Екологічний аудит

Екологічний аудит – різновид аудиторської діяльності, що здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави з метою врахування екологічних вимог у процесі приватизації чи корпоратизації об'єктів права державної власності, іншої зміни форми власності чи зміни суб'єктів права власності на об'єкти, а також для потреб екологічного страхування, оренди майна, набуття права власності на майно та земельні ділянки, створення, функціонування і сертифікації систем екологічного управління.

У світовій практиці існують дві принципові концепції регулювання аудиторської діяльності.

Перша концепція поширена в країнах континентальної Європи: Австрії, Іспанії, Франції, Німеччині, де аудит орієнтований головним чином на державні органи як на основних користувачів аудиторських висновків. У цих країнах аудиторська діяльність суворо регламентована централізованими органами, на які фактично покладено функції державного контролю за аудиторською діяльністю. Основна увага приділяється законодавству та фіскальним вимогам.

Друга концепція розвинулася в англомовних країнах: США, Великобританії, Австралії, де аудиторська діяльність є певною мірою саморегульованою. Аудит у цих країнах орієнтований переважно на потреби акціонерів, інвесторів, кредиторів та інших господарюючих суб’єктів. Регулювання аудиторської діяльності в цих країнах здійснюється в основному професійними громадськими аудиторськими об’єднаннями.

Основним об'єктом екологічного аудиту є підприємство, його система екоменеджменту, територія, на якій воно розташоване (промплощадка і зона прилеглої місцевості), його виробнича й технологічні системи, природоохоронні споруди, відходи.

В більш широкому розумінні, об'єктами можуть бути будь-які види інвестиційної, господарської й адміністративної діяльності, що можуть впливати на НПС:

- інвестиційні і приватизаційні програми, а також проекти розвитку підприємств, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, діяльність яких пов'язана з екологічним ризиком для НПС;

- кредитні угоди, інвестиційні підрядні контракти, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, що негативно впливають на НПС і здоров’ я населення;

- екологічно небезпечні діючі об'єкти, системи, комплекси, незалежно від форм власності, у тому числі військового призначення, господарська діяльність яких пов'язана з екологічними ризиками для НПС і здоров’я людей;

- об'єкти приватизації власності державних підприємств і організацій.

Суб'єкти екологічного аудиту - це спеціалісти, що мають право надавати екологічні послуги підприємствам організаціям і готувати екологічні висновки.

Основна мета екологічного аудиту полягає в перевірці безпеки виробництва. Екоаудит реалізується як перевірка підприємств, що підпадають під дію законодавства про безпеку й охорону навколишнього середовища і проводиться для надання допомоги владі щодо виявлення додаткових заходів для вивчення ризиків і створення безпеки.

Екологічний аудит вирішує такі завдання:

• Збір достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкта аудита і формування на її основі аудиторського висновку про реальний екологічний стан.

• Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки здійснюваної діяльності.

• Встановлення відповідності об’єктів ЕА вимогам екологічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам і правилам.

• Оцінка впливу діяльності об’єктів ЕА на стан навколишнього середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів.

• Оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості і достатності заходів для охорони навколишнього середовища і здоров’я людей.

• Підготовка об’єктивних і обґрунтованих еколого-економічиих рекомендацій і заходів на замовлення суб’єктів підприємницької діяльності у відношенні навколишнього середовища і здоров’я населення.

До основних принципів ЕА належать:

• Об’єктивність та незалежність аудиторів від суб’єктів господарювання, які підлягають перевірці, а також власників та керівників екологічних організацій та третій осіб під час проведення ЕА.

• Професіоналізм та компетентність аудиторів в питаннях охорони довкілля, природокористування, а також специфіки суб’єктів господарювання.

• Достатність та повнота інформації, наданої суб’єктами господарювання.

• Планування робіт з проведення ЕА.

• Комплексність ЕА (охоплення усіх аспектів впливу на довкілля).

• Конфіденційність інформації, одержаної внаслідок проведення ЕА.

• Відповідальність аудиторів за результати виконаних досліджень.

Критерії екологічного аудиту - вимоги нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього природного середовища, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими екологічний аудитор оцінює докази екологічного аудиту, проводить їх аналіз та готує висновок щодо об'єкта екологічного аудиту.

