4. Охарактеризуйте основні риси і проблеми філософії Стародавньої Індії.

Філософське розуміння людини на Сході ґрунтується на принципах буддизму у їх взаємодії з Індуїзмом, конфуціанством, даосизмом.

Особливості філософування в Індії і Китаї:

1) Усі філософські системи мають одночасно і релігійний характер. Це релігійно-філософські системи.

2) Релігійний характер філософії І та К випливає з того, що її головною метою було не пізнання світу, а встановлення гармонії людини й світу, зміна світовідношення. На відміну від західної філософії, філософії І та К майже завжди мають образно інтуїтивний характер, афористичну та художню форми.

- Корені індійської філософії: Веди й Упанішади. Веди-це збірники гімнів на честь богів. Основу водійської міфології складають космогонічні міфи - міфи про походження Всесвіту з початкового хаосу, що трактується як Єдине - ще не розчленований еволюцією, часом і простором - неоднорідністю стан світу. В ведах була закладена глибока думка, про те що людина потенційно є мікрокосм, цілий Всесвіт, проте до цілісності мікрокосму їй необхідно прийти шляхом духовного розвитку. Ця ідея подалі розвивається в Упанішадах - творах релігійно-філософського характеру, які є символічним трактуванням і коментарем Вед. У Упанішадах поруч з поняттям брахмана - абсолютного світового начала, вищої об'єктивної реальності - також стоїть поняття атмана - світового суб'єктивного начала, самосвідомості.

- індуїзм приходить на зміну брахманізмові наприкінці 1 тис. до н. є. Він є більш вільним від Вед. Особливості індуїзму як релігійно-філософської системи:

1) На чолі міфологічного пантеону стоять три головних божества: Брахма, Вішну і Шива. Брахма виступає як Єдине; Вішну - божество, яке уособлює начало, що зберігає світ. Шива виражає начало, спрямоване зруйнувати та відновити світову гармонію.

2) Ідеї карми і сансари. Карма виступає законом перевтілень безсмертної душі. У результаті праведного або неправедного життя людина може перевтілюватися у вищу або нищу Істоту. Процес послідовного ланцюжка втілень, підпорядкований закону карми, називається сансара. Еволюційний процес, що породжує брахманізм, а потім й індуїзм, породжує також класичні філософські системи Індії. Це - йога, ньяя, ваймешика, веданта, санкхья, мішанса.

- Буддизм: шлях звільнення від карми.

Засновником буддизму вважається індійський царевич Сіддхарта Гаутама (623-544 до н.е.) Будда -(„просвітлений”) виступив проти неминучості перевтілень людини. Він стверджував, що у межах Санжари будь - яке буття є стражданням. Сан сарі протистоїть нірвана - стан, у який людина переходить, звільнюючись від пут світу і перевтілень.

Від пут перевтілень-страждань можна звільнитися тільки через відмову від бажань емпіричного світу і плекання єдиного бажання - звільнитися від буденності у всіх її проявах. Ця постанова ріднить Будду з Христом, а буддизм з християнством.

37. Що таке "деїзм" і хто його представляв?

Деїзм (від лат. Deus – бог) - принцип філософських вчень, які визнаючи бога першопричиною світу, заперечували його втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм виник в 17 ст. в Англії.

Не заперечували існування бога як першопричини світу Дж.Локк, Дж.Голанд, Вльтер та ін. Деїзм характерний і для філософів-ідеалістів Г.В.Лейбніца, Д.Юма, І.Канта.

19.3. Назвіть основні категорії Естетика.

Естетика (грец. Estetikos - чуттєво сприймане) – філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії Е.: «прекрасне», «трагічне», «комічне». Основна проблема - специфічне оцінне ставлення людини до дійсності.

42. Що таке "теоцентризм", якими поняттями воно співвідноситься?

Теоцентризм принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром світу, що зумовлює собою буття і смисл всього живого. В основі онтології теоцентризму лежала ідея креаціоналізму (божественно-творення), а основу гносеології становила ідея одкровення (Святе письмо).

7. Особливості філософії еліністичного періоду.

Під еллінізмом розуміють період поширення грецької культури в районі Середземномор". Епоха еллінізму починається з походу Олександра Македонського на Схід, який широко розсунув межі еллінської культури.

Епоха еллінізму може бути особливо цікавою нам тому, що вона дуже схожа на нашу - епоху на межі 2, 3 тисячоліть. Так само, які тоді, цінності потребують глобальної переоцінки.

До особливостей філософської епохи еллінізму відносять: 1) відхід від суспільно-етичної проблематики до проблем людського існування. Людина розглядається як мікрокосм. Онтологія людини збігається з онтологією Всесвіту; 2) ірраціоналізм – перехід від розуму до волі, споглядання, інтуїції, посилення міфологічно-образного бачення світу; 3) розгляд буття як єдності сфер, що перетворюються в міру наближення до Божества. Можна виділити 4 головні течії філософії епохи еллінізму: скептицизм, стоїцизм, епікурейство, неоплатонізм. Вчення скептиків, що було засноване Пірпоном, не припускає можливості достовірного знання людини про саму себе і світ, а також заперечує раціональне обґрунтування моральних норм. Скептики відкидають не лише можливість пізнання світу, а й необхідність такого пізнання. Для скептиків існують лише 3 істини: 1) нічого не існує; 2) якщо щось існує, то воно непізнаване; 3) якщо воно і пізнаване, то невимовне.

Протилежну позицію займають представники стоїцизму - заснованого Зеноном. Космос для стоїків є одухотворене і розумно улаштоване ціле. У світі існують 2 види начал: пасивне і активне; матерія і Бог. Бог-Світовий Логос. Душа людини є частиною Світового Логосу і після смерті повертається до нього. Над усіма явищами у світі людини домінує доля, як необхідність.

Фундаментатором епікуреїзму був Епікур. На його думку, мета філософії - допомогти людині досягти стану безтурботності, духовної насолоди і звільнення від страху смерті. Душа матеріальна і складається з особливо тонких атомів. Насолода - це головне багатство людського життя. Головним моральним принципом мудреця є: „Прожити непомітно".

Неоплатонізм виходить з філософії Платона, намагаючись з'єднати її з елементами арістотелівської філософії і християнського світогляду.

Риси неоплатонізму: 1. Чітке розмежування духовного і матеріального начал і визнання первинності духовного. 2. Вчення про світ, як про еманацію (сходження) Божественного Принципу в різні сфери буття при збереженні потойбічного характеру божественного. 3. Визнання можливості адекватного пізнання Божества ї світу шляхом містичного споглядання.

Висновок. На противагу класичній античній філософії філософія епохи еллінізму звертається до містичного споглядання та інтуїції, долаючи раціоналістичний характер попередньої філософій. Для філософів цієї епохи саме розум виступає межею людини; необхідно вийти за цю межу у щось надчуттєве, над розумне.