $етапііко5 — «що позначає») пред­ставлена системою правил однозначного тлумачення окремих мовних конструкцій. Мова програмування має у своєму розпо­рядженні набір зарезервованих слів, який можна використовува­ти тільки в значенні, визначеному самою мовою, і не можна за­стосовувати для позначення користувальницьких об'єктів (змін­них, міток тощо).

У будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм: символи, слова, вирази і команди (оператори).

Символи мови — це основні нероздільні знаки, за допомогою яких описуються програми і дані.

Слова мови — структури, які утворені із символів і є мінімаль­ними одиницями, що мають деякий смисл. Слова — це імена (позначення, ідентифікатори) змінних величин, числа, службові слова, які входять в команди мови програмування, тощо.

Вираз—ие текст, який задає правило обчислення одного зна-чення того чи іншого типу- Якщо одержуване значення числове, то вираз називають арифметичним. Якщо одержуване значення логічне, то вираз називають логічним або бульовим. Якщо одержу­ване значення текст, то вираз називають літерним.

Команда — це команда про виконання деякої дії. Скінченна послідовність виконуваних одна за іншою команд називається серією команд. Серія може складатися із однієї команди або бути порожньою (не містити жодної команди).

В мовах програмування застосовуються команди трьох типів:

1. Команди про безумовне виконання деякої дії чи набору дій: присвоювання, введення, виведення, виклику допоміжного алгоритму.

2. Команди розгалуження.

3. Команди повторення. . : Команди першого типу називають простими, другого і третього- складеними.

2. Об'єкти в середовищі текстового процесора (символ, абзац, * документ) і правила роботи з ними. Робота з фрагментами тексту:, виділення, перенесення, копіювання, форматування, Пошук, заміна. Використання буфера обміну. Приклади. .

У редакторі Word для створення документа використовуються три складовi, символи, абзаци і розділи. Документ складається з одного чи кількох розділів. Більшість документів містить тільки один розділ. Один або кілька абзаців утворюють розділ. Абзац складається з одного чи кількох символів. .

Для кожної із перелічених складових використовуються свої параметри форматування.

Щоб переміщувати, форматувати, вилучати або вносити змі­ни до тексту, необхідно його виділити. Виділяти частину доку­мента можна як за допомогою мишки, так і за допомогою клавіатури.

Протяжка — один із способів виділення будь-якої частини тексту. В деяких випадках для виділення тексту використовуєть­ся смуга виділення — це завжди присутня вузька область зліва від тексту.

Для переміщення та копіювання фрагменту тексту слід:

1. Виділити той фрагмент, який треба перемістити або скопіювати.

2. Натиснути кнопку Вьірезать для переміщення або Копировать для копіювання.

3. Встановити курсор у місце вставки та натиснути кнопку Вставить на панелі інструментів. .

Для заміни виділеного тексту іншим слід виділити текст, який треба замінити, та набрати з клавіатури новий текст. Word про­понує такий засіб, як автозаміна.

Автозаміна — автоматична заміна із підготовленого списку слів з типовими помилками, скороченнями на правильні або повні.

Може виникнути потреба знайти у багато сторінковому доку­менті якесь певне слово, групу слів або речення. Наприклад, у тексті кулінарних рецептів української кухні знайти «пироги з сиром». Для цього необхідно подати команду Правка/ Найти.

Для знаходження потрібного фрагменту і заміни його на ін­ ший вибрати команду Правка/ Заменить.

Кожен символ у документі несе в собі інформацію про фор­матування, яке виконується за допомогою встановлення відпо­відних значень параметрів опцій. у діалоговому вікні Фор­мат/Шрифт.

Основні параметри форматування символів, які можна задати та змінити:

• шрифт; • інтервал; '.

• розмір; , - зміщсння;

• підкреслення; • кернінг для символів;

• колір; • анімація.

• ефекти;

Найшвидшими способами форматування є кнопки панелі ін­струментів і передбачені комбінації клавіш. Наприклад, для змі­ни написання символів зручно користуватися такими комбіна­ціями клавіш: Ctrl+I - курсив, Ctrl +В — напівжирний, Ctrl +U — підкреслення.

Абзац у документі Word це сукупність символів, яка закін­чується маркером абзацу, що створюється в результаті натис­кання клавіші Епtег. Цей знак є прихованим символом, що вво­диться щоразу, коли користувач натискає клавішу Епtег. Пара­метри форматування абзацу зберігаються у маркері абзацу. Абзац може містити багато символів або не мати жодного.

Щоб змінити форматування абзацу, необхідно спочатку виді­лити абзац, а потім застосувати потрібні параметри форматуван­ня., Для виділення абзацу достатньо встановити курсор на цьому абзаці, або виділити деяку його частину.

Основні параметри форматування можна змінити за допомо­гою команди меню Формат/Абзац. У діалозі, що з'явився, ви мо­жете встановити такі параметри:

тип вирівнювання;

абзацні відступи;

міжрядковий інтервал;

перший рядок; /

інтервали перед абзацом і після абзацу;

заборона висячих рядків;

не відривати від попереднього;

з нової сторінки;

заборонити нумерацію рядків;

табуляція (Формат/Табуляция);

межі та заливка (Формат/Границь» и заливка);

список (Формат/Список). Під час оформлення різних списків зручно використовувати абзаци з маркерами (наприклад, у списку вище вставлені марке­ри а також пронумеровані абзаци. Для створення маркуваль­них нумерованих списків виділіть потрібні абзаци і натисніть кнопку Маркери на панелі інструментів або кнопку Нумерация. Проте точнішим засобом є Формат/Список.

Коли необхідно, щоб певні частини документу мали різний вигляд, тоді документ треба поділити на розділи та відформату­вати кожний розділ за своїми параметрами.

До основних параметриі розділу відносять:

• параметри сторінки;

• номери сторінок;

• колонки;

• номери рядків;

• розміщення приміток;

• колонтитули;

• вставлення розривів.

Буфер обміну — це спеціальна ділянка пам'яті, у якій можна розмістити виділений фрагмент тексту (вирізати або копіювати на старому місці) для того, щоб його вставити в інше місце того самого або іншого документа.

Зазвичай буфер обміну може містити один об'єкт, але вже є багато програм, де буфер обміну є багатомісний.

Для роботи з буфером обміну використовують команди Ко­піювати у буфер (Ctrl+С), Вставляти з буфера (Ctrl+Y). Вони є в меню команди Редагувати (Правка) чи в контекстних ме­ню об'єктів, а також продубльовані кнопками на панелі інструментів.

БІЛЕТ №10