До критеріїв екологічного аудиту можуть належати також інші вимоги, визначені законодавством.

Критерії екологічного аудиту визначаються у договорі на проведення екологічного аудиту.

Екологічний аудит повинен виконуватись у певній послідовності. Процес екоаудиту умовно можна поділити на три основні етапи:

• підготовка проведення екологічного контролю на підприємстві;

• дослідження та збір інформації;

• завершення перевірки та розроблення рекомендацій.

Кожен з етапів деталізується реалізацією конкретних аудиторських завдань та виконанням певних процедур. Так, на першому, підготовчому, етапі аудитор повинен визначити мету та завдання екоаудиту, перелік питань, які необхідно вирішити; провести загальне ознайомлення з екологічною ситуацією на підприємстві, його технічним станом, наявністю необхідних ліцензій та дозволів; ознайомитися з екологічною політикою підприємства, провести анкетування керівництва з екологічних питань, вивчити внутрішню документацію з досліджуваних проблем (накази, протоколи, технічну документацію, інструкції, звіти, інформацію менеджменту та дані бухгалтерського обліку). Далі укладається договір на здійснення екоаудиту. На цьому етапі також розробляються план та програма екоаудиту із зазначенням конкретних процедур контролю, строків виконання та виконавців, місця проведення.

На другому етапі екоаудиту встановлюється тісний контакт аудитора з персоналом підприємства щодо надання та підготовки необхідної інформації, огляд території, спостереження виробничих процесів та приміщень, здійснення необхідних випробувань, аналізів, експертиз, замірів тощо. Виявляються зони потенційного екологічного ризику, оцінюються ефективність та економічність системи заходів підприємства щодо зменшення екоризику. У разі необхідності для здійснення деяких експертних оцінок можуть бути запрошені спеціалізовані установи або фахівці. На цьому ж етапі оцінюється система екоменеджменту підприємства (детальне вивчення екологічної політики, кваліфікація персоналу, формування та використання інформації з екологічних питань, розмежування обов'язків персоналу та його відповідальність).

На третьому етапі екоаудиту здійснюються узагальнення зібраної інформації, підбиття підсумків, обговорення попередніх результатів з керівництвом підприємства, складання завершального звіту та висновку, розроблення рекомендацій, передання звіту замовникові екоаудиту.

Аудиторський висновок складається за установленою формою з троьма частинами: вступом, аналітичною і підсумковою частинами.

На підставі висновку екоаудиторів можна вирішити конкретну проблему (наприклад, зменшити кількість чи концентрацію визначеного забруднюючого інгредієнта) різними, часто альтернативними методами. У залежності від радикальності прийнятого рішення і гостроти проблеми, необхідні природоохоронні заходи можуть знаходитися в діапазоні від організаційних заходів і підвищення контролю за веденням технологічного процесу і роботою природоохоронного устаткування до закриття підприємства з його подальшим перепрофілюванням.

Один з важливих факторів, який сприяє розвитку ЕА у світі, - процедура реалізації програми. Для керівництва компанії важливо виявлення вузьких місць у всіх сферах діяльності об’єкта, що спричиняє тією чи іншою мірою негативний вплив на навколишнє середовище і сприяння його зменшенню.

Звіт про екологічний аудит може містити рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

Розроблений план аудита повинен бути гнучким для того, щоб уможливити внесення істотних змін на основі інформації, зі-браної в ході аудиту і забезпечити можливість ефективного використання ресурсів.

План повинен включати:

а) мету і сферу поширення аудиту;

б) критерії аудиту;

в) ідентифікацію підрозділів і функцій об’єктів, що підлягають аудиту;

г) ідентифікацію посад і/чи функцій окремих осіб у рамках організаційної структури об'єкту аудиту;

д) ідентифікацію елементів об'єкту аудиту, що вважаються пріоритетними при проведенні аудиту;

е) методики проведення аудиту елементів об’єкту аудиту з обліком його організаційної структури;

ж) робочу мову і мову, на якій складається звіт про аудит;

и)ідентифікацію документів, на які посилаються;

к) запланований час і тривалість виконання основних функцій у рамках процесу аудиту;

л) дату і місце проведення аудиту;

м)ідентифікацію членів аудиторської групи;

н)графік проведення засідань за участю керівництва об'єкту аудиту; п) вимоги конфіденційності;

р) зміст і форму представлення звіту, заплановані дати випуску і поширення звіту про аудит;

с) вимоги до збереження документів.

Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також для потреб екологічного страхування, в разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем екологічного управління, а також здійснення господарської та іншої діяльності.

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно

будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення

заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта

екологічного аудиту.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення

заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять

підвищену екологічну небезпеку, у таких випадках:

• банкрутство;

• приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності;

• передача або придбання в державну чи комунальну власність;

• передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності;

• створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств;

• екологічне страхування об'єктів;

• завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону;

• в інших випадках, передбачених законом.

Екологічний аудит поділяється на внутрішній та зовнішній.

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу, уповноваженого на управління ним, для власних потреб.

Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих суб'єктів.

Усі програми екологічного аудиту умовно можна розділити характером цілей й обсягом розв'язуваних завдань на кілька груп:

- Скорочені спеціальні програми екоаудиту. Основною метою програм є загальне інформаційне забезпечення розробки і прийняття окремих, складних в плані рішень. До завдань програм входить характеристика і оцінка окремих екологічних проблем , умов і можливостей їхнього рішення.

- Повні спеціальні програми екоаудиту. Мета цих програм залежить від достатньому інформаційному забезпеченні розробки та прийняття окремих складних рішень, включаючи адресні деталізовані рекомендації і такі пропозиції.

- Скорочені комплексні програми екоаудиту. Основною метою програм є постановка, характеристика, оцінка та ранжування сукупності екологічних проблем окремих виробництв, територій і. До завдань екоаудиту тут також входить аналіз стану і оцінка наявних можливостей рішення пріоритетних проблем, розробка загальних рекомендацій та пропозицій.

Повні комплексні програми екоаудиту. Мета програм залежить від достатньому інформаційному забезпеченні діяльності з екологічному контролю й управління, включно з розробкою відповідних адресних деталізованих рекомендацій.

Екологічний аудит може здійснювати особа (екологічний аудитор), яка має відповідну вищу освіту, досвід роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше чотирьох років підряд та якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення такої діяльності.

Екологічний аудит може здійснюватись юридичною особою, статутом якої передбачений цей вид діяльності і в штаті якої є хоча б один екологічний аудитор.

Забороняється проведення екологічного аудиту органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, особам, яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Забороняється здійснювати екологічний аудит господарських об'єктів екологічним аудиторам, якщо вони мають акції цих об'єктів або у іншій формі мають безпосереднє відношення до них.

Замовник екологічного аудиту має право:

• вільно визначати виконавців екологічного аудиту;

• давати виконавцю відповідно до законодавства завдання на проведення екологічного аудиту;

• одержувати інформацію про хід екологічного аудиту;

• одержувати та використовувати звіти про екологічний аудит для своїх потреб.

Замовник екологічного аудиту має право на відшкодування збитків, заподіяних неправомірними діями виконавців екологічного аудиту під час проведення екологічного аудиту.

Замовник екологічного аудиту може мати інші права відповідно до закону.

Замовник екологічного аудиту зобов'язаний:

• забезпечувати фінансування проведення екологічного аудиту, своєчасне приймання та оплату виконаних робіт;

• надавати виконавцям екологічного аудиту наявну в нього інформацію, письмові чи усні пояснення щодо об'єктів екологічного аудиту;

• не допускати дій, спрямованих на примушування виконавця до зміни форм і методів роботи чи висновків екологічного аудиту;

• виконувати інші дії, пов'язані з проведенням екологічного аудиту, відповідно до законодавства.

Замовник екологічного аудиту має право:

• вільно визначати виконавців екологічного аудиту;

• давати виконавцю відповідно до законодавства завдання на проведення екологічного аудиту;

• одержувати інформацію про хід екологічного аудиту;

• одержувати та використовувати звіти про екологічний аудит для своїх потреб.

Замовник екологічного аудиту має право на відшкодування збитків, заподіяних неправомірними діями виконавців екологічного аудиту під час проведення екологічного аудиту.

Замовник екологічного аудиту може мати інші права відповідно до закону.

