Інтернет (від англ. Internet) — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

Служба World Wide Web

WWW (World Wide Web) — це єдиний інформаційний простір, який складається із сотень мільйонів взаємозв’язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються на веб-серверах.

Окремі документи Всесвітньої павутини називаються веб-сторінками. Веб-сторінка — це текстовий файл, що містить опис документа мовою гі­пертекстової розмітки — HTML (HyperText Markup Language). Сторінка може містити не лише форматований текст, а й графічні, звукові та відео-об’єкти. Групи тематично об’єднаних веб-сторінок утворюють веб-сайт, або просто сайт (іноді ще кажуть веб-вузол). Найважливішим елементом веб-сторінок є гіпертекстові посилання, які найчастіше називають скорочено гіперпосиланнями. З будь-яким фраг­ментом тексту, малюнком, відеофрагментом тощо можна пов’язати інший веб-документ, тобто встановити гіперпосилання.

Клацання лівою кнопкою миші тексту або малюнку, що є гіперпосиланнями, подає запит на відкривання нового документа. Цей документ, у свою чергу, також може містити гіперпосилання на інші документи.

Отже, сукупність величезної кількості гіпертекстових електронних документів, які зберігаються на веб-серверах, утворює своєрідний гіперпро­стір документів, яким можна переміщуватися.

Для передавання інформації у WWW використовують протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol — протокол передавання гіпертексту). Пере­гляд веб-сторінок і переміщення гіперпосиланнями користувачі виконують за допомогою програм-браузерів (від слова «to browse» — перегля­дати).

веб

WWW працює за принципом клієнт-сервер: існує велика кількість серверів, які за запитом клієнта надають йому гіпермедійний документ. Такий документ складається із частин з різним представленням інформації (текст, графіка, звук, відео, тривимірні об’єкти тощо). В ньому кожен елемент може бути посиланням на інший документ чи його частину. Такі посилання в WWW організовані так, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, а надісланий сервером документ може посилатися на інші документи на цьому ж сервері, чи на документи на інших комп’ютерах Internet. При цьому користувач не помічає цього і працює з усім інформаційним простором Internet, як з єдиним цілим. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але й на інші сервіси і інформаційні ресурси Internet. Більш того, більшість програм клієнтів WWW (браузер) не просто розуміють такі посилання, а є додатково програмами-клієнтами відповідних сервісів: FTP, Gopher, новин мережі Usenet, електронної пошти і т. і. Таким чином, програмні засоби WWW — універсальні для різних сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW відіграє інтегруючу роль.

Якщо простіше на це подивитись, то за допомогою програми-клієнта, яку називають браузер (Internet Explorer, Opera, Mozilla FireFox ...) можна переглянути інформацію що знаходиться на будь-якому сайті (сервері WWW). Кожен сайт має свою адресу, але про адресацію перечитаєте в наступній темі.

Саме вданий момент коли читаєте цей матеріал, Ви користуєтесь службою WWW.

Поширеними в мережі Internet є також служби пошуку інформації, які підтримуються однією з груп учасників мережі. Основними інструментами пошуку інформації є:

o пошукові машини (spiders, crowlers), основна функція яких полягає в дослідженні Інтернету з метою збору даних про наявні Web-сайти та видача звіту про Web-сторінки, які задовольняють вимоги запиту користувача. Пошукова машина фактично є великою локальною мережею, яка складається з потужних комп'ютерів із великим обсягів дискової памяті. Останні поділені на підгрупи (кластери), між якими розподіляється інформація. На сервері пошукової машини текст розбивається на окремі слова, кожному з яких присвоюються певні координати, котрі заносяться в таблицю сервера разом з гіперпосиланням на IP-адресу. Коли пошукова система отримує запит, вона шукає відповідь у власній таблиці, а не загалом у мережі Internet. Серед сучасних інформаційно-пошукових машин лідерами є yahoo.com, yandex.ru, rambler.ru, google.com;

o каталоги - ієрархічно організовані тематичні структури, в які інформація заноситься за ініціативою користувачів. Також сторінка, яка додається в каталог повинна бути жорстко прив'язана до визначених в каталозі категорій. При цьому пошук інформації ведеться не в мережі Internet, а в комп'ютерних тематичних базах даних;

o пошукові сайти дають можливість користувачам проводити пошук інформації за ключовими словами у великих базах даних Web-сайтів.

