- •1. Ідеали виховання.
- •2. Загальнолюдські цінності як основа ідеалів виховання.
- •3. Цінності і методи виховання
- •4. Сутність процесу виховання
- •5. Принципи виховання
- •6. Виховання як соціалізація особистості
- •7. Загальний напрям виховання
- •8. Зв’язок виховання з життям, працею
- •9. Виховання: сутність, призначення, сучасні ідеї
- •10. Виховання, його специфіка та характерні особливості.
- •11. Етапи виховання
- •12. Закономірності і принципи виховання.
- •13. Мета й завдання виховання.
- •14. Сім’я як чинник виховання.
- •15. Учнівський колектив: методика його створення і розвиток.
- •16. Проблема змісту виховання в сучасній теорії і практиці.
- •17. Виховна діяльність: значення, сутність, зміст, основні методики.
- •18. Стимулювання здорового способу життя педагога і вихованців як основа виховання.
- •19.Колектив як чинник виховання
- •20.Виховна робота класного керівника у навчальному закладі
- •21.Особливості виховання у птнз
- •22.Вибір методів виховання
- •23 Класифікація методів виховання
- •24. Методи формування свідомості особистості
- •25. Методи організації діяльності
- •26. Методи стимулювання і корекції поведінки
- •27.Виховні засоби
- •28. Прийоми і педагогічна техніка впливу у процесі виховання.
- •29. Сучасні технології виховання.
- •30. Виховна робота в навчальному закладі.
- •31. Теоретичні основи, методика і техніка планування виховної роботи.
- •32. Організаційні форми виховання: поняття і сутність, характеристика різноманітних форм.
- •33. Методика і техніка підготовки і проведення різноманітних форм виховної роботи.
- •35. Система роботи класного керівника з батьками учнів птнз.
- •36. Вихованість як критерій результативності виховного процесу.
- •37. Система додаткової освіти, її виховний потенціал, зміст і основи методики.
- •38. Призначення і функції класного керівника в сучасному професійно-технічному закладі.
- •1.Зміст роботи класного керівника:
- •Співпраця з психологом навчального закладу.
- •39. Традиційні і творчі форми роботи з батьками учнів.
- •40. Прийоми (елементи) в структурі різних форм виховної роботи.
- •41. Методичні основи діяльності класного керівника в професійно-технічному навчальному закладі.
- •43. Методи виховання як система
- •44. Зміст виховання як система.
6. Виховання як соціалізація особистості
Період навчання у вищих навчальних закладах - важливий період соціалізації людини.
Соціалізація - процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у процесі якого людина перетворює його у власні цінності, вибірково вводить у свою систему поведінки норми та шаблони, узвичаєні в певній групі та суспільстві.
У студентському віці діють усі механізми соціалізації: засвоєння соціальної ролі студента, підготовка до оволодіння соціальною роллю (фахівця-професіонала), механізми наслідування та механізми соціального впливу з боку викладачів та студентської групи. Явища конформізму також можливі в студентському середовищі.
Для студентського віку характерне також прагнення самостійно й активно обирати життєвий стиль та ідеал, що відповідає умовам соціалізації, згідно з якими, індивід має відігравати активну роль.
Процеси й результати соціалізації мають внутрішньо суперечливий характер, тому що в ідеалі соціалізована людина має відповідати соціальним вимогам і водночас протистояти негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Зокрема, нерідко трапляються люди настільки соціалізовані, фактично розчинені в соціумі, що виявляються не готовими і не спроможними до особистішої участі в утвердженні життєвих принципів. Значною мірою це залежить від типу виховання.
Виховання, на відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, розглядають як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (сімейне, релігійне, шкільне виховання). Обидві соціалізації мають низку розбіжностей у різні періоди розвитку особистості. Одна із найбільш істотних розбіжностей, що наявні у всіх періодах вікового розвитку особистості, - те, що виховання є своєрідним механізмом керування процесами соціалізації.
У цьому аспекті вихованню властиві дві основні функції: упорядкування всього спектру впливів (фізичних, соціальних, психологічних та ін.) на особистість і створення умов для пришвидшення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Відповідно до цих функцій, виховання дає змогу перебороти або послабити негативні наслідки соціалізації, надати їй гуманістичної орієнтації, дати запит на науковий потенціал для прогнозування й конструювання педагогічної стратегії й тактики.
Типи (моделі) виховання зумовлені рівнем розвитку суспільств, їхньою соціальною стратифікацією (співвідношенням соціальних груп і прошарків) і соціально-політичними орієнтаціями. Тому виховання є різним у тоталітарному і демократичному суспільствах. У кожному з них відтворюють свій тип особистості, свою систему залежностей і взаємодій, ступінь волі й відповідальності особистості.
В усіх підходах до виховання педагог є активним суб'єктом поряд з іншою активною людиною. У зв'язку з цим виникає запитання про завдання, які має розв'язувати цілеспрямована соціалізація, яку організовує педагог.
Природно-культурні завдання пов'язані з досягненням на кожному віковому етапі зазначеного рівня фізичного і сексуального розвитку, для якого характерні деякі нормативні розбіжності в тих чи інших регіонально-культурних умовах (різні темпи статевого дозрівання, еталони мужності й жіночності в різних етносах і регіонах та ін.).
Соціально-культурні завдання - пізнавальні, моральні, ціннісно-змістові завдання, специфічні для кожного вікового етапу в конкретному історичному соціумі. їх визначає суспільство загалом, локальне і найближче оточення людини.
Соціально-психологічні завдання пов'язані із становленням самосвідомості особистості, її самовизначенням, самоактуалізацією й самоутвердженням, що на кожному віковому періоді мають специфічний зміст і способи свого досягнення.
Розв'язання названих завдань у процесі виховання зумовлене необхідністю розвитку особистості. Якщо яка-небудь група завдань або найбільш значущі з неї залишаються не розв'язаними на тому чи іншому етапі соціалізації, це або затримує розвиток особистості, або робить її неповноцінною.
Отже, навчання у вищих навчальних закладах є потужним фактором соціалізації особистості студента.