Замовник екологічного аудиту зобов'язаний:

• забезпечувати фінансування проведення екологічного аудиту, своєчасне приймання та оплату виконаних робіт;

• надавати виконавцям екологічного аудиту наявну в нього інформацію, письмові чи усні пояснення щодо об'єктів екологічного аудиту;

• не допускати дій, спрямованих на примушування виконавця до зміни форм і методів роботи чи висновків екологічного аудиту;

• виконувати інші дії, пов'язані з проведенням екологічного аудиту, відповідно до законодавства.

Керівники (власники) об'єктів зовнішнього екологічного аудиту мають право:

• звернутися до замовника зовнішнього екологічного аудиту з умотивованим відводом виконавця екологічного аудиту;

• знайомитися із звітом про проведений на об'єкті екологічний аудит;

• на відшкодування збитків, заподіяних під час проведення екологічного аудиту, а також на оскарження протиправних дій виконавців та замовників екологічного аудиту відповідно до закону.

Керівники (власники) об'єктів екологічного аудиту зобов'язані:

• забезпечувати виконавців екологічного аудиту повною і достовірною інформацією, необхідною для їх роботи;

• забезпечувати вільний доступ виконавців екологічного аудиту на об'єкт, сприяти їм у проведенні дій, необхідних для належного виконання покладених на них завдань.

Результати екологічного аудиту подаються у формі звіту про екологічний аудит, який має містити:

• загальні відомості про об'єкт та замовника екологічного аудиту;

• підстави для проведення екологічного аудиту, його мету, завдання, програму та обсяг виконаних робіт;

• відомості про виконавців екологічного аудиту;

• перелік основних законодавчих актів та інших нормативних документів, для перевірки на відповідність яким проводився екологічний аудит;

• характеристику фактичного стану об'єкта екологічного аудиту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природоохоронної діяльності, систем екологічного управління, стану природоохоронного обладнання та споруд, зокрема, час установлення, амортизація, придатність;

• відомості про сплату екологічних зборів і платежів, включаючи стан та можливості їх сплати та заборгованість, збитки, заподіяні навколишньому природному середовищу, стан статистичної та іншої звітності з охорони навколишнього природного середовища на предмет відповідності її фактичним екологічним показникам;

• висновки екологічного аудиту щодо виявлених невідповідностей екологічних характеристик об'єкта екологічного аудиту вимогам законодавчих актів та інших нормативних документів;

• відомості щодо підприємств, установ, організацій та осіб, яким надається звіт.

Звіт про екологічний аудит може містити рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

Звіт про екологічний аудит є власністю його замовника і підставою для прийняття ним відповідних рішень.

Висновки обов'язкового екологічного аудиту враховуються при визначенні умов приватизації об'єктів державної власності, що здійснюють діяльність, яка становить підвищену екологічну небезпеку, екологічного страхування об'єктів, що здійснюють таку діяльність, передачі або придбанні об'єктів у державну власність та в інших випадках, передбачених законодавством.

Підготовка та перепідготовка екологічних аудиторів може здійснюватися на базі вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти та інших навчальних закладів (акредитованих або визнаних такими, що мають на це право в установленому законодавством порядку).

По закінченні навчання за результатами іспиту особа отримує відповідний диплом або прирівняний до нього документ.

Сертифікат на право проведення екологічного аудиту ( z0295-07 ) видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Термін чинності сертифіката - три роки.

Чинність сертифіката може бути припинена достроково чи зупинена на строк до одного року органом, який видав сертифікат, або в судовому порядку у разі грубих порушень, допущених під час проведення екологічного аудиту (недостовірність оцінок, необ'єктивність аналізу фактичних даних, порушення етичних норм тощо), неодноразових, підтверджених замовниками, керівниками (власниками) об'єктів екологічного аудиту або іншими екологічними аудиторами, фактів низької якості проведення екологічного аудиту, порушення законодавства про екологічний аудит.