Служба ftp

Служба передавання файлів забезпечує копіювання файлів з одного комп’ютера на інший за допомогою Інтернету і працює за спеціальним про­токолом, який називають FTP (File Transfer Protocol — протокол передавання файлів). Це одна з перших служб Інтернету, в якій користувач, встановивши зв’язок із віддаленим комп’ютером, може обмінюватися з ним файлами.

Протокол FTP не призначений для розсилання файлів кільком користувачам. Він призначений лише для обміну файлами між окремими комп’ютерами. У ньому застосовують клієнт-серверну систему: на центральному комп’ютері працює програма, яку називають FTP-сервером, а на комп’ютерах користувачів, підключених до мережі, застосовують програмне забезпечення, що називається FTP-клієнтом. За протоколом FTP клієнт надсилає вимогу почати передавання, після чого обмінюється даними із сервером.

Сьогодні FTP-сервери завдяки високій швидкості роботи і відсутності обмежень на обсяг файлів широко застосовують для надання інформації, розміщеної у сховищах даних. Ця служба може також бути використаною для безкоштовного та комерційного поширення програмних продук­тів, баз даних, рекламних презентацій, великих за обсягом документів (книг) тощо.

Служба e-mail

Електронна пошта (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) — популярний сервіс в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми). Принцип передачі даних суттєво відрізняється від служби WWW. Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення, але й документи, графіку, аудіо-, відеофайли, програми тощо. Електронна пошта дуже корисна, якщо немає повноцінного доступу (on-line) до Інтернету. Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісних мереж. Електронна пошта — типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line). Після відправлення повідомлення, як правило, у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп'ютер через деякий період часу, і знайомиться з ним, коли йому буде зручно.

Електронна пошта схожа на звичайну пошту, маючи ті ж самі переваги і недоліки. Звичайний лист складається із конверта, на якому зазначена адреса отримувача і стоять штампи поштових відділень шляху слідування, та вмісту — власне листа. Електронний лист складається із заголовків, які містять службову інформацію (про автора листа, отримувача, шлях проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне вміст самого листа. За аналогією зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист інформацію якого-небудь іншого роду, наприклад, фотографію тощо. Як і звичайному листі можна поставити свій підпис. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти з запізненням, — аналогічно і електронний лист. Звичайний лист доволі дешевий, а електронна пошта — найдешевший вид зв'язку.

Отже, електронна пошта повторює переваги (простоту, дешевизну, можливість пересилання нетекстової інформації, можливість підписати і зашифрувати лист) та недоліки (негарантований час пересилки, можливість доступу для третіх осіб під час пересилки, неінтерактивність) звичайної пошти. Проте у них є і суттєві відмінності. Вартість пересилки звичайної пошти у значній мірі залежить від того, куди вона повинна бути доставлена, її розміру та типу. У електронної пошти такої залежності або немає, або вона досить невідчутна. Електронний лист можна шифрувати та підписувати більш надійніше та зручніше, ніж лист на папері — для останнього, власне, взагалі не існує загальноприйнятих засобів шифровки. Швидкість доставки електронних листів набагато вища, ніж паперових, та мінімальний час проходження незрівнянно менший.

Користувач електронної пошти має електронну скриньку, розміщену на одному з серверів електронної пошти. Доступ до скриньки зумовлений введенням імені користувача (слово з латинськиих літер) та пароля. Відповідно надсилати листи можемо конкретній людині, котра також має свою поштову скриньку.