Виконавець екологічного аудиту має право:

• самостійно визначати форми і методи екологічного аудиту

• відповідно до законодавства та договору із замовником екологічного

• аудиту;

• отримувати документи, матеріали та інші відомості, наявні у замовника та в об'єкта екологічного аудиту, необхідні для проведення екологічного аудиту;

• викладати у звіті про екологічний аудит, що здійснюється групою екологічних аудиторів, особливу думку екологічного аудитора щодо суті висновків екологічного аудиту, якщо вона не збігається із загальними висновками;

• залучати на договірних засадах для вирішення окремих питань, що виникають у процесі проведення екологічного аудиту і вимагають спеціальних знань, фахівців відповідного профілю, не покладаючи на них відповідальність за висновки екологічного аудиту.

Виконавець екологічного аудиту зобов'язаний:

• повідомляти замовника про всі виявлені у процесі проведення екологічного аудиту випадки порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, стандартів, норм, правил і відхилення від вимог щодо ведення звітності та її складання та відображати цю інформацію у звіті про проведення екологічного аудиту;

• невідкладно інформувати про виявлену у процесі проведення екологічного аудиту загрозу аварійної ситуації керівника (власника) об'єкта екологічного аудиту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та замовника;

• забезпечувати належне збереження та своєчасне повернення всіх документів, які одержані від власника об'єкта екологічного аудиту,

• замовника та інших осіб для проведення екологічного аудиту;

• невідкладно інформувати замовника про відомі йому причини, що унеможливлюють проведення чи продовження екологічного аудиту;

• заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості у результатах екологічного аудиту конкретного об'єкта екологічного аудиту;

• додержувати встановлених законодавством та договором на проведення екологічного аудиту вимог щодо конфіденційності інформації, яка отримана або стала йому відома під час виконання цієї роботи.

Особи, винні в:

• порушенні встановленого законодавством порядку проведення екологічного аудиту;

• наданні свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта екологічного аудиту;

• проведенні екологічного аудиту особами, які не мають сертифікатів;

• діях, спрямованих на примушення виконавця екологічного аудиту до зміни форм, методів роботи або висновків екологічного аудиту;

• підготовці свідомо та завідомо неправдивого висновку екологічного аудиту;

• порушенні вимог закону щодо державної чи комерційної таємниці, а також конфіденційності результатів екологічного аудиту, якщо інше не встановлено договором чи законом, --- підлягають притягненню до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Виконавець екологічного аудиту несе відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій при проведенні екологічного аудиту, згідно з законом.

Законом України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про екологічний аудит.

Поява ISO 14000 - серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і в компаніях - називають однією з найбільш значних міжнародних природоохоронних ініціатив. У цій статті коротко описується система стандартів ISO 14000, розглядається необхідність і передумови її впровадження, а також основні джерела інформації з проблеми.

Що таке ISO 14000

Система стандартів ISO 14000, на відміну від багатьох інших природоохоронних стандартів, орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовини і т.п.) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати "найкращу доступну технологію"). Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту - environmental management system, EMS). Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні бути введені і дотримуватися певні процедури, повинні бути підготовлені певні документи, повинен бути призначений відповідальний за певну область. Основний документ серії - ISO 14001 не містить ніяких "абсолютних" вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі повинна оголосити про своє прагнення відповідати національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000, як міжнародні стандарти, не повинні втручатися у сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ISO є "організаційні" підходи до якості продукції, (наприклад, концепція "глобального управління якістю" - total quality management), згідно з яким ключем до досягнення якості є вибудовування належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції.

Рішення про розробку ISO 14000 стало результатом Уругвайського раунду переговорів по Всесвітньому торговому угоді і зустрічі на вищому рівні з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (TC 207) Міжнародної організації стандартизації (ISO). Моделлю для стандартів послужили британські стандарти BS 7750, опубліковані в 1992 році, у здійсненні яких зараз добровільно беруть участь близько 500 компаній. Система стандартів ISO 14000 також використовувала зарекомендувала себе модель міжнародних стандартів по системах контролю якості продукції (ISO 9000) відповідно до яких зараз сертифіковано більше 70000 підприємств і компаній по всьому світу. Перші стандарти з серії ISO 14000 були офіційно прийняті опубліковані в кінці 1996 року.

Передбачається, що система стандартів буде забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

1. Організаційний - через поліпшення екологічного "поведінки" корпорацій.

2. Національний - через створення істотного доповнення до національної нормативної бази та компоненту державної екологічної політики.

3. Міжнародний - через поліпшення умов міжнародної торгівлі.